Сьогодні, 4 лютого, у Переяславі попрощалися із двома воїнами, які загинули в боротьбі з російськими окупантами — 47-річним розвідником-далекомірником Ігорем Бабковим та 51-річним гранатометником Андрієм Вітром.
Обидва Герої були багатодітними батьками і пішли на фронт у числі перших добровольців Переяславщини заради майбутнього своїх дітей. Попрощатися із полеглими захисниками до Храму Воскресіння Христового опівдні прийшло багато людей.
Ігор БАБКОВ народився 24 лютого 1975 року. На його сорок сьомий день народження Україна здригнулася від повномасштабного російського вторгнення. У той же день він пішов на війну добровольцем. Служив у 72-й окремій механізованій бригаді розвідником-дальномірником.
Фото: Богдан Мостовий
— Ігор був спокійним, але впертим: якщо щось собі вирішив, не відступить, — розповідає про троюрідного брата Олександр Ісак. — Він приїжджав, коли донька подавала документи на вступ — вона вступила до переяславського університету на факультет фізичного виховання, тоді ми з ним бачилися. Казав, що все нормально. Він дуже любив читати, це було для нього улюблене заняття. Вищої освіти не мав, а читав усе. Він вивчився на електрика в училищі і довго працював в університеті за цією спеціальністю.
Фото: Богдан Мостовий
Колеги Ігоря Бабкова Олександр Трипуз і Анатолій Москаленко згадують його простодушним, доброзичливим, позитивним, енергійним чоловіком.
Фото: Богдан Мостовий
— Він захоплювався технікою, гарно розбирався в комп'ютерах. Міг запросто розібрати-зібрати, відремонтувати будь-яку несправність. Ми спілкувалися восени перед тим, як його відправили на Донбас. Посиділи, поговорили, обмінялися телефонами. Тільки ж, каже, ви до мене, мабуть, не додзвонитесь, бо там не буде зв'язку. Так і не вийшло поспілкуватися більше.
Фото: Богдан Мостовий
Ігор Бабков загинув 26 січня 2023 року внаслідок мінно-вибухової травми в районі міста Вугледар Донецької області. У нього залишилися дружина та четверо дітей — доньки Аліна й Іванна, сини Максим та Тимофій. Воїна поховали на Заальтицькому кладовищі. Наприкінці церемонії прощання військові розгорнули над труною захисника державний прапор, потім зі словами подяки передали його родині.
Фото: Богдан Мостовий
Андрій ВІТЕР народився 12 грудня 1971 року. Був мобілізований до лав Збройих Сил 7 березня. Служив гранатометником піхотного взводу 3-ї окремої танкової бригади. Тривалий час військовий був на вишколі і службі в Ташанській громаді, базувався в Горбанях. 14 жовтня, на свято Покрови Пресвятої Богородиці, разом з побратимами Андрій Вітер здіймав біля Храму Миколи Чудотворця у Чопилках Державний та військовий прапори.
Фото: ProSlav
– Ми зустрічалися, коли я до них приїздила, — розповідає волонтерка Анна Кузьменко-Лебедівська. — Через війну на свято Покрови ми не проводили ні фестивалю, ні наших традиційних святкових заходів біля Храму Миколи Чудотворця у селі Чопилки. Проте з нашими воїнами ми урочисто винесли державне полотнище. І підняли на щоглах державний і військовий прапори. За традицією заспівали «Ой у лузі червона калина». Потім були пригощання і тривалі теплі розмови. Вони цікавилися нашою історією і церквою. Ми їм розповідали про козацький фестиваль. Переглядали фото і відео. Андрій з гарним козацьким прізвищем Вітер сказав: «Після перемоги ми всі зустрінемося тут – на Чопильському пагорбі біля храму. І наваримо справжнього козацького кулішу!»
Фото: ProSlav
Цим планам захисника не судилося збутися. Війна для нього закінчилася 29 січня. Андрій Вітер загинув внаслідок мінно-вибухової травми в районі Бологівки на Харківщині.
Провести Андрія в останню путь прийшли його однокласники, вони разом навчалися у третій школі. На Ярмарковому кладовищі неподалік рідного навчального закладу захисник знайшов свій вічний спочинок.
– У школі Андрій був добрим, скромним, – каже Валерій Кайденко. – Ми спілкувалися й у дорослому віці, він був дуже роботящим, побудував гарний будинок. Працював кілька років завідуючим складом у магазині "Людмила", там періодично бачилися. Це велика втрата, дуже боляче, що його більше немає.
Фото: Богдан Мостовий
Пані Валентина проживає біля батьків дружини Андрія. Каже, завжди коли приїжджав, допомагав їм, був дуже працьовитим і хорошим зятем.
– Він Галю, свою тещу, називав мамою. Дуже хороший хлопець був, великий труженик, дуже любив дітей. У нього залишилася старенька мати, 82 роки, батька вже немає. Всі рідні дуже переживали, коли він пішов на війну.
У воїна залишилася дружина та троє дітей – Юлія, Дмитро та Анна. Поховали Героя з усіма почестями під залпи почесної варти та Державний Гімн.
Фото: ProSlav
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
