«Коні споконвічно були національною гордістю українців. Розводити їх, вирощувати, об’їжджати можуть тільки козаки, тільки люди вільної нації. Бо вони споріднені з ними душею, сильною і дуже позитивною енергетикою. Ми ж зараз не просто підтримуємо наші споконвічні традиції вольності і свободи, ми зберігаємо генофонд українських рисаків орловської породи. Впевнена, що коли закінчиться війна, ми переможемо і тоді будемо саме звідси розвивати українське спортивне конярство», – так вважає Наталія Мельничук, яка керує стейнею в ПП «Земля Переяславщини».
Врятувати породу
Кілька років тому вона працювала в знаному кінно-спортивному клубі «Магнат» у Пирятині на Полтавщині. Їхні вихованці ставали чемпіонами Європи у кінних змаганнях. Коли ж власник, до речі, російський нафтовий оліграх, захворів, цю справу його діти закинули. Це було ще до війни. Тварин ніхто нормально не доглядав, стайня занепадала. Саме там керівник господарства з Переяславщини Олександр Ярема викупив одного ж перших відомих рисаків – Калафата. А заодно запропонував роботу і Наталії, допоміг їй з переїздом та облаштуванням житла у Виповзках.
Олександр Ярема знає родословну кожного коня на фермі
– Олександр Григорович просто врятував життя цим унікальним коням. Треба бути свого роду героєм, великодушною людиною насамперед, аби й сьогодні, в такі складні часи війни, дбати про коней.
Керівник, слухаючи поряд її слова, ніяковіє, перериває її, мовляв, розкажи про коней. Тут же є нащадки легендарних коней орловської рисистої породи!
Підходимо до загону, де бігає табун молодняка. Всі ситі, спини лисняться проти сонця доглянутою шерстю, очі палають цікавістю до нової відвідувачки. Вони висувають свої мордочки крізь загорожу: може, дадуть шматочок цукру? Коні обожнюють ці ласощі. Раз їх нема, то розчаровані відходять жувати запашне сіно. Загалом, зауважує Наталка, коней тут годують за технологією: вранці – сухий овес, в обід неодмінно запарена з дертю каша. Ось тільки була проблемка з сіллю, але знайшли: привезли з Польщі та з Румунії.
Власні лошата
– Ось це – наш старт. Це молодняк, народжений уже на нашій фермі. Коли вони підростуть і будуть виступати на бігах, то під іменем «Земля Переяславщини», – наголошує Олександр Ярема. – Тут шість чистопородних орловців і одне помісне лоша – може бути хорошим для роботи.
Олександр Ярема показує породистих жеребчиків, які народилися в їхньому господарстві
У чистопородних лошат поки немає документів, нині через війну це складно зробити, але ми їх неодмінно сертифікуємо. Я особисто їжджу на конезаводи, які ще збереглися, дивлюся там коней, вибираю з певними кращими ознаками: в кого сильні ноги, постава, круп, форма голови та інше. Щоб спарувати з кобилою і підсилити визначні особливості цих коней. Фактично ми займаємося справжньою селекцією породи. Я знаю всіх кращих жеребців орловської рисистої, які є в Україні.
На українських конезаводах свого часу було вирощено багато іменитих коней, які перемагали в бігах на престижних змаганнях, але майже всіх їх украли росіяни. Крім того, розкупили і вивезли кращих особин ті ж поляки, німці, навіть з Молдови купляли на Дібрівському заводі. Але нічого, все краще до нас ще вернеться.
Вважається, що орловська порода коней – російська. Але їх свого часу багато розводили саме на українських заводах, тому є наша вітчизняна лінія цієї породи, вже досить знана. І ми тепер підтримуємо цю лінію, розвиваємо її, робимо паспорти коням, які підтверджують, що це вже наша українська орловська порода.
Селекція у Виповзках
– Звісно, ми тільки починаємо вести селекційну роботу. Війна загальмувала справу, але й ще більше спонукала цим займатися, бо те, що не загубили ще рік тому, може загинути тепер під час бойових дій.
На стайні в господарстві за кіньми доглядають усього троє працівників
Ми зібрали кращих жеребців і кобил з трьох відомих в Україні конезаводів. Зокрема, з племрепродуктора «Комишанський» на Сумщині, Дібрівського та Пирятинського на Полтавщині. Тобто в нас є три типи коней цієї породи. Хоча, якщо брати по батьках, то навіть більше.
Наприклад, в Інтуїції батько – Уклон – це найвидатніший жеребець запорізького конезаводу. Від нього пішло дуже багато знаменитих коней. Два роки тому він помер, старенький уже був, – уточнює Наталка.
Олександр Григорович особливо натхненно розповідає про кожне лоша, чому так назвали, про його батьків і про дідів та бабусь. Прискіпливості до з’ясування всіх деталей родоводу кожного коня позаздрять англійські лорди!
Родовід важливий
– Це наша Важна, її батько – Жофрей, із Дібрівки жеребець. А мама Вербна – дочка рекордистки Вази, жвавість якої була 2,05, і таких коней в історії цієї породи української селекції було, може, з оп’ятнадцять і всі славнозвісні поіменно. Це – унікальний генофонд. З таких 2-3 кобил можна відтворити стадо й відновити кінні заводи, які знищені. Але треба розуміти, що хорошого коня доводиться довго вирощувати, – розповідає Наталія.
– Ось цього назвали Кажан. Може бути нашим плідником, в нього хороші ознаки. У кличці коня перша буква – це від клички матері, а друга-третя – від батька. У Кажана мати Канфєтка, а батько Жаворонок, він переможець позаминулорічної ринг-виставки онлайн жеребців-плідників. Її проводила Асоціація скачок і перегонів за підтримки Харківського інституту тваринництва та селекційних центрів конярства. Ми теж брали участь у цій виставці з Чарівним – виграли приз симпатій. У березні чекаємо від Чарівного нових лошат, створюємо найкращий генофонд коней України.
Молода Асса – дочка Сокола, внука Іхтіандра з Дібрівського заводу. Ним спеціально, на замовлення Олександра Яреми, спарували кобил Алушту і Вербну, і вже жеребними їх привезли на стайню у Виповзки.
Кобилу Скандинавію торік купили у Пирятині, а парували вже тут. У неї мати – Сербія, в Одесі її виставляли на чемпіонаті з екстер’єру, отримала атестат. А батько Калафат. Сокар – нащадок Сили та Калафата, Ізумрудка – теж від нього та Ілюзії.
– Калафат походить зі знаменитої лінії Вєтра Дібрівського конезаводу, яка виводилася ще з 1930-х років на Україні. Це старий тип орловця, він дуже інтелектуальний, розумний, і діти в нього такі, – Наталка особливо пишається своїм улюбленцем. – Це наша українська лінія, наші викохані коні, які росіяни просто вкрали і привласнили, потихеньку все вивозили упродовж останніх 15 років. Калафат – син Фліпа, внук Полонеза Лілового. Бабуся Символіка, а прадід Кіпр – це найкращі жеребці в породі взагалі. А в нас єдиних є їхні нащадки – Сокар Скандинавія, Ізумрудка.
Калафат – улюблений кінь Наталії
Для слави України
На стайні «Землі Переяславщини» тримають зараз близько тридцяти породистих коней різного віку. Олександр Григорович веде в конюшню, показує на півторарічного білого жеребця, статного, високого на ногах. Наталя сідає верхи, демонструє, який у нього хід.
– Це наш Ідеал, його готуємо на іподром в Київ доправити. Він уже наш, тут народився, тому виставлятиметься від імені «Землі Переяславщини». Попри обстріли й бомбардування Харківський інститут тваринництва нам зробив експертизу, ми оформили на нього паспорт. Такі коні мають неодмінно проходити випробовування і тренування на іподромі, змагатися в бігах, щоб виявити свою цінність.
Звісно, що це все теж витрати. Оплачуємо й утримання коня на іподромі, роботу наїзника, забезпечуємо кормами.
Попередній сезон на іподромі випробовувалася наша кобила Колібрі, показувала успішні результати. Мала виступати влітку в біговому сезоні. Але коли Київ атакували і недалеко впала бомба, то кобила злякалася, невдало стрибнула і поранила ногу. Зажило, але форсувати її на бігах уже не вийде. Забрали її сюди. Буде для племінної справи.
Олександр Григорович зауважує, що їхня справа – не для швидкого прибутку чи вигоди. Кіньми займаються тільки ті, хто їх любить, хто відчуває тварин, з ними на одній хвилі. Але все ж господарство має свою ставку, досить амбітну – стати племінною конефермою, одним із головних центрів відновлення і розвитку українського конярства, яке приноситиме славу та визнання українській державі на міжнародних фахових майданчиках.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
