До початку війни 19-річна Валерія Підлісна жила в Макарові на Київщині. Коли 24 лютого армія рф почала бомбити Київ і розпочалася війна, її рідне місто окупанти зайняли за три дні. Невдовзі дівчина разом із батьками таки евакуювалася в Черкаси. Спочатку два дні пожили в родичів, а потім переїхали в безкоштовне житло, яке їм дали як біженцям, – кімнату в гуртожитку. Через півтора місяця перебралися вже на орендовану квартиру в Черкасах.
– Я навчаюсь в Київському національному університеті ім. Т.Г. Шевченка на біологічному факультеті. Коли почалася війна, в той день була в Києві. Уранці в гуртожитку прокинулась о 4:30, почувши перші вибухи. Дізналася, що на нас напала росія. З сусідками по кімнаті, це Віка Чуприн та Вероніка Олександренко, їм по 18 років, вирішили їхати до мене в Макарів. Нас узяли з собою в легковик наші знайомі. Але дорогою застрягли у Бучі, бо закінчилося пальне в машині. Ми зупинилися в одному з будинків, за 5-10 км від нього був аеродром. Чули страшні вибухи, бачили над головами дуже багато російських літаків. Було дуже страшно. Проте все ж таки нам вдалось доїхати до Макарова.
Зруйновані багатоповерхівки МакароваФото: Армія-inform
За кілька днів у Макарові уже стояли росіяни. Район був під окупацією 34 дні – з 27 лютого по 1 квітня. Там проходила лінія фронту. Тому у нас не було зв’язку, ми не знали ніяких новин, нічого. Та в якийсь момент зрозуміли: або ми зараз виїжджаємо, або вже виїхати не зможемо. Саме тоді ми усвідомили цінність життя кожного з нас. Мої подружки жили разом з нами, а потім, коли ми вирішали виїжджати, вони теж повернулися в Київ.
Фото: Армія-inform
Валерія каже, що її родина вирішила їхати в Черкаси, бо вважали, що там, у центральній Україні, буде безпечніше. Хоча дорога туди видалася довгою і небезпечною, дуже переживали, щоб ніде не підірватися на мінах. Але, на щастя, дісталися благополучно, там їх зустріли дуже добрі люди, які допомогли. Волонтери роздавали гуманітарну допомогу, організовували для біженців різні заходи, майстер-класи та тренінги, щоб вони могли таким чином зняти стрес від пережитого.
Будинок родини Підлісних у Макарові згорів ущент
– За пару днів до звільнення Макарова туди «прилетіло» і згорів наш будинок, від нього нічого не лишилося, – розповідає дівчина. – Через декілька днів після того ми поїхали з батьками подивитися на рідний дім. Але там було згарище, усі наші речі, звісно, теж згоріли. Перед виїздом ми залишили собачку в сусідки, то я її забрала. Дивлячись на все те, була дуже розгублена. Було страшно і за себе, і за батьків. Страшно за подальшу долю України.
Від будинку родини Підлісних одні руїни
Наприкінці серпня я повернулася в Київ на навчання. Живу в гуртожитку, в кімнаті з подружкою. Ходжу на підробітки в різні кафе, касиром у магазинах. Але виділяю час і на те, щоб сходити в кіно чи просто погуляти з друзями містом. Після того, як був приліт біля червоного корпусу нашого університету, стала ще більше хвилюватися і себе, і за батьків. Бо розумію, що поки війна, скрізь небезпечно.
Фото: Армія-inform
Мої батьки Юлія та Олександр разом із моїм 14-річним братиком зараз живуть у селі Северинівка. У Макарів повертатися не плануємо, бо там ніде жити. Очікуємо, що держава надасть нам новий будинок чи виплатить хоча б компенсацію за зруйноване житло. Ми всі дуже сумуємо за рідною домівкою, один за одним, зовсім інакші тепер стосунки, бо більше цінуємо рідних людей. Кращого ніж було життя в Макарові з батьками вже не буде, не буде того нічого… Але ми не впадаємо у відчай, віримо, що колись настане день Перемоги, закінчиться війна, усі будинки відбудують. Все буде Україна.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
