20 листопада – День працівників сільського господарства, воно традиційно було головним святом на Переяславщині – районі агропромислового виробництва. У кожному селі було своє господарство. Нині їх у рази менше, а таких, що вирощують не тільки зернові культури, а й займаються тваринництвом, можна порахувати на пальцях однієї руки. Безперечним лідером щодо різногалузевої агродіяльності є ПП «Земля Переяславщини» Олександра ЯРЕМИ.
Рік тому він розповідав Переяслав.City про свої ідеї розвитку, перспективні задумки і конкретні завдання на найближчий період. Війна змінила багато чого, скоригувала немало планів. Тим приємніше було побачити, що господарство всупереч усім труднощам воєнного часу не просто ефективно працює, а розвивається. Можливо, не такими темпами, як хотілося б, але це стабільний рух вперед.
Олександр Ярема показує нове придбання – соломотряску
Воєнна інфляція «з’їла» третину доходу
Розмову Олександр Григорович розпочинає з наболілого – аварійні відключення електроенергії.
– Таких же, як у нас, молочних ферм лишилося небагато. А вони на сьогодні – стратегічні об’єкти в продовольчому сенсі. Чому б не запровадити для нас якогось стабільного графіку: хоч по дві години, але чітко, тричі на день, щоб можна було корів видоїти вчасно. Адже ми дбаємо про продовольчу безпеку країни, то треба, щоб і держава виробників хоч якось підтримала у ці часи. А то виживаємо кожен сам по собі…
Відколи почалися «блекаути», «Земля Переяславщини» закупила додаткові генератори. Встановили біля кожного корівника, на заправці, на інших виробничих ділянках. На кожен агрегат що дві години заливають 20 літрів дизелю. Так доять корів, охолоджують молоко, перекачують для відправки на «Молпродукт». І так щодня, і не тільки на молочній фермі. Інші підрозділи працюють в такому ж «аварійному» режимі.
Керівник наголошує, що через це господарство мусить нести додаткові витрати. Попри те, що воєнна інфляція і без того вже «з’їла» майже третину очікуваного доходу від виробництва. За таких умов складно планувати розвиток.
Олександр Ярема називає цифри, які на сьогодні є визначальними для них. Це закупівельні ціни на сільгосппродукцію та вартість необхідного: пального, техніки, запчастин, посівного матеріалу, агротехнічних засобів тощо.
– Минулого року пшениця ІІІ класу коштувала по 6 тисяч гривень, така ж ціна й сьогодні. А через те, що немає збуту, деякі ділки дзвонять і пропонують 4,5 тисячі за тонну, ще й завантажену в біг-беги! Торік дизель коштував 25-27 грн/л, нинішнього сезону – 46-52 грн/л, ще й без повернення ПДВ.
Новий потужний трактор, без якого марно й говорити про розвиток, коштує так само – 300-360 тисяч євро. Ось тільки курс тоді був по 27, а нині по 40 гривень. Тобто нам заробити на нього тут 8 чи 12 мільйонів гривень – є ж різниця?
Механізатори ремонтують техніку і назавтра знову в поле
Вся техніка, яка є в господарстві, сучасна, потребує сервісного обслуговування та ремонту теж за валюту. Олександр Ярема зауважує, що в Україні майже всі сервісні центри агротехніки зачинилися, власники бізнесу виїхали. То їм для ремонту головки блока до трактора ось довелося везти запчастину аж із Німеччини. А оранки ж на зиму в них іще чимало. Кукурудзи близько 250 га ще треба зібрати й посушити – це великі ресурсні затрати.
– Ми не нарікаємо, на скаржимося. Це просто наші реалії. Розуміємо, що йде війна, всі витрати – на захист України, але ж, мабуть, варто подумати і про те, як будемо все зруйноване відновлювати, чим годуватимемо людей, якщо сільське господарство опиниться на межі? – каже керівник «Землі Переяславщини».
Біля кожного виробничого приміщення поставили генератори різної потужності
Забезпечимо людей смачним м’ясом та молоком
Олександр Ярема повертає розмову до важливої теми – його задумки забезпечити населення Переяславщини якісною свіжою продукцією. Готують до відкриття спеціалізований магазин у Переяславі. «Хочемо, щоб наші люди їли натуральне м’ясо і молоко й жили по сто років, як наші предки. Здоров’я ж залежить від того, яку їжу споживаємо», – аргументує.
Саме таке еко виробництво, як це нині називають, практикують у його господарстві. Основні чинники: добір стада, природні умови утримання, корми власного виробництва без штучних домішок та стимуляторів. Звісно, догляд.
Працівниці ферми ніяк не хотіли позувати, мовляв, ми ж не переодяглись! Звісно, працюють же не в кабінетах. Зате жінки задоволені, що мають роботу вдома
Керівник шукає фахівців повсюди. Головного ветлікаря Григорія Денисюка запросив із Черкащини, зоотехніка Станіслава Приходька – з Житомирщини. І як не складно в нинішніх умовах, а розвивають скотарство молочного і м’ясного напрямків, оновлюють підходи в годівлі. Зокрема, перестали давати кислий жом, бо він вимиває кальцій, закислює організм тварини.
Два роки тому, коли відкривали нову молочну ферму, придбали й новий кормороздавач.
Механізатор 35-річний Василь Юхименко в господарстві працює 12 років. Каже, що з такою технікою і людям працювати легше, і робиться все по-сучасному. Бункер під’єднаний до електронних ваг, можна в ньому відразу приготувати потрібну суміш корму, всередині ножі подрібнюють сінаж.
Василь Юхименко працює в господарстві 12 років
Олександр Ярема веде на господарчий двір. Показує непримітний на вигляд агрегат японського виробництва – називається соломотряска. Каже, дуже цінна штука тим, що сіно та солому корисних культур перебиває на дрібну фракцію, яку охоче їдять тварини. Хоч увесь теплий сезон продуктивне стадо на випасі, але туди підвозять додатковий корм, воду.
– Такого молока, як ми доїмо, зараз ні в кого немає, – запевняє Олександр Григорович. – Чисте, натуральне, і головне – смачне, з хорошою жирністю, бо годуємо тільки тими кормами, які самі вирощуємо й заготовляємо. Кукурудзу на силос переробляємо, зерно подрібнюємо і ферментуємо. Воно так краще засвоюється, стає продуктивнішим.
Ще купили недавно агрегат для виробництва соєвого шроту. Молокопереробний завод нам дає безкоштовно сироватку, то ми її маленьким поросятам згодовуємо. Садимо гарбузи для них, кукурудза, дерть своя, словом, наше м’ясо і сало на смак набагато кращі, як із промислових комплексів. Для нас головне якість, а не кількість.
Особлива гордість і втіха Олександра Яреми – конюшня. Каже, вона господарству поки доходу не приносить, але саме з нею пов’язує великі плани відродження племінного конярства в Україні, про що буде окрема історія.
«Плануємо запровадити власну переробку»
Цю тезу керівник господарства озвучує досить упевнено, попри всі виклики воєнного часу. Говорить, що хоч і довелося відкласти деякі завдання, але не відмовилися від плану дійти до закритого циклу виробництва, самостійно переробляти молоко, наприклад.
– Своя переробка – це наша головна ідея. Почали розвивати її з невеликих проєктів, – розповідає Олександр Ярема. – Торік купили агрегат, який лущить гарбузи. Цьогоріч наші майстри зробили для нього сушарку. Хотіли спочатку купити, а як подивилися, яка вона і скільки за неї хотіли, то самі впоралися за менші гроші. Насіння вже готове, вичікуємо, щоб вигідно продати.
Цього року також поставили невеличку олійницю і своє насіння переробляють на корисну соняшникову олію холодного віджиму, без додаткової обробки. Знову ж, макуха іде на корм тваринам.
У господарстві за рік отримали гарний приплід овечок. В кошарі на широкому лузі за два роки з 40 голів нині мають 120, при тому, що вівці також регулярно збувають. Є шанувальники і такого м’яса, до того ж, вирощеного на просторі. З випасів уже забрали нетелів на стійлове зимове утримання. Наступної весни вони поповнять дійне стадо з майже 200 голів.
У загоні близько 70 бичків м’ясних порід вагою по п’ять центнерів готові на забій. Півтора року їх тут доглядали, щоб мати яловичину найвищої якості. Кажуть, є охочі перекупники забрати, але поки не продають, готові перетримати, щоб потім переробити у власному цеху для споживання своїх людей, – на цьому постійно наголошує Ярема.
Бички, викохані за півтора року
«Допомагаємо і армії, і переселенцям»
«Земля Переяславщини» вже провела розрахунок з понад 80% пайовиків. В рахунок оренди виплачують кошти, видають натуральну продукцію, розраховуються послугами.
– Коли почалася війна, на фронт відправили з господарства вантажівку. У 72-у бригаду я віддав особистий легковий бус «Мерседес», брат Віталій – теж дві власні автівки, потім іще три з-за кордону пригнав. Всі передали воїнам. З перших днів і дотепер для потреб батальйонів тероборони Київщини ми поставляємо продукцію: свинину, цукор, борошно, олію тощо.
Ми допомагаємо й переселенцям. Ось сім’ю Кравченків із двома дітками прихистили, роботу дав обом. Чоловік, до речі, на олійниці зараз. Будуть старатися і працювати, то хату куплю, на виплату віддам. Поки в найманій мешкають. Вони приїхали в Ташанську громаду, то там мене й попросили їх влаштувати.
Власну переробку почали з олії
Я людям стараюся вчасно платити, середня зарплата в нас 18-20 тисяч. Була можливість, то й гуманітарну допомогу якусь роздали, кому було треба. Ось на зиму нужденним помагаємо з дровами. Люди просять, намагаємося їх підтримувати, бо всім важко зараз. Але ми однозначно вистоїмо і переможемо, й уся Європа ще в черзі стоятиме за якісними і смачними продуктами наших агровиробників!
Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
