Колись на Колодія неодруженим парубкам чіпляли до ноги дерев'яну колодку — як покарання за те, що досі не створили сім'ю. 18 лютого у Музеї просто неба гарних хлопців було багато — цілий підрозділ захисників. Їх частували варениками та перевіряли на спритність.
На базарній площі музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини 18 лютого зустріли Колодія — традиційне українське свято весняного сонця. Сонечко, періодично визираючи з-за хмар, опівдні таки осяяло місто після похмурого ранку. А от сильний вітер та грязькі дороги, вочевидь, завадили переяславцям дістатися музею просто неба.
Працівники музею застелили очеретом підступні місця на території, де можна загрузнути та майже завершили монтаж нового дерев'яного мосту біля "нижніх" воріт. Та все ж відвідувачів цього дня було не так багато, як у довоєнні роки. Враховуючи умови воєнного стану, захід відбувся без масштабних гулянь та гучної музики. Натомість на етнографічно-обрядове дійство запросили військовослужбовців, щоб підняти їм настрій та підтримати їхній бойовий дух.
Серед гостей були начальник Бориспільської районної військової адміністрації Руслан Дяченко та його заступник Андрій Синяков. Ведуча програми Наталія Шкіра розповіла, які народні гуляння влаштовували у давнину на Переяславщині, відзначаючи це колоритне свято, які обряди проводили. Атмосферу справжнього українського свята створив виступ творчого колективу Будинку культури села Пологи-Яненки Циблівської ОТГ.
Кілька сміливців взяли участь у змаганнях: добути призи з вершечку високого дерев’яного стовбура. Військовослужбовці легко справилися з завданням: що їм здійнятися на стовбур, коли вони вже майже рік захищають країну від ворога? Подарунки для переможців забезпечив політик і громадський діяч, голова благодійного фонду "Рідна країна" Микола Томенко.
— Наш центр підготовки активно співпрацює з заповідником і ми вдячні його керівництву за запрошення та постійну підтримку, — розповів заступник командира військової частини з матеріально-технічного забезпечення підполковник Віктор Кудоренко. — Захід нам дуже сподобався, хлопцям цікаво, ознайомилися з історією наших предків. Отримали позитивний заряд, послухали концерт. Тут присутній один підрозділ, який сьогодні не на чергуванні. Ці хлопці стояли в обороні Києва, щодня вони проходять бойові навчання.
Єднання армії й народу — це найголовніше сьогодні, тому нам важливо знати й пам'ятати наші традиції, адже саме їх ми захищаємо.
Протягом всього останнього тижня перед Великим постом, поки святкували зустріч весни, в основному українці вживали молочні страви, тому його ще називали Сиропусним. Головна страва Колодія — вареники. Їх готували з сиром, обов’язково щедро посмачуючи вершковим маслом. І приказували: «Чекайте, вареники, прийде й на вас Масниця!», «Дав Бог — Масниці діждали, то вареників ся понаїдали!». Звичай готувати вареники існував ще за часів Трипільської культури, задовго нав’язаних у радянські часи млинців.
Вареники вважалися символом молодого місяця та продовження роду, кажуть наукові співробітниці музею. Вони і приготували цю обрядову страву та ще багато смачного для гостей. Вареники з сиром, капустою та картоплею продавали по 25 гривень за дві штуки, шматок домашньої ковбаси — 50 грн, налисник з сиром — 10 грн, бендерик з м'ясом — 40 грн, порція квашеної капусти — 15 грн, борщу — 35 грн, пампушка — 10 грн. З напоїв були глінтвейн (50 грн), узвар (5 грн), кава (15 грн). Всі кошти з продажу страв передадуть на потреби ЗСУ.
— Вже за традицією ми, працівники музею, на прохання наших відвідувачів готуємо українські страви, — розповідає Валентина Лесик. — Двадцять літрів глінтвейну та п'ятдесят літрів борщу зварили в казанах прямо тут, на свіжому повітрі. Я готувала глінтвейн за своїм фірмовим рецептом з додаванням апельсинової та лимонної цедри, соку та прянощів. За борщ відповідала Тетяна Виногородська, Наталя Ревега приготувала смачну домашню ковбасу, а Ольга Білозуб з самого ранку наробила млинців. Вареники ліпили разом з сьомої ранку. Дуже приємно, що розкупили всі страви, адже так ми допомагаємо нашим захисникам.
Військовослужбовців почастували борщем та гречаною кашею з польової кухні. Опісля охочі взяли участь у майстер-класах з виготовлення підков-оберегів, "пеленання" колодки, розмальовування гіпсових фігурок та робили світлини біля фотозон у народному стилі.
На кількох виставкових майданчиках місцеві майстри презентували свої роботи — картини та м'які іграшки. Підприємці продавали сувеніри, прикраси та різноманітний крам.
— Захід був нереально класним, приємно, що долучилися військові. Приємно, що вибрали таке автентичне місце на базі музею для проведення дійства. Дуже атмосферно, цікаві майстер-класи, є де розважитися. Ми повинні пам'ятати своє минуле, бо без нього немає майбуинього. Треба цінувати кожен день, а святкові дні відзначати, поки маємо таку можливість завдяки ЗСУ, — поділилася враженнями гостя з Борисполя Дарина Слободян.
Завершили захід ще одним традиційним елементом — спалення опудала, яке уособлює злі сили зими. Військовики на той момент вже вирушили на службу, а гості, спостерігаючи за видовищем, вигукували з натовпу: "Прощавай, зимо! Хай і кремль згорить так яскраво!".
Як Колодія святкували на Переяславщині?
Обряд Колодія, дещо трансформований, на Переяславщині можна було спостерігати ще донедавна. Так, за різної нагоди – чи то Зелена неділя, чи другий-третій день весілля, чи післявеликодневі дні, храмове свято чи ще якась оказія, чоловіки та жінки тягнуть величезну колоду до котрогось з односельців, залишають там і вимагають могорича. Отримавши, процесія рухається до іншого двору.
У селі Велика Каратуль такий обряд проводився під час весілля і називався «тягти голку».
У селі Вовчків тягли колоду від двору до двору і вимагали могорич, щоб «гадюка не вкусила». Подібні обрядодії можна було спостерігати у селах Харківці, Мазінки, Дем’янці, Козлів, Ковалин.
У селі Козинці, затопленому водами Канівського водосховища, широко побутував звичай «чіпляння колодки». Збирався гурт дівчат, які йшли до неодруженого парубка і чіпляли до ноги колоду – тяжкий шматок деревини з дуба чи акації. Парубок був змушений відкуповуватись тим, чого забажає дівочий гурт. Особливо вимогливими дівчата були до парубків-перестарків, яким було за тридцять. Одруження тоді було обов’язковим і знаходилося під контролем сільської громади. Неодружений чоловік не міг бути головою громади і вважався неповноцінним її членом.
У селі Соснова в останній день Масниці наряджали жінку старою бабою, виплітали їй із конопель довгу косу, що «аж по п’ятах тягаїться». Потім проганяли її з хати надвір. Натомість до будинку заводили чоловіка чи жінку, перевдягнених у старого, строгого дідуся. Пояснювали це, що так вони прощаються з Масницею та зустрічають строгий піст («приймають поста»).
У селах біля Яготина під час Масниці молодь гралася «у Савку». Хлопець лягав на лавку і вдавав померлого. Його лоскотали, щипали та штурхали, намагаючись розсмішити. Гра супроводжувалася піснями:
Бем, бем, Савка вмер.
Положили Савку на кленову лавку.
Лавка трясеться, Савка сміється.
Прийшов піп – Савка втік та в лободу,
Не тікай,Савко, бо я й там тебе знайду.
Савка оживав, схоплювався з лави та ловив, лоскотав і цілував дівчат.
Жінки святкували «колодку» весь тиждень. Під час застілля виконували:
Ой, Колодка, Колодка,
Ой, яка ж ти солодка.
Цілий рочок треба ждати,
Щоб на тобі погуляти.
А молодь починала співати веснянки. І якщо у росіян деякі масничні обряди були пов’язані з зимою, то в українців переважала весняна тематика, адже весна в Україні приходить раніше і на Масницю вже відчувалося її наближення.
Традиції Сирного тижня
Кожен з днів має своє ім'я та притаманну тільки йому традицію.
- Понеділок — зустріч. Цього дня ходили в гості, зустрічалися із рідними.
- Вівторок — загравання. У цей день розпочинаються розваги.
- Середа — ласунка. Готують млинці та вареники із різними начинками.
- Четвер — «широкий». Розваги тривають до самого ранку.
- П'ятниця — «тещині вечірки». Тещі запрошують на млинці.
- Субота — «зовицині посиденьки». За столом збирається уся родина.
-
Завершується Сирний тиждень Прощеною неділею, або Пущенням. За традицією спалюють опудало Масниці, що символізує прощання із зимою, та просять пробачення одне в одного, приказуючи три рази: «Простіть мене, люди», а відповідь: «Бог простить».
Сирний тиждень передує Великому посту, який, у свою чергу, пов'язаний із перехідним святом Великодня, тому щороку дата змінюється. У 2023 році Масниця починається 20 лютого, а завершується 26 лютого. 27-го, у понеділок, починається Великий піст.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
