Кафе та кав'ярні продовжують працювати попри війну і чекають на відвідувачів навіть у такі непрості часи. Чи відвідують їх жителі Переяславщини? Опитування тижня на Переяслав.City.
Оксана Вареня, 44 роки, місто:
– Так, відвідуємо, і не лише самі. Своїх пацієнтів, які приходять за стоматологічною допомогою, закликаю це робити. Вважаю, що коли в Україні війна, то особливо цінна й необхідна підтримка одне одного абсолютно у всьому. Зокрема, треба підтримувати місцевий бізнес і таким чином економіку країни загалом. Сьогодні ми повинні працювати, попри всі труднощі – ми всі повинні працювати на перемогу.
Василь Лопатенко, 34 роки, місто:
– В кафе, аби погуляти уже давно не ходив. Інколи зустрічаючись із друзями беремо каву на винос та можемо нею поласувати чи у парку, чи на автобусній зупинці. Зараз дуже багато встановлено кавових автоматів на у різних магазинах чи навіть на заправці. В залежності від того де зустрілись то там і беремо каву.
Віктор Шматок, 48 років, с. Єрківці:
– У наше кафе «Берізка» іноді заходжу випити кави. А ще воно виручає коли у сільському магазині закінчився хліб, то всі єрківчани знають, що у кафе можна купити і хліб і ковбаску, і яйця і цукерки. Також можна купити пиво.
Людмила Романенко, 58 років, місто:
– Я останнім часом мало де буваю. Востаннє ходила на каву, мабуть, два місяці тому. І то пила її на вулиці. Відчуття таке, що не хочу нікого бачити, ні з ким не хочу розмовляти. Немає нині в мене такого бажання. А каву можу попити й вдома.
Мені сьогодні все більше хочеться тиші, якої, на жаль, не вистачає. Іноді з друзями можемо зустрітися за філіжанкою кави у когось вдома. Так чомусь спокійніше, і виговоритися можна, бо на душі стільки всього…
Валентина Лесик, 40 років, с. Циблі:
– У Циблях раніше працювало кафе «Вотчина», я періодично його відвідувала, але потім воно закрилось. Ще до війни, може, власнику було невигідно. А зараз каву готують і продають у кожному магазині. Але я рідко її там купую, частіше все ж у Переяславі, куди їжджу на роботу. Улюблений заклад – «Just coffee» в районі автовокзалу. У них зручне розташування, смачна кава і привітні працівники, завжди приємно заходити.
Людмила Музиченко, 63 роки, м. Київ:
– Я переяславка, зараз мешкаю в Києві, де багато таких закладів, але я їх не відвідую. Не тому, що вважаю це неприпустимим під час війни. Просто не маю на це часу. Коли після роботи маю кілька годин, то плету маскувальні сітки, кікімори, навіть намагаюся вже в'язати шкарпетки. А ще готую вареники захисникам, бігаю до «Нової пошти» з посилками для захисників, збираю та доставляю необхідні речі для поранених у Київському госпіталі і лікарнях. Ще шукаю класні баули, купляю ноші для поранених і теж відправляю. Ну, й таке інше... Вважаю для себе саме це першочерговим на сьогодні.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
