Жителі Переяславщини кожного літа мали до війни особливу традицію – організовувати зустрічі однокласників через кілька років після закінчення школи. Щоправда, торік через епідемію коронавірусу такі заходи були обмежені. Але тепер про них мало хто й згадує.
Водночас у нинішні часи особливо відчувається потреба в друзях і близьких людях. Тих, хто допоможе, підтримає, порадить, навіть просто вислухає. І такі друзі приходять не за один день. Багато хто має і цінує дружбу, яка триває десятирічями: з дитинства, зі шкільних років.
І на порозі нового навчального року ми запитали жителів Переяславщини: чи вони спілкуються і підтримують стосунки з однокласниками?
Микола Чирков, 65 років, с.Циблі:
– Остання зустріч однокласників у нас була в 2019 році – відзначили 45 років після закінчення школи. І тоді ж вирішили збиратись кожного року, бо нас живих залишається все менше і менше. Проте життя внесло свої корективи. Спочатку коронавірус, потім почалась війна. Я зібрав усі шкільні фотографії докупи, зробив із них під музику відеоряд на 70 хвилин та й розіслав усім однокласникам. То в нас оце поки така зустріч вийшла – віртуальна. А як когось із однокласників вживу у селі зустрічаю, то обіймаємося, немов би ми велика рідня!
ілюстративне
Анна Кулик, 29 років, місто:
– З одним моїм однокласником ми не просто спілкуємося, а й живемо під одним дахом! Кілька днів тому, 29 серпня, було рівно сім років, як ми з Миколою побралися. Цьогоріч наша донечка Віка йде до першого класу. А ми з Кольою, згадуючи наше перше вересня, завжди сміємося, адже до класу після лінійки ми з ним разом зайшли за руку і вчителька посадила нас за першу парту, навіть фото збереглося. Ми навчалися у п’ятій школі. Але до самого випускного класу нічого, як то кажуть, не передбачалося. Зустрічатися почали аж після третього курсу університету. А тепер зустріч випускників у нас з ним щодня.
ілюстративне
Ірина Ятлук, 46 років, с. Пристроми:
– На жаль, за останні півроку ні з ким не виходила на зв’язок. Зараз навіть до рідних складно додзвонитися: свекрі залишилися в Миколаєві. Я звідти. Моя близька подруга Лєночка Корсак – однокласниця, ми жили неподалік, часто разом виходили на каву, пройтися магазинами. Це було до війни. У березні вона виїхала за кордон, і відтоді від неї не маю жодної звістки.
ілюстративне
Тимофій Гребенщиков, 12 років, місто:
– Я навчаюся у 7-ій школі в сьомому класі. Із цього навчального року наша школа стала ліцеєм імені Володимира Мономаха. Із однокласниками я зараз не спілкуюся, бо чимало з них виїхали за кордон, а хто повернувся, то зазвичай гуляють у своєму мікрорайоні Левада.
Так як я живу поблизу вокзалу, то й спілкуюся із хлопцями і дівчатами із двору. Поки йде війна, мені далеко від дому ходити не дозволяють. Та все ж, попри ситуацію в країні, дуже хочу щоб ми повернулися до нормального навчання, щоб ми всі знову почали ходити до школи, тоді й спілкування відновиться.
ілюстративне
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
