Цьогорічного сезону через війну до участі в чемпіонаті Переяславщини з футболу не заявилось багато команд. Зокрема, із Великої Каратулі, щоправда, їхня команда «розпалась» іще до інтервенції росії. Про це розповів наразі колишній інструктор зі спорту села Іван ШИНКАР, 31 рік.
– Ще до початку війни в нас була посада інструктора зі спорту, цю справу в нас підтримував депутат міськради керівник ПО «Україна» Григорій Порало. Проте з початком активних воєнних дій кошти, які планувались на заробітну плату інструктора, не виділяються. Тож нині я працюю на каратульській насіннєвій фірмі. Водночас свою спортивну справу не закинув, підтримую спортивні майданчики у належному стані на громадських засадах.
– А що ж із вашою командою, чому розпалася: немає кому грати, чи фінансові труднощі?
– Григорій Порало забезпечував фінансування команди у повному обсязі: виділяв кошти на форму, на м’ячі. Окремо оплачував доїзд гравців на ігри як на виїзні, так і на домашні. Була підтримка і з боку керівництва села. Але, на жаль, в місцевої молоді немає бажання займатися спортом. Два роки тому я вже не міг зібрати команду навіть на домашню гру. Чому так сталось, я не знаю.
– Немає підтримки вболівальників?
– Є, ще і яка! Я знаю, що на наші ігри приїздили вболівати навіть переяславці, які є вихідцями із Великої Каратулі. Є в нас і свій Парамон (відомий фанат-вболівальник київського "Динамо" – ред.) – це Середній Григорій Павлович. Йому вже 75 років, а він не пропускав жодного матчу!
До речі, він розповідав, що раніше в селі було дві футбольні команди. Одна грала за село, а друга представляла звірогосподарство. На гру в обидві команди приходило по 16-18 гравців. Всі мріяли, звісно, хвилин 15-20 зіграти в основному складі. Мало не на колінах просили, аби їх випустили на поле, хоча б на заміну. В селі й нині згадують історію, як одного разу на домашню гру каратульські футболісти пішли разом із нареченим прямо із-за весільного столу. А після матчу всі повернулись і гуляли чи не до ранку.
– Чому не залучали до своєї команди легіонерів?
– Дійсно, якщо подивитись на склад команд нинішнього чемпіонату, то там багато «іногородніх» гравців залучила Семенівка, Матадор в цьому році гарно підсилився футболістами із Дем’янець. Та й в інших клубах є немало легіонерів. Наприклад, і я з кількома каратульськими хлопцями виступаю за ФК «Переяслав». Проте думаю, що це не вихід. Гроші, які виділяє господарство ПО «Україна» та керівництво села, мають працювати на розвиток саме місцевого спорту.
Про це свого часу казав нині вже покійний наш земляк Борис Михайлович Сонько, почесний працівник фізичної культури та спорту України. Він очолював відділ спорту у Переяслав-Хмельницький РДА, самовіддано опікувався розвитком сільського спорту і був переконаний, що за команду будь-якого села мають грати лише його мешканці.
– А що нині з турніром пам’яті Бориса Сонька, який був започаткований у 2018 році?
– Турнір ніхто не скасовував і я сподіваюся, що у ньому візьме участь команда із Великої Каратулі.
Думаю, що після нашої перемоги у війні, коли вщухне епідемія коронавірусу і повноцінно очно запрацюють школи, потрібно буде організовувати турніри з мініфутболу серед школярів, аби з дитинства прививати хлопчакам любов до цього виду спорту. А вже потім організовувати футбольну команду та заявлятись на чемпіонат Переяславщини. До цього мають залучатися й інструктор зі спорту в селі, і шкільні вчителі фізкультури.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
