Переглядаючи залишки сімейного архіву, натрапив на кілька давніх документів. Перший з них – це Договір про купівлю-продаж домоволодіння від 13.09.1933 р. Привернули мою увагу дві речі.
Олександр Ігнатенко
Адреса домоволодіння – "...в м.ПЕРЕЯСЛАВІ, на ШЕВЧЕНКІВСЬКІЙ вулиці, під N-СІМДЕСЯТ ВІСЬМИМ (колишній N-92) в повному його складі …". А також пункт 2 договору – "ЦЕ домоволодіння повернуто у власність продавцеві Келюшко Олександру Івановичу порядком денаціоналізації, про що видано йому посвідчення від Уповноваженого Київського Повітового Відділу Комунального Господарства по м. Переяславу від 17 Лютого 1923 року за N-636, складається з …, розташованих на дільниці землі мірою три тисячі шістсот сорок кв. метрів, у таких межах: з фронту – Шевченківська вулиця, праворуч увіходячи у двір – садиба Тонконога, ліворуч - Каранська вулиця і з тилу – садиба Палатного."
Вочевидь О. І. Келюшко був достатньо, з точки зору комуністичної влади, заможною людиною, щоб забрати в нього(націоналізувати) домоволодіння. Але, як бачимо, були випадки денаціоналізації, коли повертали вкрадене. Онуки й правнуки тих "дєдов" деградували до того, що нині на нашій землі в українців грабують все, навіть унітази і вживану білизну.
Ще один документ – солдатський лист-трикутник від мого тата з фронту Другої світової війни датований 18.08.1944 р. На ньому адреса: м. Переяслав-Хм., вул. Шевченка, 80. Вулиця Шевченка це – головна вулиця нашого міста.
Як свідчить поштова листівка, видана в 1913 році, головна вулиця Переяслава, щонайменше до жовтневого перевороту 1917 р., мала назву "Центральная улица".
Ім'я Т. Шевченка вулиця отримала або за часів УНР (1917-1921) або за часів "українізації-коренізації"(1923-1930).
Вулиця пронесла ім'я Т. Шевченка і через експропріацію, і через денаціоналізацію, і через Другу світову війну, а в 1954 році не витримала тиску московських ідеологів "возз'єднання України з Росією". З того часу вона має назву Б. Хмельницького. Окупаційна радянська влада, її пропаганда підступно використали імена Переяслава і гетьмана Б. Хмельницького як головних символів "возз'єднання України з Росією". Заради пропаганди цієї брехні комуністи поступилися навіть іменем Леніна, яким, як правило, називались головні вулиці та площі міст і сіл СРСР. В ті часи обхідних доріг навколо міст не було, тож можна було переїхати пів України і все по вулиці Леніна.
Брехня про "возз'єднання України з Росією" була і залишається одним із головних інструментів денаціоналізації українців, є опорою теорії "русского міра" в Україні, мімікруючи від "старшебратія" до "єдінонародія".
Памятників "дружби" в Переяславі не один. Цей ще стоїть на площі Княжий Двір
Переяслав зазнав значного перекручення і фальсифікації його ролі в історії України. Місто було перейменовано на Переяслав-Хмельницький. Від чого воно наче втратило дві третини свого віку. Адже Переяслав-Хмельницький більше асоціюється з XVII століттям, а ніж з X. Ще зовсім недавно в публічному просторі Переяслава гучно лунало: орган міської ради – газета "Переяславська рада", площа Переяславська рада, торгова марка місцевого підприємства – "Переяславська рада". І кожного дня тисячі упаковок молочної продукції з написом красивим кольоровим шрифтом – "ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА" – розходилися не лише в Переяславі, а й в десятках інших міст України. Фабрика художніх виробів – імені Б. Хмельницького. Новоутворену центральну площу міста теж назвали ім'ям Б. Хмельницького.
В тексті гімну м. Переяслава- Хмельницького, затвердженого міськрадою 28.08.2009 N 07-32-V дотепер урочисто звучить: " Тут історія списи ламала, …, Переяславську Раду скликала і несла Вам зірки на чолі."
Возносили і утверджували образ Переяслава як колиски "возз'єднання України з Росією", а образ Б. Хмельницького – як його хрещеного батька, три споруди монументальної пропаганди: Монумент на відзначення 300-річчя возз'єднання України з Росією на площі Б. Хмельницького, пам'ятний знак "Навіки разом" на площі Переяславська рада (тепер майдан Княжий двір) та пам'ятний знак на місці де відбулася Переяславська рада. Всім трьом окупанти надали статус пам'ятки культурної спадщини.
До тотальної пропаганди брехні про "возз'єднання України з Росією" в радянській імперії було залучено не лише топоніміку та пам'ятники, а й пресу, радіо, телебачення, художників, композиторів, письменників, виробництво сувенірів і ширпотребу.
Композитор Костянтин Данькевич написав оперу "Богдан Хмельницький". Автори лібрето Ванда Василевська і Олександр Корнійчук. Головним епізодом опери є пафосна сцена Переяславської ради.
Радянський письменник Натан Рибак за роман "Переяславська рада" отримав Сталінську премію.
Широко пропагувалася культова картина дворазового лауреата Сталінської премії Михайла Хмелька "Навіки з Москвою, навіки з російським народом". На картині зображений кульмінаційний момент Переяславської ради (в інтерпретації московської пропаганди). В центрі композиції Б. Хмельницький та боярин Бутурлін. Ця картина була розмножена в мільйонах копій, які можна було бачити скрізь – в газетах, журналах, підручниках, на стінах будинків, на цукеркових і навіть сірникових коробках, щоб нікого не оминуло. І всюди, Хмельницький і Переяслав.
Як результат, усталився асоціативний ряд: Хмельницький і Переяслав = Переяславська рада - возз'єднання з Росією. Майже синоніми.
Тож маємо розірвати отой асоціативний ряд, як на слуху так і візуально. Щоб Переяслав і Богдан Хмельницький не були синонімами "возз'єднання з Росією", а означали для наступних поколінь, відповідно, давню столицю Переяславського князівства, полкове козацьке місто Гетьманщини, їх малу любу батьківщину та ім'я українця, який "...був справді видатним діячем свого часу і народним героєм - у тій мірі, в якій саме він підняв і очолив повстання проти шляхетської Польщі, здобув цілий шерег блискучих перемог і забезпечив визволення України з-під польсько-шляхетської неволі." (М. Брайчевський, Приєднання чи возз'єднання?, 1966 р.).
В цьому контексті, поряд з демонтажем пам'ятників "возз'єднанню", необхідно повернути головній вулиці Переяслава її попередню давню назву – Тараса Шевченка. Цим кроком ми не лише ще раз очистимо ім'я Хмельницького від "возз'єднання з Росією", а й надамо більшого звучання в Переяславі імені Т. Шевченка, яке, на жаль, сьогодні представлене досить скромно. Це при тому, що ніде в Україні Т. Шевченко не написав більше своїх творів, або хоч би близько того, ніж в Переяславі та В'юнищах. Твори, без яких важко уявити його творчість.
Що стосується центральної площі міста, то її назва народиться тоді, коли на місці "Монумента на відзначення 300-річчя возз'єднання …", встановленого зайдами-окупантами, ми, міська громада, встановимо свій пам'ятник, гідний слави нашого міста.
02.07.2022. Олександр ІГНАТЕНКО
