Знана переяславська науковиця і краєзнавиця Людмила НАБОК дослідила історію однієї з цікавих будівель Переяслава, яка існує досі. Можливо, не кожен, хто буває в районі автовокзалу, біля лікарні, знає, що навпроти стоїть… тюрма. Звісно, колишня. Людмила Миколаївна також зібрала цікаві факти про тих, хто в різні часи там утримувався.
1899 рік для службовців переяславської в’язниці видався доволі напруженим щодо ув’язнених. Мало того, що у січні-лютому прибули злодії з банди Хаї Чорної, так 7 липня з села Підсінного (зараз затоплене Канівським водосховищем) доставили селянина П. Бойка і його банду з шести осіб.
Цього арештанта в народі одразу “охрестили” упирем, а переяславські бабусі для своїх онучат отримали чудовий козир – підтвердження споконвічного повір’я про заборону ходити вночі до кладовища, бо тоді можна натрапити на упиря.
Насправді цей П. Бойко був ніяким не вампіром, а схибленим злодієм-вбивцею, який понад 18 років промишляв розбоями разом зі співучасниками.
Банда розкопувала могили і грабувала покійників, перестрівала на дорогах валки та ін. Проте Бойко, як ватажок і особа з забобонними «тарганами» в голові, заради успіху своїх чорних діянь ще й вчиняв наругу над трупами.
Свій перший злочин він здійснив у 1881 р., коли служив строковиком в м. Сташеві Радомської губернії. Тоді він сам розкопав могилу щойно похованого багатого єврея, забрав дорогоцінні речі, а ще… зідрав шкіру з небіжчика, вийняв жир і, (навіть уявити жахливо!) – з нього зробив собі «помічну» свічку для успіху в злочинах.
Проте свічка не допомогла, і він неодноразово побував на каторзі, звідки втікав, і знову й знову грабував та вбивав.
Зловісна свічка згоріла, а в упиря розвинулося переконання, що подібна свічка вже з померлого священника принесе йому успіх, зробить невидимим під час грабунків. Тому, коли в його рідному селі Підсінне поховали священника Списовського, він вирішив негайно ж реалізувати свій намір. Втім сільські нічні дозорці, які не злякалися бабських забобонів не ходити на кладовище вночі, все ж таки туди пішли і скрутили упиря на місці злочину та доправили в переяславську тюрму. Де злочинець діждався суду і був знову відправлений на каторгу.
Ось історія ще про одне вбивство, зовсім інакше. Якраз на Різдво, 25.12.1908 р., в с. Пологах-Яненках крамарка Одарка Ємець пішла з чоловіком на гостину до батьків, вдома нікого не було. Трохи погостювавши, жінка поверталася додому сама і побачила, що хата відперта. В хаті Одарка побачила, що двері до світлиці зачинені зсередини на защіпку. Вона з усієї сили штовхнула і висадила їх та зразу ж кинулася до суміжної – крамниці. Там якраз порався якийсь злодій.
Хазяйка схопила чоловіка за горлянку, повалила додолу й заходилася бити по голові вагою. Він якось вирвався, але Одарка схопила ослінчик і ще й ним заходилася бити злощасного. Прибивши мало не до смерті, хазяйка витягла бідолаху з крамниці на двір і почала кричати. Прибіг сусід Архип Губарь, і вони витрусили в злодія 44 карбованці, які він узяв у крамниці. Тут і впізнали, що це відомий злодій Яків Надточій. Його перенесли в хату до Ємців, але через дві години він непритомний так і помер.
Справу про вбивство передали до суду, а хоробру Одарку взяли під арешт до переяславської в’язниці. Її доля невідома.
Переяславський тюремний замок загалом же призначався для утримання строкових та пересильних арештантів, а також осіб, справи яких провадилися в судовому розгляді. Інколи серед ув’язнених були жінки і діти, які супроводжували етапованого арештанта.
Часто-густо жінки там і народжували, про свідчать записи в метричних церковних книгах. З початку 20 століття до камер ув’язнення стали масово доправляти селян за їхні політичні переконання та невдоволення соціальними умовами. Бувало, лише за те, зібралися «більше трьох».
Наприклад, на початку жовтня 1906 року туди прибули 8 парубків з с. Устимівки за участь у звичайнісіньких вечорницях.
22 липня 1907 р. поліція арештувала і доправила в тюрму аж 81 селянина з Великого хутора Золотоніського повіту. Вони зійшлися, щоб поміркувати, як зменшити оренду й збільшити заробітну плату робітникам економії.
Шістьом присудили три місяці утримання, п’ятнадцятьох посадили на два місяці, а 60 душ, яким хоч і присудили по півтора місяця арешту, випустили, бо в тюрмі всім не вистачало місць.
У 1916-1917 роках у в’язниці утримувалися військовополонені з театру воєнних дій: римо-католики, греко-католики, лютерани.
Умови утримання були жалюгідні, тому майже щомісяця священники відспівували арештантів, які помирали від тифу, холери, водянки, шлункових захворювань, запалення легень, сухот.
Померлих ховали переважно на Заальтицькому цвинтарі. Водночас переяславський тюремний замок, з-поміж інших Полтавської губернії, у ХІХ ст. вважався одним з найкращих: цегляний, міцний, зручний.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
