Учитель Переяславської гімназії №3 Андрій Бован, 32 роки, десять років навчає школярів фізики та математики. У перший же день великої війни, 24 лютого, пішов у загін тероборони, чергував на блокпосту. Але при цьому учительську діяльність не полишив. Прямо на пункті його чергування, поряд з автоматом, лежав ноутбук, з якого він проводив онлайн-уроки фізики.
Одне з таких фото потрапило в соцмережі, стало "вірусним", і завдяки йому переяславський учитель став відомим на всю Україну. Про нього писали загальноукраїнські газети, зокрема, "Освіта України", знімали сюжети і прямі включення в ефірі кілька центральних телеканалів.
Через півроку після пори "зіркового часу" і напередодні Дня учителя Андрій Васильович розповів Переяслав. City про свою найулюбленішу справу.
– Чому я став учителем? – однозначно важко відповісти. Мабуть, так зійшлись зорі. Важко визначити той момент, коли у мене з’явилось це бажання. Можливо, плинула харизма мого шкільного вчителя математики – Миколаєнка Петра Васильовича.
Не останню роль зіграла і суспільна думка. На той час, а це був 2006 рік, вважали: навчання на контракті – це таке. Мовляв, на контракт беруть усіх підряд. Або ж, що переяславському виші вчаться ті, хто не зміг вступити до київського університету. Бо навчатися у столиці – це було "ого-го!".
Тож, мабуть, щоб було оте "ого-го" я ще в 11 класі вступив на підготовчі курси педагогічного університету імені Драгоманова, вони називались тоді «Університет майбутнього вчителя». Після їх закінчення успішно склав іспит, отримавши 17 балів з фізики та 18 з математики з 20 можливих. Викладачі тоді сказали: якщо в шкільному атестаті не буде трійок, то мене автоматично зарахують до їхнього університету.
Я закінчив переяславську четверту школу зі срібною медаллю і ще в травні знав, що навчатимусь у Драгоманова. Мене все влаштовувало, і я навіть не спробував кудись іще подавати документи та вступати. Згадайте себе в 16 років, бо саме в цьому віці я закінчив школу. Осмислення професії у мене тоді не було, як не прийшло навіть тоді, коли навчався уже в магістратурі.
Знаєте, мені дуже імпонує закордонний досвід освіти, коли після закінчення навчання учні беруть рік для того, аби пізнати себе, свої бажання, і лише потім вступають до вищих навчальних закладів. Я собі такий рік влаштував після закінченні університету. Не пішов відразу працювати в школу, бо не був упевнений, що хочу стати учителем.
Тож після навчання я влаштувався консультантом з продажу мармуру. Якщо чесно, то на це рішення суттєво вплинула заробітна плата. Консультант отримував вдвічі більше ніж молодий учитель. Одначе, попрацювавши рік, я зрозумів, що не отримую того задоволення від роботи, якого прагнув. Вирішив таки спробувати реалізуватися на освітянській ниві.
У третій школі Переяслава була якраз вакансія вчителя фізики, тож із 1 вересня 2012 року я прийшов у школу. І ось, спробувавши, так і залишився – ось уже 10 років навчаю дітей. Як виявилось, спеціальність учителя фізики доволі дефіцитна була як у місті, так і в тодішньому районі. Тож я за сумісництвом читав свої уроки ще й першій школі та у селі Улянівка.
Коли у лютому росія розпочала війну, у всіх школах оголосили вимушені канікули. У березні увесь місяць в нас не було навчання взагалі. У фейсбуці тоді з'явилося повідомлення, що потрібно виходити будувати блокпости.
Я ж не міг тоді сидіти дома! Облаштували блокпост, почали на ньому чергувати. Оскільки на мене підписано в соціальних мережах чимало моїх учнів, то я з ними періодично спілкувався, підтримував їх, а вони мене. Я зрозумів, що вони за місяць вимушених канікул засумували за навчанням. Вирішив спробувати проводити уроки онлайн.
Чергування учителя на блокпосту. 2 квітня 2022 Фото, яке стало вірусним і зробило знаменитим Андрія Бована
Іноді я проводив їх з дому, а іноді безпосередньо із блокпоста. Товариші, із якими я чергував, задля цього відпускали мене чи то в бліндаж, чи в сусіднє кафе, і я там проводив уроки. Це було важливо не тільки для дітей, а й для мене, бо я отримував від цього велике задоволення. Людині потрібно щось робити, аби черпати звідкись духовні й емоційні сили. Ось саме від цих уроків я й отримував заспокоєння, наснагу – це було дуже важливим у ті особливо тривожні дні.
Андрій Васильович розповів і про свою родину. З майбутньою дружиною зустрівся під час навчання в університеті. Андрій грав за волейбольну команду факультету, а Ніна також любила волейбол, але жіночої команди у вузі не було. Вона приходила на тренування до хлопців. Ось так і познайомились.
Символічно, що молоді люди побрались 10 років тому якраз на День учителя. Зараз вони виховують трьох дітей: Євгенії виповнилось 10 років, Наталії – 9 років, Віталію – 2. Хоча у Андрія Васильовича дітей насправді більше, тих, які його поважають і просто обожнюють – його учні!
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
