Сьогодні, 10 лютого, у Переяславі попрощалися з Олександром Ільїних. Він загинув 6 лютого під час виконання бойового завдання в районі смт Червона Гора на Донеччині. Побратим розповів Переяслав.City про останні хвилини життя воїна.
Олександр Ільїних народився 21 січня 1973 року. Ще у 2014-му, з початком російської агресії на сході України, переяславець не зміг стояти осторонь. Близький друг Олександра Ігор Білокур розповів, що військовий отримав позивний "Кувирок" через свою спритну, енергійну, веселу вдачу.
– Він був життєрадісним, дуже любив музику, гарно танцював. І хоробрим, бо скільки його не відмовляли, він одним з перших пішов захищати країну на сході. Хотів усе робити не так як усі, тому й "Кувирок". Саша пройшов усі "котли", був у найгарячіших точках. Приїжджав на ротацію і знов повертався, він уже не міг жити без війни.
Волонтерка Інна Марченко знала Олександра з дитинства — вони обоє навчалися у другій школі, разом відвідували баскетбольну секцію. Інна розповідає, що всі ці вісім років Олександр майже постійно був в зоні АТО. Вона неодноразово пропонувала йому допомогу, боєць відповідав, що забезпечений всім необхідним.
У 2019 році Олександр був серед військовослужбовців, які напередодні Дня Прапора встановили український стяг прямо біля позицій окупантів на Луганщині поблизу Кримського.
– На прощанні з Сашею його побратими сказали, що нещодавно він знову поліз у саме пекло, щоб вивісити український прапор, – каже Ігор Білокур. – Він був безстрашним. Влітку розповідав мені, що він лишився єдиний з батальйону, в якому починав службу в 2014 році, більше нікого нема серед живих. Сказав: "Я останній". Десятого березня Саша повинен був приїхати на ротацію. За місяць до цього ми прощаємося з ним...
З початку повномасштабної війни Олександр Ільїних служив у 30-й механізованій бригаді. Відважним до останнього подиху згадує його побратим Олександр Ткаченко.
– Ми були разом весь останній рік. Саша був номером один в підрозділі. Я був з ним в останні хвилини життя. Ми зайшли на позиції о 15:40. Через будинок від нас були росіяни. Ми почали закидати їх гранатами. Поки я ніс дві гранати, Саша прикривав мене автоматом. Я накидав їм вісім гранат, "затрьохсотили" ми їх нормально. А далі я змістився тримати іншу позицію, а він був з боку городу. І вони обстріляли із СПГ (станковий протитанковий гранатомет – ред.), Сашу поранив осколок. Я до останнього сподівався, що він виживе, бо під ним не було крові, мабуть, відкрилася внутрішня кровотеча. Там було дуже гаряче...
Ігор Білокур згадує, що востаннє розмовляв із другом за добу до його загибелі.
– За 15 хвилин Саша подзвонив дружині і попрощався з нею, він розумів, що йому вже не вийти з позиції живим. Так Світлана сказала мені. Ми, його друзі, будемо писати звернення Президенту, щоб Саші присвоїли звання Героя України, бо він справді того заслуговує.
Олександр Ільїних мав низку нагород: "За зразкову службу", "За воїнську доблесть", "За оборону Попасної" та інші пам’ятні відзнаки. Поховали військовослужбовця на Ярмарковому кладовищі з усіма почестями під залпи почесної варти та Державний Гімн України.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
