У Переяславі з перших днів повномасштабної війни волонтерські бригади відкрили кілька пунктів із виготовлення маскувальних сіток. Нині ж діють лише два – у клубі мікрорайону Карань та в приміщенні сьомої школи. Туди зараз приходить найбільше жінок, чиї руки майже п’ять місяців не знають втоми, працюючи задля допомоги українським воїнам. Про них розповідає Переяслав.City.
На вході до навчального закладу, який тепер нагадує справжню фабрику з виготовлення захисної амуніції, зустрічає координаторка штабу Лариса Дорошенко. У мирному житті Лариса Василівна працювала вчителькою музичного мистецтва. А на початку війни очолила ініціативну групу педагогів, які організувались у так званий цех, де плетуть маскувальні сітки та «кікімори» для військовиків.
Виховательки "Любавоньки" навіть у відпустці приходять до "цеху"
З кінця лютого майстрині збираються кожного дня, окрім вихідних. За цей час сплели 2 360 метрів сіток і 18 захисних костюмів для воїнів. Таке спорядження застосовують для маскування озброєння, техніки та інженерних споруд на місцевості від різних методів розвідки противника. Хлопці не раз дякували за те, що власноруч зроблена переяславками амуніція рятувала їхні життя – радіють майстрині. Але водночас зауважують, що їм зараз вкрай «не вистачає рук» додаткових помічників.
– Багато таких виробництв, що були у школах від початку, вже припинили свою роботу, – зауважує Лариса Василівна. – А потреба в сітках тільки зростає, зараз вона навіть більша. Адже хлопці часто переїжджають з однієї позиції на іншу, і щоразу їм потрібні нові сітки. Ми співпрацюємо з волонтерками Інною Марченко та Мар’яною Волошин, передаємо рулони сіток через них. Зазвичай вони називають необхідну кількість і ми терміново виконуємо замовлення.
Звертаються й наші знайомі, чиї сини воюють на передовій. Якщо не встигаємо, просять поставити їх у чергу. Бувало й так, що військові самі на нас виходили. Якось навіть командир батальйону з міста Суми приїхав особисто. Якби ви тільки бачили його очі! «Дівчата, прошу вас, дуже треба. Ми знайдемо, як забрати, тільки зробіть», – так просив. Ми виготовили сім сіток і відправили їх «Новою поштою».
Так створюють маскувальний халат для захисників, його ще називають "кікімора"
Зараз за день вдається сплести у середньому три сітки, зазначає Лариса Василівна. А попервах могли й сім – тоді на «зміні» збиралося близько 150 активістів. Тепер приходить 30-50 осіб – це вже в основному сформований «кістяк».
Серед них і Любов Томенко, завідувачка дитячого садка «Любавонька». Вона регулярно приходить сама і залучає рідних – дочку й онуків. Каже, підлітки будуть вмотивовані допомогти, якщо бачитимуть приклад батьків.
– До цієї необхідної справи долучилися і мої близькі, і весь колектив «Любавоньки». Мріємо про перемогу й робимо усе можливе для її наближення. Знаю, що дівчата зранку їсти наготують і біжать сюди, уже немов на роботу. Навіть під час відпустки деякі виховательки нашого садочка приходили до школи. Я зазвичай тут зранку й до 12-ї, а потім іду на роботу. Агітую також знайомих, сусідів. Хтось уже долучився, а хтось поки що осторонь.
84-річна Євдокія Пилипенко (ліворуч) нарізає тканину для майбутніх сіток
В’язати сітки щодня за будь-якої погоди приходить 84-річна Євдокія Пилипенко. Свого часу Євдокія Семенівна працювала лікаркою, а на цьому «виробництві» вона нарізає тканину.
– У мене є сини й онуки віком, як ті хлопці, що воюють на передовій. Сьогодні дощ, і я уявляю себе на їхньому місці: а як їм там, в окопах? Встаю і йду допомогти тим, чим можу…
Волонтерський пункт працює, мов єдиний механізм, – системно і злагоджено. Одна частина колективу займається сортуванням тканини, інша нарізає її на смужки, третя в’яже у вузлики, створюючи зелене море маскувальної сітки. У «цеху в’язання» працює й директорка сьомої школи Галина Кітаєва. Жартує, що тут вона не керівник, і залюбки підпорядковується ініціативній групі.
Директорка школи Галина Кітаєва як завжди працює разом зі своїм колективом
Переяславці долучаються до цієї справи цілими родинами – чоловіки теж потрібні, щоб переносити готові сітки та інші вантажі. Активісти запрошують усіх охочих приходити до сьомої школи щодня крім суботи та неділі з 8:00. Чіткого графіку немає – можна прийти навіть на годину і такій допомозі тут будуть раді.
До "цеху" жінки приходять разом з подружками – так і працювати веселіше
– Є люди, які не можуть прийти самі, то вони приносять тканину, сітки – за це ми теж дуже вдячні. Сітки нам потрібні довжиною 7-8 метрів із вічком 4-5 см. Сировиною нам допомагають також місцеві швейні фабрики «Сотекс» і «НУС» – передають клаптики тканин, які в них залишаються, – розповідає Лариса Дорошенко.
Дивовижно, як упродовж такого тривалого часу у волонтерок досі горять очі. Кожен новий виріб заносять на дошку обліку і мріють, щоб війна закінчилася і потреба в цій роботі змінилася на мирне заняття.
Лариса Дорошенко показує "облікову дошку": зроблено 18 "кікімор" та 2360 м сіток
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
