Вихованка баскетбольного тренера Алли Бикової з Переяслава Карина Панчук, 17 років, виступила за збірну України на чемпіонаті світу серед юніорів, що відбувся в угорському Дебрецені. Після того підписала контракт із італійським клубом «Беневенто».
Для Переяслав.City спортсменка дала ексклюзивне інтерв'ю під час кроткого перебування вдома. Після змагань вона на декілька днів приїхала до Переяслава побачитись із рідними, зібрати речі, аби відразу ж вирушити до Італії.
– Каріно, спочатку розкажи, як вдалося потрапити на чемпіонат світу?
– Про це, звісно, мене ніхто не запитував, але я дуже задоволена, що мала таку можливість і досвід. Тренер збірної України дуже хотів мене бачити у своїй команді, думаю, що саме він і вплинув на рішення федерації, яка формувала команду 3х3.
– А чому так?
– По-перше, цей баскетбол динамічніший. По-друге, сто відсотків, що ти виходиш на ігровий майданчик у кожній грі. А в звичайному баскетболі п’ять гравців на полі, а сім – у запасі, тож не факт, що тренер тебе поставить на гру. В кращому разі можеш вийти на заміну. Мені ж хочеться грати, а не сидіти на лавці. І по-третє, з цими дівчатами я граю уже не один рік, потоваришували, й знаємо стиль гри кожної, як підтримати будь-який маневр колеги на майданчику.
З м'ячем Карина Панчук
– А як тобі взагалі гралось, що пішло не так у поєдинку зі збірною Франції?
– Почну з програної гри проти Франції. Звичайно, далися взнаки дві травми, які отримали на цьому чемпіонаті я та Дарина Кононученко. Через це значно збільшилося ігрове навантаження за час групового турніру для наших подруг Каті Коваль і Саші Семенчук. Мабуть, саме через втому ми й допускали багато власних помилок. Десь за пів хвилини до закінчення гри я, як капітан, повинна була взяти перерву, аби обговорити комбінацію, яку мали розігрувати. Я цього не зробила, і в результаті зіграли не ту комбінацію – піддалися трохи паніці. Отак і програли.
– Чому не викликали з України іще когось на заміну?
– Насправді не було часу та можливості когось додатково викликати, адже ми грали майже щодня. Нова баскетболістка просто не встигла б приїхати. До того ж, не факт, що вона відразу безболісно влилася б у команду.
– Які були умови проживання на чемпіонаті, чого не вистачало?
– Ми жили в шикарному готелі зовсім поряд з кортами, на яких проводились ігри. Їжа смачна – шведський стіл. Розміщення було по двоє в номері, і так сталось, що наш був «травмований» (усміхається). Спочатку я травмувалася на тренуванні, а потім під час гри Даша. Причому в нас обох постраждала права нога.
А найбільше не вистачало переяславських фанів із барабаном. Таку підтримку, яку вони нам надавали під час ігор першості України, я пам’ятатиму все життя.
– Нові контракти ще комусь із дівчат з команди пропонували?
– Катя Коваль повертається у свою команду до Сполучених Штатів, Саша Семенчук підписала контракт із якоюсь швейцарською командою, Даша Кононученко також їде до Італії, де гратиме за команду «Аріана-Ірпіне». Це містечко кілометрів за сорок від мого Беневенто. Всі роз’їхались, але наступного року, які тільки нас запросять, відразу зберемося і знову будемо захищати кольори збірної України.
– Щось знаєш про команду, із якою підписала свій перший професійний контракт?
– Я знаю, що вона грає у другому дивізіоні Італії. Що там за чемпіонат – не маю жодного поняття. Як приїду, то роздивлюсь.
– Ти уже учиш італійську, адже доведеться слухати настанови тренера?
– Ні, я знаю англійську, якщо вони мене не будуть розуміти, то вже їхні проблеми (усміхається). Баскетбол – гра інтернаціональна, думаю, що якось розберусь. До речі, я там буду не єдина українка: разом зі мною у команді гратиме вихованка «Прометея», то ми вже якось із нею будемо розбиратись із вимогами тренера.
– Які умови контракту?
– Клуб забезпечує мене житлом, платить зарплату та надає достатньо часу для перебування на майданчику. Оскільки через війну авіарейси з України скасовані, то клуб оплатив мені переліт із Польщі до Італії. До Польщі вже буду якось добиратися самостійно.
– Як батьки сприйняли те, що їдеш грати в іншу країну?
– Вони дуже раді за мене і тримають кулаки, аби все вдалось.
– Тебе не бентежить, що ти починаєш свою професійну кар’єру не у вищому дивізіоні?
– Аж ніяк. Італійці запросили грати на звичній для мене позиції – другого або третього номера, тобто це атакувальний захисник, або легкий нападник. Я планую, якнайкраще показати себе в іграх. Адже коли я вперше вийшла на майданчик сьомої школи в Переяславі, то й гадки не мала, що баскетбол займе настільки велике місце у моєму житті. Зараз думаю, що нові й ще кращі контракти будуть не за горами.
– Що надалі буде із твоїм навчанням?
– Я навчаюсь у Європейському університеті на факультеті «фінансова справа», та у Харківській академії фізичного виховання – хочу стати тренером з баскетболу. Планую продовжити навчання дистанційно. Я вже звикла до такого режиму і ритму життя. Тим паче, що попередній рік через епідемію коронавірусу я навчалась також дистанційно.
– Що ти побажаєш дівчатам, із якими ти до недавно грала у БК «Переяслав», фанам, які приходили вболівати за команду?
– Дівчатам – наполегливо тренуватись, Анні Ярош – найшвидшого одужання та стати лідером команди. Мене дуже порадувало, що її також викликали до збірної України, але в цьому році їй на заваді стала травма.
Вболівальникам, фанам я дуже вдячна, ви – найкращі! Тримайте за мене кулачки і я не підведу ні вас, ні свого першого тренера Аллу Бикову, ні наш Переяслав!
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
