Лікар-хірург із Харківщини Олександр Панін (62 роки), через обстріли росією Балаклії в перші дні війни змушений був евакуюватися й переїхати тимчасово до Переяслава. Після звільнення рідного міста він відвідав його, а про те, що побачив, розповів в інтерв'ю Переяслав.City.
– Олександре Владиславовичу, нагадайте, як ви опинилися в Переяславі?
– До останнього дня функціонування Балаклійської лікарні я ходив на роботу і ми безперебійно надавали жителям медичну допомогу. Попри постійні обстріли і навіть тоді, коли місто вже захопили росіяни. А 2 квітня вони обстріляли нашу лікарню, тоді завідувачка зібрала персонал і повідомила, що заклад припиняє роботу.
З дружиною вирішили – треба виїжджати. Наступного дня в чому були, прихопивши лише документи та пару кросівок на зміну, пішли до гаража, не знаючи напевно,чи вціліла там наша машина. Вона була в порядку. Ми поїхали, хоча й не мали впевненості, чи пропустять нас окупанти. Та пощастило: всі три блокпости цих бандюків ми пройшли, а четвертий був уже наш.
Спочатку поїхали в Полтаву, куди раніше виїхав син із сім’єю. Згодом балаклійський друг, який родом із Переяслава, повідомив, що тут є гарне житло. А через якийсь час мені знайшлася і робота в місцевій лікарні. Тут чудовий колектив, почуваюся дуже комфортно.
– Але Балаклія не йшла з думки?
– Так. Коли дізнався, що 7 вересня (офіційне повідомлення прозвучало 9 вересня) наші її звільнили, став думати про поїздку в Балаклію. Консультувався з друзями, які залишилися там і пережили піврічну окупацію. Найбільше – щодо дороги, адже три основні мости через Сіверський Донець зірвані.
Відбув 28-го числа останнє своє чергування у вересні, день – на відпочинок, і 30-го раненько поїхали. О 15-й вже були в Балаклії. Проїхали 537 кілометрів. Довелося трохи зробити крюк через Первомайськ – майже 60 км зайвих. А далі в місто шляхопроводом над залізницею, що уцілів.
Перші сліди війни побачили вже у Вербівці, передмісті Балаклії. Це чимале село майже на дві тисячі жителів. На в’їзді до нього стоять п’ять вщент розбитих приватних будинків – сучасні, двоповерхові, їм не більше двадцяти років. Далі вздовж дороги усе ціле. А в центрі знову – пів школи немає, не знаю, чи й відновленню підлягає. Дуже шкода, бо її незадовго перед війною капітально відремонтували, витратили немалі гроші.
У самому місті на в’їзді – знову зруйновані будинки. Довелося їхати через промислову зону, де розміщується, зокрема, і військовий арсенал, який після вибухів у 2017 році став відомим на всю Україну. То цей район чим тільки не обстрілювався – і ракетами, і авіацією, і артилерією.
Балаклія після деокупації
– А як ваша оселя?
– Про неї весь цей час нічого не знали. Тривожилися, адже наш 9-поверховий будинок стоїть через дорогу навпроти військово-ремонтного заводу. Була велика вірогідність, що під час його обстрілів будинок теж постраждав. А вже перед самим нашим виїздом зателефонувала знайома і заспокоїла, що і будинок цілий, і двері до нашої квартири замкнені, слідів злому не видно. Ми знали, що від вибухових хвиль під час обстрілів повилітали склопакети у вікнах, то звідси взяли плівку поміцніш і позакривали всі.
Знайшов на підлозі касетний осколок, такий собі металевий циліндр розміром 6 на 9 сантиметрів, – залетів через вікно. Сходив і до гаражів. У металевих воротах нарахував дванадцять дірок різного розміру від осколків та куль. Замок вивернутий. По сусідству теж. Очевидно, орки зламували всі гаражі підряд, щоб викрасти машини. Мій відкрили, машини немає, то так і покинули. Щоправда, пропав там різний дріб’язок: пластикові ящички, мітла. То вже, мабуть, хтось із місцевих алкашів «позичив». Зате уцілів комплект літньої гуми для авто, лежав накритий тряпкою. А тут я все літо їздив на зимовій.
– А який вигляд має місто в цілому? Які комунальні послуги доступні?
– У місті помітні сліди боїв: будь-де можна натрапити на розбиту техніку росіян. Запам’яталася БМП, уражена прямим попаданням, у ній, певен, не вижив жоден ворог. Те, що з техніки було цілішим, наші вже забрали з вулиць .
Працює одна аптека. Відкритий і ринок, хоча асортимент там і невеликий, та всі основні групи товарів представлені. А от великий торговий центр та крупний будівельний магазин, що розміщувалися неподалік, зруйновані – прилетіла потужна ракета. Із мережевих маркетів більш-менш зберігся «Посад», можливо, найближчим часом його відкриють. АТБ взимку ремонтували, мали відкрити у травні, а тепер про це нічого невідомо. АЗС у місті не працюють, тож за пальним треба їхати кілометрів за тридцять. Дороги на Харків та Ізюм відкриті.
Зруйнований міст через Сіверський Донець
Щодо комуналки. Десь за два тижні перед звільненням, у період боїв, пропала вода. Хто ж поїде шукати пориви, якщо стріляють? Її немає й досі. Що може зробити ЖЕК, якщо бракує кадрів, бо ж у них лишився тільки один зварювальник. Те ж саме в тепломережі, водогоні. Тому поновлюють поки що лише магістральні мережі, а до будинкових руки ще не дійшли. Електрика то є, то нема. А ось газ при нас був. Про теплопостачання, доки немає води, не йдеться. Тож у моєму під’їзді з 36 квартир мешкають лише дві жінки у двох квартирах.
Ще одне – там дуже багато мін. Хлопці-сапери зі Львова працюють біля Балаклії, підривають по 500-600 виявлених мін щоденно. Заміновано на Харківщині все. В орків для цього було часу пів року. Ще коли вони «господарювали» там, попереджували: біля річки не ходіть; там, де немає асфальту, не ходіть. Тож я, коли доводилося йти неасфальтованою дорогою, завжди шукав свіжого сліду від машини: раз недавно проїхала, то можна йти безпечно.
Нещодавній випадок, коли водій швидкої з балаклійської лікарні звернув трохи з дороги і наїхав лівим колесом на міну, закінчився трагічно – водій загинув, фельдшер у лікарні. І тому дивує, що попри такі ситуації грибників не можна зупинити: вони вперто сунуть у ліс. І підриваються. Чи не кожного дня чути підриви – то натрапляють на міни бездомні собаки, яких там зараз дуже багато.
– Як справи в місцевій лікарні?
– Після того, як я залишив місто, на територію лікарні було ще кілька прильотів. На сьогодні, можна сказати, найкраще вцілів п’ятиповерховий корпус, в якому розміщувалися терапевтичне, пологове, неврологічне та гінекологічне відділення. Ось на базі нього і будемо відновлювати роботу лікарні. Так, я прийняв рішення допрацювати жовтень у Переяславі, а вже з листопада приступити до роботи в Балаклії.
Проблеми, звичайно ж, будуть. Зокрема, ще й тому, що росіяни покрали і вивезли все медичне обладнання. Навіть операційні столи в моєму відділенні. А що не вивезли, те побили. Зараз для виїздів у Балаклії залишився лише один автомобіль невідкладної допомоги. Для порівняння: у Переяславі є 12 автівок-«швидких». Уже складено перелік необхідного на перший час, сподіваємося передусім на гуманітарну допомогу дружніх країн. Думаю, допомагатимуть деокупованим регіонам і заклади, які працюють на територіях, де не було бойових дій.
А взагалі життя до Балаклії повертається. Ми пробули там тиждень і наочно це бачили: більшає кожного дня людей, більшає на вулицях машин, помаленьку повертається бізнес.
Повернемося і ми. З вірою в перемогу і з почуттям вдячності переяславцям за прихисток, щиру турботу і опіку.
У цій БМП ніхто з ворогів не вижив
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
