40-річний Олександр Ліпко з Переяслава кілька років тому переїхав з родиною у росію. Повномасштабне вторгнення російських військ в Україну стало для нього шоком. У травні він вийшов на одиночний пікет проти війни у Санкт-Петербурзі, після чого його затримала поліція. Як живе зараз та чи збирається повертатися до рідного міста — чоловік розповів спеціально для Переяслав.City.
З Олександром Ліпком ми зв'язалися у месенджері. Олександр народився і виріс у Переяславі. У рідному затишному місті, каже, планував прожити усе життя.
— Думав, завжди купатимусь у Трубіжі, збиратиму гриби на Козинських горбах і ходитиму в неділю на базар. Але не так сталося, як гадалося. За своє життя я встиг змінити кілька професій, однією з яких була професія пілота. Саме в пошуках роботи в авіації, я зі своєю родиною і переїхав до Росії у 2014 році. Ми з дружиною Ольгою виховуємо трьох чудових дітей – Максима, Миколу та Мар’яну. Планували поїхати на деякий час, але виявилось надовго.
Бабуся дружини Олександра жила у Санкт-Петербурзі. Коли у неї різко погіршилося здоров’я, вона потребувала постійного догляду, тому родина залишилася з нею. Щоб працевлаштуватися пілотом, Олександру довелося отримати російське громадянство, однак через проблеми з валідацією українського пілотського це так і не вдалося. Олександр змінив професію, перевчився на інженера в сфері будівництва доріг, де й працював всі ці роки. У 2021 році бабуся померла від наслідків ковіду, і Олександр почав шукати можливість виїхати за кордон. Початок повномасштабної війни став для родини шоком, ця подія прискорила їхні плани.
— Було нестерпно перебувати в оточенні людей, які підтримують війну і як «балакучі» голови переказують слова пропаганди про «восєм лєт, нацистов і нє всьо так однозначно». Коли я намагався якось переконати їх, відповідали, що з такою позицією мені тут не жити і краще звідси забиратися. А я відчував відповідальність за те, що відбувається в Україні. Я повинен був проявити свою громадянську позицію, назвати війну війною і виступити проти насилля та вбивств українців. Я хотів заявити, що ця війна не від мого імені, тому і вирішив організувати пікет на Невському проспекті, — розповідає Олександр. — Я вийшов з плакатом «НЕТ ВОЙНЕ STOP WAR» і мені дивом вдалося простояти цілу годину, хоча біля станції метро «Гостинний двір» пакували в автозак за 5 хвилин. Більшість людей проходили мимо, роблячи вид, що не помічають, дехто ховав очі і відвертався.
Найбільш затяті прихильники «руського міра» підходили і кричали, що я продався, що там біолабораторії, що це війна з Америкою, а не хохлами, що Путіну не залишили вибору, що там фашисти, які повідривають мені руки і ноги, якщо я туди потраплю. Але були й інші люди, яких зараз називають «хорошими руськими». Вони підходили, обіймали, тиснули мені руку чи кивали головою. Їх було мало, але вони були. Ще повз мене проходили солдати з сумками, видно, їхали на війну. Нічого не казали, тільки пильно роздивлялись та щось потім говорили між собою. Сподіваюсь, цих «освободітєлєй» гостинно зустріли ЗСУ.
Під час затримання поліцейські спитали, чи я один, чи хтось прийде мене замінити, скільки мені заплатили, бо вони не могли повірити, що можна вийти просто так за ідею. Забрали мій плакат, як доказ дискредитації ЗС РФ, перевірили телефон. Викликали автозак і доставили до відділку. У відділку знайшли свідків і оформили протокол правопорушення. Мене сфотографували, взяли відбитки пальців, взяли всі мої дані і сказали, що внесли до своєї бази «політичних». Рекомендували більше не виходити на подібні акції, чи ще якось дискредитувати ЗС РФ, а сидіти вдома, бо я в них на контролі. Через два тижні відбувся суд, на який я не пішов, — згадує Олександр.
Олександра Ліпка визнали винним в адміністративному правопорушенні та призначили штраф у розмірі 30 тисяч рублів. Штраф він заплатив, щоб уникнути проблем із виїздом за кордон і за першої можливості перебрався з родиною до Каліфорнії. Під час виїзду з росії проблем не виникло, каже чоловік.
— Нещодавно з’явилася інформація, що на мене завели карну справу за повторну дискредитацію ЗС РФ. В будь якому разі я туди повертатися не збираюся, тому мене це вже мало хвилює. Ми завжди розмовляли і розмовляємо українською мовою в своїй родині. Хочемо, щоб наші діти могли говорити і розуміти українську мову, щоб не втрачався зв'язок з батьківщиною. Поки що плануємо залишитися у Каліфорнії, але не виключаємо, що колись повернемося в Україну. Чесно кажучи, я вже не знаю, хто я тепер в очах українців — «хороший руський» чи поганий українець, але мене турбує майбутнє України та перемоги ЗСУ. Слава Україні!
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
