Переяславець 50-річний Олег Черняков 12 років тому їхав до Польщі на заробітки, думав розробляти свинячі туші. А повернувся звідти таксидермістом. Уміє робити опудала птахів, риб, різних тварин – навіть лева! Про своє захоплення Олег Вікторович розповів Переяслав.City.
Поїхав на заробітки на м’ясокомбінат
– Ми з дружиною займались невеличким бізнесом – тримали магазинчик секонд-хенду. Але у 2010 році все водночас луснуло, й потрібно було ще якось інакше заробляти гроші. Вирішив поїхати на заробітки за кордон. Мені запропонували роботу у Польщі на м’ясокомбінаті. Думав, що їду працювати із тушами свійських тварин.
Коли туди приїхав, то виявилось, що підприємство насправді займається дичиною. Для мене це було новинкою. Робота важка, зміни – по 12 годин. Я відразу зрозумів, що різноробів там не надто шанують – чекають спеціалістів. До того ж, якщо в Україні ти був інженером 1 категорії, то там у кращому разі матимеш 3 категорію.
За місяць роботи мене ставили на різні ділянки виробництва. Дійшов до «скінера» – це робітник, який знімає шкіру з тварини. Трохи попрацював і мені запропонували поїхати на місяць стажуватися у Нідерланди, бо це було спільне з ними підприємство. Мене відправили лише тому, мабуть, що ніхто із поляків не захотів їхати, а когось із фірми потрібно було відрядити.
Аби навчитись таксидермії, прибирав тельбухи
– Мабуть, такі ж виробництва були й у Німеччині, бо на курсах разом зі мною було чимало німецьких працівників. З ними мене і поселили. Я й польську не дуже досконало знав, а німецьку тим паче. Спілкувався з ними за допомогою польського перекладача.
За мірками нідерландської компанії така робота вважалася небезпечною, бо із гострими ножами. Тож для всіх був скорочений робочий день, аби працівники не перевтомлювалися, інакше могли б ненароком травмуватися. Це при тому, що техніка безпеки у них була організована на високому рівні, усі мали спеціальне захисне спорядження.
Робоча зміна тривала з 8:00 до 14:00. Вільного часу було дуже багато. То спочатку кілька днів після роботи ми з перекладачем сідали і аналізували мої помилки в роботі. На підприємстві всі процеси знімаються на відеокамери, записи можна щодня переглядати, зокрема, аби працівникам дати підказки: де та що він робив не так. Завдання полягало в тому, щоб довести виконання певної операції до автоматизму, коли людина працює підсвідомо – на рівні м’язової пам’яті. Кілька днів ми дивились ці відео, аналізували, а далі зауважень до мене у роботодавців уже не виникало.
Шкуру лева для опудала привезли замовники з Чехії
Тож чим зайнятися? А один німець, який жив разом зі мною в кімнаті, регулярно після 16 години кудись ходив. Я поцікавився про це у перекладача. Він розповів, що колега навчається на курсах таксидермії. То я попросив, аби й мене туди записали. Було просто цікаво, до того ж, так би зайняв вільний час.
Таксидермія – це виготовлення опудала з тварин, які вже загинули.
Чоловік, який вів ці курси, віком був як мій батько – років шістдесят три чи чотири. Сказав, що курси платні. Ну ми з ним домовились, що замість плати я після занять виноситиму на смітник тельбухи, митиму підлогу, столи, ножі, прибиратиму приміщення. А до початку занять ще й розкладатиму на робочі місця необхідні інструменти. Очевидно, йому було вигідно таким чином зекономити на прибиральниці.
На заняття приходило 12 осіб, мене записали тринадцятим. Не скажу, що викладач навчив чомусь особливому. Показував прості речі, загалом ази таксидермії. Разом зі мною навчались хлопці, які були справжніми асами в цій справі. Те, що в мене виходило з третього разу, у них – з першого. Наприкінці місяця приїхала комісія, яка подивилась на наші роботи і навіть видала сертифікати про закінчення цих курсів. Тож за місяць до Польщі я повернувся з двома документами: про підвищення кваліфікації та з сертифікатом таксидерміста.
Вдома самостійно зробив опудало норки
– Після закінчення контракту з фірмою я вирішив його не продовжувати, хоч мені й пропонували доволі непогані умови. Проте вони ніколи не будуть кращими за умови польських працівників. А я не хотів там бути людиною «третього сорту». Повернувся додому.
Поки я був у Польщі, дружина й надалі ще займалася секонд-хендом. Якось їй трапилося норкове манто: з одного боку голова звірка, а з другого – лапи та хвіст. Тобто шкіра вже оброблена, її потрібно лише розмочити і натягнути на каркас із дроту та набити синтепоном. Аби не було помітно, що норка зроблена із двох різних шкірок, я зробив так, ніби вона залазить у дупло. З одного боку шматка деревини видно задню частину звірка з хвостом, а з протилежного – його мордочку. Отаку фігурку я зробив і продав за сто доларів! Це була моя перша вже домашня робота.
Одначе всі навички таксидерміста не було де застосувати. Я не мисливець, аби вполювати якогось звірка і потім зробити з нього опудало. Та невдовзі мені запропонували готовий матеріал – зробити настінне погруддя косулі. Заплатили за нього 250 доларів. Згодом були кабани, олені, опудала різних птахів. Мені це було дуже цікаво. Я пам’ятаю, як лягав спати і думав, аби скоріше ця ніч минула, щоб я далі працював над замовленням. Найменшим опудалом, яке зробив, була миша, а найбільшим – лев. Для цього замовлення мені шкуру «царя звірів» привезли аж із Чехії. Важливо, що дружина мене повністю підтримувала.
Через якийсь час я став непогано заробляти таким захопленням. Поступово механізував свою роботу. Якщо перші шкіри вичиняв ножем, то згодом змайстрував для цього невеличкий станок зі спеціальною фрезою. Хімічні препарати для обробки шкіри знайшов в інтернеті. Річ в тім, що рецепти переяславських білувальників (людей, що займаються вичинкою шкіри тварин), які я записував, мені не підійшли. Шкіра після обробки за їхніми рекомендаціями або розлазилась, або не була достатньо еластичною.
«Найскладніше працювати з рибою»
– До 2014 року у мене в цій справі все йшло досить добре. Я навіть збирався поїхати на чемпіонат світу з таксидермії. Але в країні тоді багато чого змінилося, росія почала воювати проти України, словом, замовлень ставало все менше.
Тоді я вирішив взятися за риб. Насправді, робити риб’ячі опудала складніше. Це клопітна справа. Треба акуратно зняти з риби шкіру, обробити її в різних розчинах. Зробити манекен риби із пінополіуретану, натягнути риб’ячу шкіру, і потім готове опудало розфарбувати. Головне – правильно підібрати кольори й відтінки. Аби опудало на вигляд було, як щойно спіймана рибина, потрібно покрити спеціальним лаком.
Опудало риби зробити найскладніше
Першим рибним опудалом була дев’ятикілограмова щука. Замовник пообіцяв заплатити за роботу 100 доларів. Даючи завдаток, сказав: «Олеже, якщо ти не зробиш, як я хочу, повернеш гроші, ударимо по руках і про все забудемо». Умова була така: я сам за власний рахунок купляю щуку і роблю з неї опудало. Пішов до рибака, а в нього, окрім щуки, був ще й великий окунь. Я подумав: як морочитись, то вже морочитися – зроблю й окуня.
Коли прийшов замовник, то сказати, що він був вражений – нічого не сказати. Він стояв як ошелешений і переводив погляд то із щуки на окуня, то з окуня на щуку. В результаті забрав обидва опудала. Причому за окуня заплатив удвічі більше ніж за щуку.
«Роблю фігурки тварин зі штучного матеріалу»
– Але зараз таксидермія відійшла на другий план. Подумав, що природа сама створила ту чи іншу тварину, а таксидерміст лише умовно продовжує її життя, замінивши внутрішні органи на набивку чи манекен. Ось і все – творчості тут мало. Тож нині я надаю перевагу різьбленню. Це суцільна творчість, все робиш сам. Та й за кордоном зараз більше ціняться саме такі фігури тварин чи птахів. Відчувається, що європейці дуже опікуються живою природою, прагнуть її всіляко оберігати.
Виготовляю фігури із пінополіуретану. Спочатку роблю із нього такий бовванець, а потім вирізаю якусь фігурку, розфарбовую її. Мої роботи зараз продаються по всьому світу. В інтернеті на різних майданчиках виставляю фото своїх робіт. Кому сподобалося, пише замовлення, я висилаю ту фігурку.
А ось цьому вмінню я завдячую діду моєї першої дружини – Йосипу Карповичу Пєтухову. Мені тоді було лише 21 рік, і він змусив мене навчитись робити прості форми із гіпсу. Неодноразово повторював: «Олеже, потрібне воно тобі буде, чи ні, але навчишся, то будеш хоч трохи розуміти, що і як. Уміння за плечима не носити». Мені ця наука знадобилась аж через 20 років.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
