Переяславка Інна Каплюк з 10-річним сином Андрієм та 13-річною донькою Софією в евакуації у Данії вже п'ять місяців. Про життя у скандинавській країні, побут і людей навколо, роботу та школу для дітей, вона розповіла журналістці Переяслав.City.
Ми з Інною зідзвонилися через месенджер близько 20-ї. Відразу запитую співрозмовницю, чи ще не відпочивають?
– У Данії зараз на годину менше, ніж в Україні, до того ж сонце сідає пізніше. Іноді чоловік телефонує з дому, то у нього вже темно, а у мене діти ще на подвір'ї гуляють. Він починає чомусь хвилюватися, – усміхається Інна. – Без паніки, кажу, у нас ще видно на вулиці!
Переяславка вирішила евакуюватися з дітьми в безпечне місце на початку березня, коли Київщина була осередком жорстоких бойових дій. Кожен день тоді приносив страх та паніку, діти боялися звуків гуркоту літаків та сирен, застудились у холодному погребі. Двоюрідна сестра багато років живе у Данії, тож із перших днів війни кликала Інну мерщій збирати дітей і перебиратися до неї. До цього в гостях у родички вона ніколи не була.
– Мій чоловік мав відвезти нас до кордону з Польщею власною автівкою, – згадує Інна. – Ми виїхали з дому о 7-ій ранку, а до 23-ї доїхали лише до Вінниці! Настільки великі були затори, що ми більше стояли, ніж їхали. Тоді ж саме всі кинулися виїжджати. Ми вирішили змінити маршрут: дістатися вінницького залізничного вокзалу і звідти їхати потягом. Це виявилося непросто. На вокзалі була сила людей, але всі були в такому шоковому стані, що стояла дзвінка тиша. На платформі очікували потяг здебільшого мами з дітьми. Коли підійшов перший – забили вщерть, підходить другий – те ж саме. У третій ми нарешті змогли втиснутись. До самого Львова їхали стоячи, діти сиділи на сумках, молодшого Андрія зрештою взяв до себе у купе провідник, дав йому подушку.
У Львів ми прибули рано-вранці, там нас зустріли волонтерські автобуси і всупроводі поліції доправили до кордону. Перейшовши кордон з Польщею, ми поїхали до Варшави, а вже звідти автобусом вирушили в Данію до Ольборга – це місто на півночі півострова Ютландія.
Королівство Данія – маленька скандинавська країна у Північній Європі з населенням 5,9 мільйонів, розташована на південний захід від Швеції та на південь від Норвегії. Перше, що вразило Інну – данські вулиці, усіяні старовинними розкішними замками, де назавжди оселились добрі дитячі казки – це батьківщина відомого Ганса Христиана Андерсена. Данці дуже пишаються казкарем і встановили в Копенгагені пам’ятник «Русалоньці», який є найпопулярнішим символом столиці.
А ще – чисті, ідеальні дороги без вибоїн та скрізь велодоріжки, відокремлені від основної проїжджої смуги та тротуарів. Данію називають «велосипедною країною» – двоколісним транспортом тут користуються всі, в тому числі політики та міністри. У данців може бути і два автомобілі, але щоранку на роботу вони крутять педалі, долаючи свої «здорові» та екологічно чисті кілометри до офісу.
Дітям Інни поталанило потрапити в хорошу інтеграційну школу, де діють класи спеціально для українців. В такі школи запрошують дітей з українських родин, які мешкають на території певної комуни.
Донька Інни Софія розглядає скульптуру у музеї
– Комуна – це як у нас в Україні район. З комуни дітей переселенців зібрали у два класи – початковий і старший. Вчителька данійка, розмовляє англійською, іноді використовує перекладач на українську. Дітям викладають математику, англійську, фізкультуру, трудове навчання і географію. Андрію в школі дуже сподобалося, передусім через те, що там не задають домашніх завдань. Тут вважають, що у дітей має бути дитинство і їх дозвілля не слід перевантажувати. Заклад розташований за десять кілометрів від нашого будинку, але і до школи, і у спортивну секцію з футболу, яку відвідував Андрій до канікул, я спокійно відпускала його самого на велосипеді. Тут діти швидше стають самостійними, адже я бачу, як облаштовані тут дороги, велодоріжки, як тут усі дотримуються правил дорожнього руху, тому й не хвилююсь за їхню безпеку.
Данці не люблять парканів: прибудинкова територія відкрита, мов на долоні. Сусіди вітаються через вікна, перехожі можуть споглядати, що відбувається не те що у дворі, а й в оселі. Часто вони навіть не мають штор на вікнах.
Від побаченого українцям може стати ніяково, вони відразу думають: «Я б біля будинку посадила смородину, вишню, а ще помідори». А жителі Данії городництвом не займаються, на галявині лише рівненький газон, кущі та квіти, розповідає Інна.
Кілька тижнів Інна з дітьми мешкала у сестри. Із 16 березня у країні ухвалили спеціальний закон, який дозволяє українцям легалізувати своє перебування в Данії та отримати відповідний статус переміщеної особи за прискореною процедурою. Дозвіл на проживання видається строком на два роки з можливістю пролонгації.
З 29 березня Інна почала орендувати будинок, який для неї знайшла комуна, за нього вона сплачує лише частину, за решту допомагає держава. Вартість оренди різна, середня ціна – 6 тисяч крон за місяць (30 тисяч грн). Соцдопомога залежить від кількості неповнолітніх дітей, але людина мусить шукати роботу. Коли йдеш працювати, соціальні виплати припиняються.
Вимога для працевлаштування – мінімальна англійська, щоб порозумітися з роботодавцем. Проте в Данії дуже цінують рідну мову і наполягають на її вивченні. Для дорослих є мовні курси, які можна відвідувати безкоштовно, але треба ходити, не пропускаючи заняття, і попереджати, якщо у тебе пропуск з поважної причини. У більшості випадків українцям пропонують роботу у сфері сервісу – прибирання у готелях, на кухнях, фасування та пакування на складах, тощо.
Через центр зайнятості жінка влаштувалася на роботу прибиральницею у пекарні-кондитерській за 12 кілометрів від місця проживання. Туди жінка добирається автобусом – зручно й економно, адже проїзд для українців був безкоштовний. Але з 1 липня у Данії ввели плату в громадському транспорті, і тепер лише на дорогу до роботи й назад Інна витрачає 700 крон – 3 500 грн у місяць.
Інна скромно не називає суму свого доходу. Водночас на форумах в інтернеті жінки-переселенки пишуть, що в середньому заробляють 12 тисяч крон за місяць (48 тисяч грн). Це чистий дохід після сплати місячного податку із зарплати, який становить 37% – податки у Данії одні з найвищих у Європі. Загалом же оплата залежить від кількості робочих годин на тиждень.
– У пекарні я прибираю, можу допомогти в чомусь кухарам. Данці дуже привітні, співчутливі люди, часто чую, як відвідувачі пекарні за філіжанкою ранкової кави обговорюють новини війни в Україні.
Данський кухар готує солодощі
Після роботи відвідую курси данської мови. Данія дуже любить свою мову, тут відразу відправляють на курси, від яких відмовитися ти не можеш. Заняття при цьому проводять данською або англійською, тобто щоб вивчити данську, треба спочатку вивчити англійську! Перший місяць у мене був майже шоковий стан – не могла запам'ятати жодного слова. Мова досить важка. В українській всі звуки ми вимовляємо чітко, а данський говір своєрідний, половину звуків вони немов ковтають – треба призвичаїтись.
Оплата у мене погодинна, на прожиття вистачає, але якби сама сплачувала за житло, на продукти вже б не залишалось. Дуже б’ють по кишені комунальні послуги – близько 4 тисяч крон у місяць (20 тисяч грн). Тому данці зайвий раз світло не вмикають, та й взагалі економність – це їхня національна риса.
Жити у Данії дорого, каже Інна, це стосується насамперед і продуктів.
– Це ж морська країна, я думала, що тут рибу на здачу дають, а вона виявилася дуже дорогою – від 600 до 900 гривень за кілограм! Продають її в основному вже розібрану і розфасовану у маленькі контейнери. Як і все інше – ковбасні вироби тут не продають палками, як у нас, все в мініупаковках по 100 грамів. Зате моркву продають мінімум по кілограму, її данці дуже люблять їсти як ми яблука – мами кладуть дітям шматочки моркви у ланчбокс на прогулянку. Мабуть, тому у них красиві гарні зуби.
Основу раціону середньостатичного данця складають м'ясні страви, особливо люблять яловичину та ягнятину. М'ясо запікають у духовці, готують з нього котлети, ковбаси, сосиски, всілякі салямі. Серед овочів пальма першості належить картоплі, її у данському магазині продають вже почищену і залиту водою – тільки звари. Інші овочі – капуста, морква, кабачки, свіжі, запечені, відварені – також постійно на данському столі.
У Данії їдять багато хліба. Бутерброди з різноманітними начинками – смореброди – і є їхньою національною стравою. Їх вони вживають і як закуску, і як основну страву. Данські господині знають багато рецептів смачної випічки. У пекарні-кондитерській, де працює Інна, різноманіття спокусливо апетитних булочок та десертів. При цьому вранішній хліб, який не спродують, списують вже в обід, його відправляють на ферми годувати тварин.
Звісно, як і в багатьох європейських країнах, тут немає культури споживання крупів. Лише в одному азіатському магазині Інні вдалося знайти гречку, та й та, каже, не така, як в Україні – Андрійко забракував. Інна часто готує борщ, варить вареники, смажить млинці, але навіть приготовані з тих же продуктів страви відрізняються за смаком від наших традиційних. Данці не надто люблять готувати, зазначає Інна, у відділах супермаркетів, де продають готові страви, завжди великі черги.
Щонеділі Інна з дітьми їздить на прогулянки до парку розваг. Гуляти в Данії – велике задоволення ще й через помірний клімат. До спеки данці не звикли, літо там прохолодне, а зима – м’яка та вітряна. Зараз температура повітря вдень близько 19-22 градусів. Краєвиди Північної Ютландії, де мешкає Інна, можуть здатися невиразними і дещо смутними, але морське узбережжя зачаровує кожного туриста.
– Найкрасивіше місце у Північній Ютландії найпівнічніша точка країни: місто Скаген і мис Гренуй – тонка смужка піску, де зустрічаються Північне і Балтійське море. Тож тут можна в прямому сенсі постояти відразу в двох морях. Сюди варто їхати в першу чергу за неповторним відчуттям «краю землі», адже тут буквально закінчується Данія. Сину найбільше сподобався парк розваг «Legoland» у містечку Біллунд. Саме там з'явився відомий на весь світ конструктор «Lego». Це ніби величезна казкова країна, побудована з мільйонів кубиків, справжнє диво! Ми також відвідали зоопарк-сафарі та аквапарк, у Данії дітям ніколи не буває сумно.
Водночас о 17-ій у Данії зачиняються всі магазини, а в неділю взагалі не працюють. Увечері на вулицях стає тихо всі відпочивають. Та й гучних вечірок данці не влаштовують, навіть якщо святкують день народження, то відзначають в обід і до вечора розходяться. Помітила, що данці дуже сімейні, особливо чоловіки. На прогулянці татусь, «обвішаний» дітьми, або з малюком у візку – звичне явище.
Дивлячись на щасливих батьків, які безтурботно гуляють з дітьми, Інна з щемом у душі думає про свого чоловіка, який чекає на них вдома. Каже, що діти теж вже дуже сумують за домом, коли говорять з татом по відеозв’язку, просять показати їхню кімнату. Поки ситуація лишається напруженою, планують лишатися закордоном, але при першій нагоді повертатимуться до України.
– Дехто з українців, які залишилися вдома, можливо, вважають, що біженці поїхали за кордон, як на курорт. Так, нам тут спокійніше, я можу не хвилюватися за життя і безпеку моїх дітей, у них над головами не літатимуть ракети. Але моє серце розривається не менше, я так само переживаю за своїх батьків, друзів. Наш ранок тут починається не з кави, а з перегляду новин. Швидше хочеться дізнатися, що настав мир і повернутися відбудовувати щасливу Україну.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
