Переяславець 78-річний Павло Харченко займається бджільництвом 40 років. Майже 20 кілограмів воску від своїх сонячних комах-трудівниць він передав волонтерам на виготовлення окопних свічок. Про потребу сировини для їх виробництва дізнався з публікації у «Віснику Переяславщини». Крім того, регулярно донатить на дрони для ЗСУ.
Попри поважний вік – 4 січня Павлу Миколайовичу виповниться 79 років – бадьорий чоловік встигає і своє обійстя доглядати, і поратися біля невеличкої пасіки. Для нього це робота не задля прибутку, а справа для душі.
– Колись пасічникував мій батько, я допомагав перевозити пасіку, але сам не дуже захоплювався. Коли його не стало, продовжив справу,– розповідає бджоляр. – З тих пір до бджілок навідуюся щодня. Раніше мав шість вуликів, кочував з ними по всіх лісосмугах Переяславщини. Зараз залишив одну бджолосім’ю і доглядаю її.
Син Микола помагав мені, але коли виріс, зайнявся своєю справою, зараз долучається лише по-можливості. У мене ще є дві доньки – Таня і Люба, вони кажуть: «Батьку, давай ми тобі просто купимо меду» – «Е, нє!» – кажу. Купляти мені не треба, я своїм трудом, – усміхається Павло Миколайович. – Це для мене віддушина. Я меду, може, одну чи дві банки тільки й продав, і то недорого. В мене така натура, що я завжди пригощаю.
Господар любить і сам поласувати цілющим продуктом з власної пасіки – щодня одну-дві ложки до чаю. Каже, мед допомагає справитися з будь-якою хворобою і зміцнює здоров’я. А сил на працю біля пасіки треба немало. Влітку Павло Миколайович перевозить вулик на дачу до сина. Зимувати ж бджолиний будиночок забирає в місто, він стоїть біля його будинку.
– Недавно підходив до вулика, прислухався: гудуть бджілки – все добре. Навесні планую ще придбати матку і розвести більше. Хай моя пасіка колись лишиться у спадок онукам – їх у мене семеро і двоє правнучків.
Дружина Ніна Никонівна у чоловікову справу не вникає, але радіє, що він має заняття, яке приносить задоволення й користь.
Подружжя з газети дізналося, що вчителі та учні третьої школи виготовляють окопні свічки для воїнів і потребують воску й парафіну. А «Вісник», кажуть, читають скільки й живуть. Павло Миколайович відразу зв’язався з волонтерами і передав їм дві брили воску вагою 8 і 10 кілограмів – весь запас, що мав. Заступниця директора з виховної роботи Людмила Дяченко, яка очолює волонтерський рух у школі, дуже вдячна переяславцю, і про його вчинок сповістила редакції.
З воску від Павла Миколайовича виготовили окопні свічки для воїнів
Павло Миколайович зізнався, що, крім того, кілька разів він передавав кошти на потреби Збройних Сил – виділяв із пенсії. Розповідаючи про свою благодійність, чоловік ніяковіє, однак ствердно зауважує, що не може лишатися осторонь:
– Я знаю, що хлопцям потрібні дрони, то носив у банк п’ятсот і тисячу гривень. Зараз же таке горе, йде війна, а як же? Я не можу інакше…
Мій батько пройшов війну, отримав дуже важке поранення – йому відірвало кисть руки, дивом лишився живий. А вагітну матір як остарбайтерку в сорок третьому фашисти вивезли до Німеччини. Там я й народився. Тільки після перемоги ми повернулися додому. Тато прожив усього 60 років – війна з’їла його, як любого в ті часи. І ми зараз маємо триматися разом, допомагати, чим можемо, щоб швидше здолати того ворога, – переконаний Павло Миколайович.
Переяславець й надалі планує допомагати й донатити на потреби армії
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
