Бібліотека у Студениках розташовується в невеличкій кімнаті дитячого садочка. По обидва боки на стелажах з книгами розвішені сітки, коло них тісненько стоять жінки і вплітають клаптики тканини у вічка. За довгим широким столом сидить ще багато трудівниць, які сортують і нарізають тканину на клаптики. Студениківські жінки з березня ходять сюди, як на роботу.
– Я спочатку у фейсбуці побачила оголошення, що в Сомковій Долині жінки згуртувалися і плетуть маскувальні сітки, – розповідає завідувачка бібліотеки Лідія Мищенко. – Нарізала купу смужок і передала їм, потім ще три ящики зі своїми хлопцями нарізали. А до того ми без діла теж не сиділи: зібрали, в кого була у селі повстяна тканина та навирізали устілок для чобіт – понад 200 пар, і передали нашим односельцям-захисникам. Потім знайшли стару рибальську сітку, натягли її в бібліотеці на стелажі і спробували плести.
Лідія Мищенко: "Скільки метрів виготовили – не рахували. Просто плетемо їх увесь цей час без упину."
Жінки працювали щодня. Оголошення про черговий збір Лідія Мищенко виставляла у фейсбуці на сторінці бібліотеки. Коли в них закінчилися зібрані старі сітки, то шукали спонсорів і купляли нові. Найкраще для маскувальних сіток підходить основа з капронової нитки, але часом плели й на тих, що були. Адже запит на маскувальні сітки від захисників ішов постійно.
– Плели їх спочатку для місцевої територіальної оборони, – розповідає пані Лідія. – Потім увійськкоматі дізналися, що в нас є сітки, то й вони неодноразово забирали готові, ми їм і на замовлення робили. Було, що й бійці привозили основу, а ми їм заплітали смужками тканини. Скільки метрів виготовили – не рахували. Просто плетемо їх увесь цей час без упину і вивозимо рулонами, мішками.
Ну ось прикиньте: між стелажами відстань 9 метрів. Одну сітку розтягуємо між ними двічі, то виходить її метрів двадцять. За день ми сплітали по три сітки, тобто це майже 60метрів. Це так було в перші місяці. Тоді приходило багато людей: в оцій кімнатці, як кажу, переверталося й понад 50 жінок. У кожної була своя робота: одні сортували тканину, інші різали її, ще хтось плів. Старенькі бабусі вдома нарізали тканину, а ми ходили забирали. Чимало в селі переселенців, то й вони приходили і питали: чим можуть бути корисними. Рук і зараз не бракує.
Щодня допомагали плести маскувальні сітки 13-річна Тоня Близнюк і 11-річний Міша Костюшок.
Школярі Тоня і Міша плетуть сітки разом з дорослими із березня
– Навчання як такого не було, тому вдома сидіти було нудно, – розповідає Тоня. – Я побачила оголошення і вирішила прийти допомогти. Спочатку вчили мене правильно вплітати тканину, а тепер, як вже приходять нові помічниці, то я їх навчаю.
– Мені мама розповіла, що тут плетуть сітки, то я теж вирішив спробувати. Я недавно зламав руку – з велосипеда впав. Тож активно гратися не можу, а плетення сіток безпечніше, – сміється Мишко. – А ще тут завжди прохолодно, то коли на вулиці спека, я її пересиджую в бібліотеці і допомагаю тут, чим можу. Я радий, що не байдикую, а роблю корисну справу для нашої армії.
У бібліотеці навчилися плести сітки навіть наймолодші жителі села. У п’ятирічних помічниць Соломії і Даринки, які приходять сюди з мамами, вже добре виходить вив’язувати тканинні стрічки у сітку.
Найменші помічниці
– Ці сітки треба воєнним, – серйозно пояснює Соломійка. – Вони їм треба для того, щоби наші воїни себе захищали. Коли ми їхали до дідуся по цуценят, і я побачила,як одна з наших сіток там на дорозі впала, то я підняла, бо негоже, щоб наш труд лежав долі. Я приходжу до бібліотеки щодня і допомагаю плести сітки або малюю картини нашим захисникам. Їх потім відправляють разом із сітками на війну. Я вмію плести бантиками і вузликами, – тут же демонструє своє вміння дівчинка.
– Оці ось готові вже сіткискладені і цю, що доплітаємо, приберегли для наших студениківських хлопців-захисників. Бо приїжджали недавно із Переяслава, просили. То ми їм пообіцяли ще сплести, а ці поїдуть… і до мого синочка, – каже волонтерка Лідія Мищенко.
Маскувальні сітки для наших захисників готові
Син її 34-річний Василь пішов добровольцем захищати Україну ще у 2015 році, потім був комісований. Коли російська армія повномасштабно вторгалася і почала бомбити мирні наші міста, досвідченого бійця дома не втримати було. Чоловік пішов на передову.
– Мій син часом приїжджає додому на кілька годин – забрати вантаж для бійців. Отак і бачимся. Він служить у стрілецькому батальйоні. Розповідає, що не вистачає їмзброї, а одяг і їжа є завдяки волонтерам, – сумно розповідає пані Лідія. – Зараз племінниця оголосила збір коштів на автомобіль для бригади, де служить Василь. Сподіваюся, вдасться купити якнайшвидше.
Окрім плетіння маскувальних сіток, Лідія Мищенко з дітьми виготовляють різні обереги для військовиків, пишуть їм листи і малюють малюнки. Вони знають, що хлопці чекають таких подаруночків, і йдучи в бій, беруть їх із собою як захист.
P.S. За кілька днів після цієї розмови кошти на автомобіль зібрали і JeepGrandCherokee хлопці вже забрали на передову. Мама встигла побачитися із сином на 5 хвилин. Разом з автівкою воїни повезли з собою і купу домашніх смаколиків від односельчан.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуц
