Переяславського волонтера 43-річного Руслана Стародуба дуже важко застати на одному місці, кожен його день розписаний по хвилинах. Він має основну роботу – супервайзера на Глобінському м’ясокомбінаті. Як інструктор тактичної та військової підготовки навчає учасників добровільного формування територіальної оборони, які під час комендантської години патрулюють місто. Багато переяславців ще з 2014 року знають Руслана як волонтера, і цим він особливо активно займається й тепер.
«Якщо можу я, то зможуть й інші»
– Такого навантаження у мене в житті іще не було, – немов виправдовуючись, каже Руслан, періодчино перериваючи розмову, щоб відповісти на телефонні дзвінки. – Волонтерити почав з 2014-го.
Розпочалося все так. Я працював торговим представником у нашому районі, їздив по селах і в магазинах пропонував товар. А коли почалась війна, вирішив, що маю хоч чимось допомогти воїнам на передовій. Підприємство, яке я представляв на той час, торгувало консервами, сирами, то я частину зарплати взяв товаром та відправив усе на передову. Подумав, якщо це зміг зробити я, то так можуть вчинити й інші люди.
Тож надалі, приїжджаючи в магазини, розповідав про ситуацію на фронті, про потреби воїнів. Люди мені вірили й ділилися, хто чим міг: хтось давав чай, хтось вермішель чи крупи. А через тиждень мені зателефонував голова сільради із Лецьок і сказав, що люди в селі назбирали три з половиною тонни харчів. Я приїхав забрав, відправив на передову. Потім голова сільради в Мазінках мені повідомила, що й там вони зібрали більше двох тонн продуктів. І ось так відтоді я почав збирати і підвозити продукти та теплі речі волонтерам, які відвозили їх бійцям. Тоді постійно їздили на передову Ярослав Потапенко, Сергій Сиворко, Людмила Романенко та Інна Марченко. З Інною я зараз тісно співпрацюю.
Руслан Стародуб та Інна Марченко
Така наша робота тривала десь до 2018 року. Відтоді держава налагодила більш-менш нормальне забезпечення армії, і волонтери частково припинили свою діяльність щодо забезпечення військових.
Проте з того часу волонтерство, допомога найменш захищеним людям, дітям стало невід’ємною частиною мого життя. Я почав опікуватись Білоцерківським будинком-інтернатом, у якому жили дітки з інвалідністю, ВІЛ-інфіковані, з синдромом Дауна. Це малеча переважно віком від одного до шести років. Я їм купував памперси, дитяче харчування, іграшки, різні смаколики.
Руслан Стародуб як інструктор з військової підготовки проводить заняття для молоді
Переяславці за кордоном не лише ховаються від війни
– Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну я поновив свою роботу щодо допомоги фронту. Потреби нашого війська, порівняно з 2014-им, значно змінилися і зросли. Зараз не вистачає сучасної техніки: приладів нічного бачення, квадрокоптерів, лазерних прицілів – це все дороге оснащення. Ось кілька днів тому відправив черговий тепловізор. Передусім намагаємось забезпечити всім необхідним земляків, а вони вже на місці діляться цим із своїми побратимами.
Велику допомогу нашому волонтерському рухові надають переяславці, які виїхали за кордон. Наприклад, моя однокласниця Леся Григар, яка живе в Німеччині, вислала 10 тисяч гривень, зараз готує посилки із теплими речами: флісовий одяг, рукавиці, шапки. Насправді, наскільки знаю, Леся там розгорнула дуже активну діяльність і зорганізувала людей, розшукала інші організації, які допомагають українським волонтерам, і нас заочно познайомила. Тож завдяки її старанням ми починаємо співпрацю із німецькими благодійними організаціями. Леся допомагатиме як посередник: я збираю запити наших воїнів, що їм конкретно необхідно, передаю їй і вона формує вже посилки як адресну допомогу.
Буквально кілька днів тому зі мною на зв’язок вийшов переяславець Руслан, який нині у Швейцарії. Теж цікавився, що потрібно бійцям і повідомив, що збирає там теплі речі для українських воїнів. Тож очікую і від нього посилку.
Два тижні тому відправили на фронт повнопривідний автомобіль КІА Sorento, який придбав мій знайомий, але афішувати своє ім’я не хоче. Цей турбодизельний позашляховик перефарбували в камуфляж, і він уже служить переяславцям на передовій. Коли хлопці приїхали по автівку, зізналися, що вони мають їхати на «нуль», то ми додатково купили їм на 30 тисяч іще інструментів, щоб обладнувати бліндажі: бензопили, лопати, сокири, цвяхи.
Загалом же замовлення на передову відвозимо раз на тиждень. Їздимо в різних напрямках: від сумського до чернігівського, зараз збираємо необхідне хлопцям на донецькій лінії фронту. За два з половиною місяці на передовій побували дванадцять разів. Сам я двічі їздив у батальйон «Карпатська Січ», його командування навіть подяку мені вручило – було дуже приємно. Я впевнений, що всі українці будуть допомагати своєму війську доти, поки ми повністю не виженемо всю нечисть із нашої землі.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
