Інтерв’ю з ковалем Юрієм Савугіним опублікували на сайті Переяслав.City зранку 2 серпня. А за кілька годин наш матеріал та фото розлетілися по всьому інтернету. Майже відразу в редакцію зателефонували і з телеканалу 1+1: цікавилися героєм, аби зробити свій репортаж.
Через тиждень після такого сплеску популярності, ми знову поспілкувалися з майстром, цікавилися, як він переживає свою «хвилину слави»?
– Я до цього ставлюся байдуже, нічого особливого ж не сталося. Думаю, хоч би не було гірше! (усміхається). Хоча «плюси» зробили дуже якісний сюжет, мені сподобалося. Особливо робота їхнього оператора – він просто «монстр» у своїй професії! Вони багато кадрів знімали, різні плани.
До речі, вони мене таки здивували ще й тим, що «розкрутили» Михайлича – мого колегу-коваля (Микола Кужільний – ред.). Я з ним познайомився років тринадцять тому, коли в Ташані працювала ще так звана колгоспна кузня. Зараз її немає. Але з Михайличем ми співпрацюємо досі: якщо в мене велике замовлення, то я його кличу на допомогу. Раніше він займався тим, що ладнав борони, диски, ще якісь елементи до сільгосптехніки. А тепер такі ажурні листочки робить – залюбуєшся! Так ось, він про свою історію з прапором мені розказував не раз. Але те, що в нього той знаменитий стяг зберігся, я дізнався і побачив, коли приїхали телевізійники!
Після «плюсів» ще приїжджала група з «5 каналу» – молода журналістка, каже, це її ледь не перший сюжет. Я ще його не бачив. Потім знімали для каналу «Дом» – ті прямо таки зі своїм сценарієм: тут стати, це сказати – майже фільм робили.
Пан Юрій зізнається, що хотів би, звісно, аби ця неочікувана популярність стала для нього бодай трішки корисною – щоб знайшлися замовники на його роботу. Мовляв, слава то добре, але ж її на хліб не намажеш.
– У період війни навіть заможні люди вкладають гроші у щось вигідніше, ніж мої скульптури. Зараз як ніколи в країні дешева робоча сила, бо дуже мало роботи і люди погоджуються на будь-яку пропозицію. Бізнес використовує цей момент. Вкладатися у твори мистецтва зараз ніхто не хоче.
Згадую Вінстона Черчилля. Під час Другої світової війні уряд Британії вирішив зекономити на фінансуванні культури. Тоді прем’єр риторично запитав: «А заради чого ж ми тоді воюємо?».
До речі, в мене була одна історія, ще коли я працював у Києві. Зробили скульптуру дракона і продали її за три тисячі доларів. Там був теж особливий елемент – справжнє вітражне скло. Новий власник її перепродав дорожче, потім вона ще кілька разів продавалася, зрештою, її ціна досягла 30 тисяч! А далі ми вже загубили слід цієї роботи.
Майстер запевняє, що скульптуру козака – «Воїна світла» – він вирішив залишити і не продавати. Каже, міг би виручити за неї дві тисячі доларів: з розрахунку 500 доларів за місяць своєї роботи. Але, якщо вийде і родичі погодяться, хотів би встановити її на могилі загиблого на війні захисника-ташанця Віталія Краснюка.
– Я з ним особисто був мало знайомий: довелося тільки раз поспілкуватися за чашкою чаю. Він тоді розповідав про себе, як пішов на барикади Майдану і воює за Україну ще з 2014 року. Мене його історія зачепила. Тож коли прийшла звістка про його загибель вже на цій війні, сприйняв боляче.
Юрій Коржов, з яким ми знайомі близько десяти років, про Віталія розповідав багато. Було б добре на його могилі зробити таке особливе місце вшанування, щоб туди приходили люди і згадували героя. Бо зазвичай сільські цвинтарі – це звичайні могилки з хрестом, часто ці місця недоглянуті, зарослі травою. Ну якщо задум не вдасться, то, можливо, в селі колись буде свій музей і ця скульптура поселиться там. Як свідчення і своєрідне нагадування про нинішню війну.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
