Мелітополь – одне з міст українського Півдня, яке з перших днів зазнало обстрілів та авіаційних нальотів армії рф. 1 березня в місто зайшли російські війська. Спочатку там, як і в Херсоні, містяни виходили на мітинги протесту. Тимчасово окупований Мелітополь не здавався, але репресії, викрадення активістів, зрештою, гуманітарні труднощі знесилюють мелітопольців.
Вже 4 березня окупанти захопили телевізійну вежу Мелітополя та увімкнули російське телебачення. «Віджали» редакцію «Мелітопольські відомості» й почали видавати свою пропагандистську газету.
Про життя в місті від початку окупації іноді в месенджерах розповідають знайомі колеги. Про сьогодення пенсіонерів пише Юлія Іванова.
«Чому ви до сих пір не поїхали?» – запитають в мене ті, хто не тут. «Як ви можете бути такими безвідповідальними?» – волають вони. Звісно, ми тут не знаємо, що таке відповідальність. Я чотири доби видряпувала у банка пенсію для своїх батьків, бо банк дуже «відповідальний» і не надто печеться про нашу безпеку. Бо безпека життя пенсіонера, який помре без цієї пенсії, нікого не цікавить. Вони повзуть, шкандибають з останніх сил до банку, стоять у чергах годинами, а потім отримують листочка з інструкцією з налаштування додатку на смартфоні і плачуть, йдучи додому ні з чим. Бо вони навіть у своєму старому кнопковому телефоні не можуть нічого знайти, крім як зателефонувати одній-двом людям.
А щоб здолати перепони інтернет-банкінгу на шляху до своїх грошей, перебуваючи на окупованій території, треба мати міцні нерви та навички хакера. А потім ще треба знайти того, хто, взявши грабіжницький відсоток, видасть готівку. І для тих, хто не здолав банківські перешкоди та мусить користуватися терміналом, а не додатком, а це літні люди, він найбільший – 10-15%.
Замислитесь: 15% пенсії, яка й до цього була принизливою! І ось вони тут сидять без грошей і без надії. Можна, звісно, зайняти черги на отримання готівки у банку. Але моя черга не дійшла і за місяць.
«Можливо, це видається злим, але саме так ми живемо, це наше сьогодення, – пише ще одна колежанка Діляра Кудусова. – Молоді виїхали. Не всі. Але я знаю багато пенсіонерів, діти яких поїхали і допомогти їм не можуть. Я цілими днями стою в чергах, щоб обналічити їм пенсію або придбати ліки. Зараз стало трохи легше, ніж у перші місяці, але ціни – захмарні.
На кожному кроці в місті розвісили банери про «єдіний народ» – про це волають радіо, телебачення, у всіх соцмережах. Нам із перших днів обрізали зв’язок із зовнішім світом. Окупанти нав’язують своїх мобільних операторів. Самовпевнено розказують, що прийшли нас «звільняти» і роздають дешеві консерви пенсіонерам.
Роботи немає, працювати на орків не можеться, а грошей обмаль. Тому багато пенсіонерів стоїть у чергах за гуманітарною допомогою від окупантів.
Періодично накриває страх, що ця машина «назад у минуле» не зупиниться. Що це надовго, не дай, Боже, назавжди. Що стає звичним, коли в будь-який момент до тебе додому можуть зайти «хазяєва нової жизні» й обшукати квартиру, а то й арештувати.
Окупанти, кажуть, пообіцяли квартири тим, хто зробить 50 ефективних доносів, ще когось за такі «послуги» підкуповують грошима. Колаборантів достатньо об’явилося. Навіть деякі колеги «здулися» і працюють на виродків. Не з кожним навіть знайомим можеш відверто поговорити.
По квартирах ходять поліціянти і переписують мешканців: особисті дані, де працюють, чи є рідні в АТО або рф, чи є транспорт. А хто хоче виїхати і не має грошей, тижнями у спеку стоїть у чергах очікування. У мене лежача мама, тому я зостаюся в місті.
Підтримує, що є тут і немало патріотів, які готові пережити всі круги пекла під час наступу ЗСУ, аби тільки люба Україна очистилася від цієї приблудної нечисті.
Тішуся маленьким вашим повідомленням. Хоч іноді руки опускаються, але все ж відкидаю погані думки і беруся за будь-яку домашню чи волонтерську роботу. Вірю і чекаю на прихід ЗСУ!»
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
