Переяславська 34-річна декораторка Аліна БУРЧИК з донькою Таєю на початку серпня повернулася з латвійського міста Вентспілс. Каже, що поїхала туди не як біженка, втікаючи від війни, а з іншою метою. Проте вимушена була лишитися в Прибалтиці на певний час.
– Мій брат Женя понад 40 років живе у Латвії. Він археолог, тож постійно у відрядженнях. Ми щоразу його запитували, коли він створить сім’ю, бо ж уже давно час. І коли він зателефонував сказати, що одружується, то ми дуже за нього зраділи. Відразу почали готуватися до поїздки. Весілля запланували на 7 квітня. Та, на жаль, поїхати змогли тільки ми з Таєю.
Аліна з донькою виїхали з України 2 квітня. З Києва до Австрії майже 30 годин їхали автобусом, а потім літаком дісталися до Латвії.
Аліна Бурчик з донькою Таєю
– Я спочатку не планувала лишатися, їхала тільки на весілля. Не могла так довго бути далеко від дому, та й донька кожного дня запитувала: коли ми вже повернемося? Вона теж дуже сумувала за рідними, бо доти ми ще ніколи так надовго нікуди не їздили. Та чоловік і брат наполягали, щоби ми побули там кілька місяців, доки ситуація в Україні не покращиться. І так ми прожили у Вентспілсі аж чотири місяці. Окрім цього, я ще встигла побувати у Німеччині – їздила до подруги в Берлін.
Дитячих майданчикiв – безлiч і на будь-який смак. Рай для дiтей!
Словом, подивилася, як живуть в інших країнах. Думаю: ну як же так? Україна зі своїми надрами, сильним агропромисловим комплексом, людським потенціалом повинна бути в розвитку на три сходинки вище аніж Латвія і навіть Німеччина! Але…Що ми робимо не так? (усміхається – авт.).
Відразу після весілля в латвійському місті Аліна звернулася там до соціальної служби, де отримала тимчасову посвідку на проживання. І якщо в Польщі та Німеччині є певні часові обмеження (можна поїхати в Україну і повернутися назад не пізніше аніж за 90 днів), то в Латвії цього не було.
– Я там була радше не переселенкою, а туристкою чи то гостею, адже їхала, щоб привітати родича. Та потім все ж вирішила оформити необхідні документи для нашого з донею тривалого перебування там. Латвійці дуже чуйно ставляться до українців, в усьому сприяють. Матеріальна допомога переселенцям виплачується разово – 480 євро, а потім тільки перші чотири місяці – 185 євро нам на двох. Але крім того нам видавали щомісяця гуманітарну допомогу продуктами, для доньки – ящик з канцелярією. Латвійці вважають, що у перші місяці відбувається адаптація тих, хто тікав від війни, і вони не в тому стані, щоби шукати роботу і працювати. А ось коли вже облаштувалися, врівноважили свій емоційний стан, тоді, будь ласка, шукайте роботу і забезпечуйте себе.
Вентспілс – латвійська квіткова столиця, прикрашена квітами з весни до осені.
При цьому офіційних виплат на багато не вистачає. Переяславці допомагав брат: винаймав для родичок окреме житло.
– Оскільки ми поїхали наприкінці навчального процесу, то в першій половині дня я займалася з Таєю уроками – ми вчилися онлайн в нашій школі, бо віддавати її в латвійську я не хотіла. Мені здається, що так доньці було краще, адже щодня бачила своїх однокласників, спілкувалася з ними, хоч і дистанційно.
Після закінчення навчання переяславки прожили в Латвії ще два місяці, які присвятили прогулянкам і спілкуванню з такими ж переселенцями, як вони.
– Мені Латвія сподобалася. Місто Вентспілс, також як і Переяслав, вважається туристичним. Його населення складає близько 20 тис. осіб, а на час нашого перебування додалося ще й майже три тисячі українців, які вимушено покинули батьківщину.
У Латвii дуже багато рiзноманiтних скульптур
Коли ми сиділи в кафе чи йшли вулицею, то я постійно дослухалася, де лунає наша солов’їна. Раділа, коли чула, думала: «О! Це наші». Хоча водночас і дуже засмучувало, що більшість українців були російськомовними. Познайомилася з дівчатами з Одеси, які також тимчасово проживали в Латвії з дітками. Вони розмовляли російською, але все ж намагалися переходити на українську. Ми дуже здружилися, сподіваюся, коли закінчиться війна, поїдемо до них у гості.
Аліна розповіла про особливість вуличного дизайну Вентспілсу – різноманітні скульптури корівок. Ще двадцять років тому там вперше пройшов мистецький захід «Парад корів», на якому було представлено 26 скульптур в натуральну величину. Після параду більшість продали на аукціоні. Через десять років парад і аукціон повторили, міська влада вирішила частину скульптур виставити на вулицях в місцях відпочинку як туристичну принаду.
Аліна помітила, як у Латвії на державному рівні ведеться викорінення всього російського, насамперед мови.
– Латвійці росіян не люблять, а нам щиро співчувають. Вони запровадили на законодавчому рівні, що в державних та інших установах російською не спілкуються, а тільки своєю державною – латиською. Роботодавець вимагає на робочому місці розмовляти теж лише нею.
На відміну від українців, латиші дуже економні, у них в усьому побутує мінімалізм, і до грошей у них ставлення ощадливе.
Я звернула увагу на те, чим професійно сама займаюся, – оформлення весільної церемонії у брата. Все було дуже скромно, як і саме святкування. У них помпезно не гуляють, як у нас. Гроші вони краще витратять на подорож або придбання чогось корисного, для прикладу, автомобіля.
Та все ж, як би там не було, я рада, що повернулася додому і займаюся улюбленою справою – декоруванням свят.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
