Жителі села Соснова Дмитро та Марія ІЩЕНКИ стали на весільний рушник 4 лютого 1973 року, всього за місяць після знайомства. Пів століття спільного життя вони відсвяткували у колі рідних і друзів та розповіли журналістці Переяслав.City свою історію кохання і життя.
Гості йдуть вітати, а «жених» – на похоронній церемонії
Привітати «золотих» ювілярів прийшли не лише родичі, а й староста села Ірина Зуб та економіст ПП «Соснова» Віра Коноваленко. Кажуть, подружжя шановане серед односельців, а Дмитро Михайлович попри поважний вік досі займає посаду директора музею історії села Соснова. Він же й заснував його у 1975 році у приміщенні колишнього фельдшерсько-акушерського пункту.
А ще чоловік виконує почесну місію – обрядовця на похоронах. Цю незвичну посаду він неофіційно обіймає понад 35 років. І хоч здоров’я вже не те, досі не може відмовити людям. Навіть у день річниці весілля, поки гості сиділи за столом, Дмитро Михайлович проводив похоронну церемонію!
Ювіляри приймають вітання від друзів та односельців
– За стільки років мої рідні звикли до того, що мене можуть покликати у любий день і з усього району. Колись, як не було телефонів, і вночі приходили, стукали у двері. Це почалося у 1987 році. Мене, як члена партії, направили на курси при Києво-Печерській лаврі вчитися на обрядовця. Я, хоч складав конкуренцію священникам, старався з ними товаришувати. Вони своє діло робили, правили службу, а я розказував родичам, як готуватися до похорону, вів процесію, читав некролог.
Бувало, як помирала якась стара бабця, не особливо хто сльозу пускав. Тим паче сусідки, з якими вони могли гиркатись. Я тоді читав на похороні уривок зворушливого вірша (вичитав колись у «Сільських вістях»): «В думках до тебе лину, мамо, ласкава, добра і сумна. Я цінував тебе так мало, і ось тебе уже нема. Нема вже рук твоїх ласкавих, очей наповнених слізьми, я все б віддав, якби ти встала з тієї вічної пітьми». Вертаюся з кладовища, чую, баби балакають: «І не думала плакать, так він, сукин син, таке сказав», – усміхається Дмитро Михайлович. – Отак люди звикли і досі кличуть прочитати некролог, і в нашому селі, і в сусідніх.
А тоді ми вирішили організувати приход в Соснові. І прислали до нашого храму Великомученика Димитрія Солунського молодого священника – отця Дмитра Волошина, що тепер настоятелем Свято-Єфремівської церкви у Переяславі. Але він найперший у нас був, і досі ми вважаємо його нашим священником.
Дмитро Іщенко народився і виріс у Соснові. Закінчив десять класів, потім у професійно-технічному училищі навчався на тракториста. Марія Андріївна родом зі Строкови. А познайомилися у Переяславі на початку 1973 року: мати Дмитра Михайловича лежала у лікарні, її сусідку по палаті навідувала племінниця. Обмовилася, що має незаміжню сестру. Нею виявилася миловидна круглолиця Марійка. Це було кохання з першого погляду і на все життя, як зараз пам’ятає Дмитро Михайлович.
Марія та Дмитро Іщенки познайомилися у 1973 році, за рік у них народилася донька
– Я зайшов, глянув на неї – відразу сподобалась. Ми довго не тягли – десь через місяць вже відгуляли весілля, але розписалися значно пізніше. В мене до того був гіркий досвід. Одружився з дівчиною, але відразу в нас не заладилось, пожили ми тільки пів року. Я тоді був народним засідателем в районному суді, сказав судді, що хочу розлучитись. Він відрізав: «Дітей нема? В ЗАГС!» Але жінка розлучення не хотіла давати і згодилася лише тоді, коли сама вдруге зібралася заміж.
На Маріїні іменини пообіцяв «остепениться»
Дмитро Михайлович та Марія Андріївна офіційно уклали шлюб вже після народження старшої доньки Надії у 1974 році. А за рік на світ з’явилася молодша Таня. Сім’я жила в будинку Дмитра з його матір’ю, Анастасією Михайлівною. Каже, одвічна тема суперечок між невісткою та свекрухою їх оминула, багато в чому завдяки спокійній, миролюбивій вдачі молодої дружини.
– Вона дуже хороша. Спокійна мудра, коли треба – могла змовчати. Жінка – берегиня роду, Марійка саме така. В сім’ї завжди є за що посваритись, не без того. Але Марія Андріївна свекруху матір’ю називала, а та, як між нами конфлікт, за невісткою руку тягла, вони ладнали. Хоч і надто, як сварки були, ми їх з хати не виносили, сусіди того ніколи не чули. Я взагалі не любив скандалити: картуз на голову, кажу, як сідатимете обідать, покличете. Так і жили ми. Вже п’ятнадцять років як мати пішла з життя, – розповідає Дмитро Іщенко.
З мамою Дмитра Михайловича Анастасією Михайлівною та дітьми
За пів віку разом подружжя переживало і скрутні часи, і негаразди. Але, якщо в сім’ї панують повага, любов, взаєморозуміння, усе можна пережити, впевнені соснівчани. Дмитро Михайлович зізнається: свого часу заради коханої дружини відмовився від згубної звички. Своєю наукою ділиться з молодим поколінням.
– Як кажуть, хто не був молодий, той не був дурний. Поки працював директором сільського будинку культури, любили з хлопцями повеселитися, випити, так трохи привчився до чарки. Робіт у мене всяких було за життя: і трактористом, і головою профкому, і головою ревізійної комісії. Але випивох ніде не люблять. Жінці тоді навіть казали: «Покинь його», а вона відповідала: «Ні, я надіюся, що він остепениться». Може, Бог зглянувся наді мною, але вирішив я на тридцятиріччя Марії Андріївни відмовитися від спиртного. Подумав собі: жінка в мене красавиця, вона собі другого найде, а діти мої кому потрібні, крім мене?
От на її день народження я пообіцяв, що покину пити. Прийшли куми, сусіди на святкування, сіли за стіл. А я як глянув на чарку, та так хотілося, що і з чаркою з’їв би. Але ж подарка не забирають. Довелося обіцянку тримать. Рік, правда, я мучився, важко було. Робив багато по господарству, щоб відволіктися. А після року відпустило, так по сей день і тримаюся.
Дружина вдома тче килими та серветки
Зараз Марії Андріївні та Дмитру Михайловичу по 71 року. У подружжя дві доньки та троє онуків. Запорукою міцного й щасливого шлюбу вважають повагу та турботу один про одного.
– У нас завжди був спільний бюджет, ми один від одного нічого не ховали, навпаки– ділилися. Марійка, буває, скаже ненароком: «Я б оце таке їла», я почую, принесу. «Та я ж не казала!», – дивується. А мені приємно, що вона радіє. Переживали ми і фінансову скруту, коли будувалися, коли дітей вчили. Але завжди треба думати, що буде завтрашній день, і буде краще. Коли я хворів, дружина за мною доглядала. Півтора року тому вона впала і зламала стегно. Пережила інсульт. Рухатися їй стало важко, тому тепер я про неї піклуюсь. Без підтримки не можна.
Дмитро та Марія Іщенки з донечками Надею і Танею
Свого часу Марія Іщенко працювала дояркою, потім обліковцем на фермі. Має чудовий голос, тому кілька років на пенсії співала у церковному хорі. Та навіть після пережитої хвороби продовжує займатися рукоділлям – вдома у Іщенків стоїть ткацький верстат, на якому Марія Андріївна вправно виготовляє килими та серветки. Дмитро Михайлович сам обробляє десять соток городу, готує їжу, прибирає. Каже, робота по господарству тримає його в тонусі й додає сил.
– Дзвонить мені товариш з Помокель, привітати з «золотим» весіллям. Питає: «Михайловичу, а який рецепт подружнього життя? Невже Ви й на чужих молодиць не дивились?» Е, кажу, дивитися можна, а любити треба одну. Я й зараз жартую, як виходжу на базарний день, що так надивився на дівчат, аж серце заболіло. Але ревнощів у нас ніколи не було. Людина як схоче вскочити у гречку, вона це зробить, хоч ревнуй її, хоч ні. Ми одне одному довіряли. Я дякую Богу, що в мене така дружина. Так, мабуть, треба було, щоб доля нас звела. Кращої для себе не уявляю, – усміхається чоловік.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
