Досвідчена господиня з села Дівички Віра ГОЛОВКО (65 років) займається вирощуванням овочів більшу частину свого життя. Сімнадцятилітньою дівчинкою вона прийшла працювати в овочеву бригаду, де її невдовзі почали називати «огірковою відьмою». Жінка й досі невтомно порає своє городнє господарство. А на початку великої війни як волонтерка допомагала тероборонівцям.
«Свіжі томати продаю до грудня»
Щойно ступаю на подвір’я Віри Миколаївни, потрапляю до її «помідорного царства» – на кущах стиглі жовті, оранжеві, рожеві, пурпурові і багряні плоди вилискують на сонці, ростуть прямо біля хати і прикрашають двір, немов квіткові клумби. Господиня тільки-но повернулася з торгів у рідному селі: вона щороку протягом всього сезону продає домашню городину. Віра Миколаївна справедливо нажила постійних покупців і слави серед односельців – овочі продає завжди свіжі та смачні, адже до тонкощів знає секрети їхнього вирощування. Якщо все спродує, то в день може вторгувати й близько 600 гривень.
– У мене двір даром не гуляє, – каже жінка, вказуючи рукою на свої грядки. – Ось у трьох місцях пекучий перець посаджений, між ними помідори – ці самі насіялися. Біля хати росте 225 кущів помідорів, і ще на городі стільки ж. Ще кілька років тому й до тисячі штук вирощувала.
Кожен кущик я підв’язую до палиць і одягаю на них ось таке «одівайло» – мішечки, щоб плоди не пеклися на проти сонця. У мене є всякі сорти – крупні й маленькі «чері», жовті, червоні, рожеві, смугасті.
В теплиці Віри Миколаївни
Пасльонові Віра Миколаївна вирощує і у відкритому ґрунті, і в теплиці. Каже, теплицю придбала за чотири тисячі гривень, онук допоміг встановити, і свою вартість вона вже виправдала. В ній зараз ростуть півтораметрові кущі з томатами насичено рожевого кольору. Це сорт «Шапка Мономаха» – одні з її улюблених, бо цукристі, соковиті і м’ясисті. Серед фаворитів також жовті кисло-солодкі на смак «Де Барао», помаранчеві сорту «Апельсин», високорослі врожайні «Чорний принц» та «Кристал» – плоди ростуть гронами.
– Я свій врожай не тільки продаю, а й активно консервую – помідорів вже 38 банок закрила. Ще ось є 15 банок квашених з медом яблук, – хвалиться господиня. – А свіжі помідори тішать нас смаком аж до Нового року, я їх до грудня ще виношу на продаж. Як тільки за вікном «мінус», я підзбірую їх ось такими буренькими, перебираю і складаю у ящички, і там вони помаленьку собі достигають.
«Взимку частуватиму гостей квашеними яблуками з медом!»
А починається сезон ранньою весною. Я замовляю насіння по інтернету, висіваю його у дерев’яні ящики, ношуся з ними, доглядаю. Як потепліє, пікірую молоду розсаду у плівку. А взимку вирощую помідори прямо на підвіконнях.
Гусінь на капусті збирає вручну
Окрім помідорів, на грядках у Віри Миколаївни зараз саме достигли баклажани, які вражають своїми формами та різними кольорами – не лише традиційно фіолетові, а й білі, блакитні і зелені – баклажан схожий на кабачок. Плодоносять сімдесят кущів малини, досі є полуниця, багато груш та яблук. А ще кілька сортів капусти – білокачанна, синя, савойська, цвітна, броколі. Капусту городниця не обробляє хімічними препаратами – змиває попелицю сильним струменем води зі шланга. Таких шкідників як гусінь з листочків збирає вручну.
Господиня вирощує баклажани кількох сортів
Урожай моркви Віра Миколаївна збирає вже втретє за сезон, а кропу – всьоме. Поки деякі садівники бідкаються через низьку врожайність кропу, господиня зрізає пишні ароматні оберемки. Зізнається, що собі ще не заморозила жодного пучка, бо насіяла знову і певна, що він ще виросте рясним, тож устигне заготовити для себе. Прошу господиню поділитися секретом.
– Взагалі-то я свої рецепти не розголошую – мені конкуренти на базарі не потрібні, – усміхається Віра Миколаївна, – Але лише для читачів «Вісника» розповім. Кріп любить стрес. Треба підігріти воду приблизно до 40 градусів. Насіння кропу покласти у марлю і опустити у гарячу воду. Затим віджати і опустити у холодну, знов віджати. Так повторити двічі. Викласти насіння на газету і просушити. Посіяти, полити і накрити агроволокном. Воно підпарює і земля не зробиться як асфальт, залишається пухкою. Буквально на шостий день кріп зійде.
«Мене назвали «огірковою відьмою»
Першою вчителькою в овочівництві для Віри Головко була її мама, яка працювала у теплиці. Донька ще юною підхопила її справу і згодом професійно продовжила.
– Я народилася в Дівичках, тут, як кажуть, мій пуп закопаний. У 17 років вийшла заміж, народила сина. Коли йому було десять місяців, пішла працювати нянею у дитсадок. Працювала там недовго: хоч і люблю дітей, але зрозуміла, що це – не моє. Покійна мама працювала у теплиці, доглядала п’ять соток «пльонки» – так тоді називали парники. Я народила сина у 1973 році, а двома роками раніше мама народила мені сестричку. То вона, щоб заробити більше грошей, пішла працювати на ферму, а її «пльонка» лишилася. Я пішла до директора радгоспу «Дніпро» Олександра Павловича Денисенка і попросилася працювати на маминому місці. Він сумнівався: чи справлюся, бо ще ж така молода і дитина на руках? «Справлюсь, – кажу впевнено, – я старатимусь, і мама мене навчить». То він і погодився. У нашій овочевій бригаді я була наймолодшою. Як подумаю зараз – нікого вже нема серед живих з тих жінок, з котрими я робила.
Кожна бригада врожай здавала окремо свій. У мене майже відразу було друге місце за кількістю кілограмів зібраних овочів. Жінка, яка добре на цьому зналася, сказала на мене: «Це в нас молода «огіркова відьма». З того часу й повелося таке моє прізвисько. Важко було: треба було добре доглядати, поливати, листочки обривати, підживлювати курячим послідом. Поряд стояли вулики, щоб бджоли запилювали цвіт.
У дворі Віри Миколаївни виріс соняшник-велетень
«Їдь, вчися, зароблятимеш гарні гроші»
Пропрацювавши в овочевій бригаді чотири роки, Віра Миколаївна пішла у декретну відпустку – народила другого сина. У 1980 році її запросили працювати у їдальні при радгоспі «Дніпро» – видавати у буфеті молочну продукцію. Пройде небагато часу, як жінку викличе директор і запропонує іншу посаду.
– Він сказав їхати вчитися на кухаря. Тоді саме звільнилося місце, бо колишня працівниця пішла на пенсію. Я вагалася: як же поїду, в мене дитина маленька? «Їдь, вчися, тобі дадуть розряд, зароблятимеш гарні гроші», – наполіг Олександр Павлович. Вдома скандал: чоловік дуже ревнував, але все ж відпустив.
Я закінчила курси, отримала четвертий розряд. Рік працювала кухарем, а далі мене призначили завідувачкою їдальні. Разом з тим навчала вже й молодих кухарів. Та потім не спрацювалася з деякими співробітниками, то написала заяву за власним бажанням і пішла на ферму телятницею. Вирощувала бичків – по п’ять центнерів!
Якось прийшов наш главбух та й каже: «Віро, нам треба людину на місце касира, погоджуйся». А я ж неграмотна, технікум не закінчувала, що ж мені робити? Прийшла до матері порадитися, а вона відповіла: «Доню, твоя ферма нікуди не дінеться, не зумієш – повернешся. Хіба ти в мене дурніша за інших». Я спробувала і пропрацювала там сім років. Тоже нелегко було, але я старалася. Вже пізніше була головною над касирами, які працювали у відділках. Та коли радгосп розпався, я стала мовби непотрібна. Після того влаштувалася листоношею.
На пошті Віра Миколаївна працювала вісімнадцять років, поки у 2012-му пішла на заслужений відпочинок. Але досі, коли йде селом, люди часто усміхаються й гукають: «О, наша поштарочка йде». Окрім того, Віра Головко була депутаткою сільської ради трьох скликань, односельці її шанують і поважають за допомогу та підтримку, яку вона їм надавала в період своєї діяльності.
Віра Миколаївна показує своє городнє господарство
Для бійців спекла двісті пиріжків
– А в минулому році трапився такий випадок. Біля прилавка у магазині стояв чоловік і уважно на мене дивився. «Я вас знаю, – каже. – Ви Віра – у їдальні працювали. Які у вас котлетки були тоненькі та смачні!» А я вдивляюся в його обличчя і розумію, що це наш водій з радгоспу, який возив хліб. Як мені було приємно на душі, що сорок років минуло, а він досі мої котлети пам’ятає, – усміхається Віра Миколаївна.
І з перших днів повномасштабної війни літня жінка долучилася до активної допомоги військовикам. Напередодні їй зняли гіпс з руки, а 25 лютого вона вже пішла у їдальню в Дівичках безкоштовно готувати їжу для бійців тероборони.
Фото: надане Вірою Головко
– Нам тоді перепустки видали, що можемо пересуватися вулицями після комендантської години. Перші дні війни, йдемо ввечері – темно, страшно. Діти лаяли, що я з хворою рукою пішла готувати, мити посуд. Я жменю таблеток випивала і не жалілася нікому, що мені болить. Але не могла всидіти без діла. Навіть вдома готувала – світло ж не можна вмикати, то я при свічці. А тоді дзвоню нашому голові громади Слюсарю Олександру Миколайовичу, кажу: «Приїжджайте, я спекла двісті пиріжків і вісімдесят налисників». Він був шокований.
Городництво для невтомної енергійної жінки – задоволення і віддушина. Хоча й визнає, що догляд за рослинами потребує багато сил, здоров’я і часу. Допомагають у господарстві сини Микола та Олександр, онуки Сергій та Олександр, надихають маленькі правнучата. Жінка вболіває за екологічність плодів, аби діти споживали тільки якісні продукти. Тому ставиться відповідально до агротехніки, обробкою рослин хімпрепаратами не зловживає. У боротьбі з хворобами та шкідниками надає перевагу перевіреному засобу «Ридоміл голд». Обробляє ним саджанці на десятий день після посадки і повторює ще через десять днів. Втретє застосовує суміш мідного купоросу та вапна, а після того не вносить більше ніякої «хімії».
– Діти інколи й сварять мене, що так багато віддаю сил городу, втомлююся. Бо ж як тільки світає, я вже на грядках зі шлангом, ввечері всі вже відпочивають, а я ще на городі. Але я кажу: як сяду вдома, то помру. Ця робота для мене все – моя радість, і моє життя.
Віра Миколаївна не відпустила без гостинців зі свого городу
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
