Вже десятий рік поспіль ми вшановуємо Шевченка на тлі кривавої московської агресії. Війна йде не тільки за територію України, це боротьба за свідомість громадян. У цьому контексті особливо важливим є вплив української культури, а Шевченкова поезія стала особливо актуальною. Про значимість його слова Переяслав.City записали інтерв'ю з дослідницею поетичного надбання Тараса Шевченка Риммою ТОВКАЙЛО.
– Риммо Іванівно, як для Вас особисто змінилося сприйняття його творчості, чи вплинула на це війна?
– Я сприймаю Тараса Григоровича як свого сучасника. Мені близькі його думки, почуття. Не в минуле дивлюся, читаючи його поезію, – крізь неї бачу теперішнє і майбутнє.
Шевченко весь спрямований у майбутнє. Війна, звісно, вплинула на сприйняття його творчості. Та радше він своєю творчістю впливає на сучасні події. Багато кому він допоміг зрозуміти те, що діється з Україною.
Розгадати феномен Тараса Шевченка намагалися різні люди, серед яких вчені, філософи. І дійшли висновку, що таємниця його творчості незбагненна.
– Тобто ми можемо лише наближатися до розуміння його унікальності?
– У тому ж вся суть – в осягненні. Життя – постійне становлення. Завдячуючи Шевченку, ми краще усвідомлюємо себе, замислюємося над сенсом життя. Як влаштований світ? Хто управляє ним? Чому в ньому так багато злоби, жорстокості?
Але ж чимало є й доброго. І якраз на цьому акцентує поет. Людяність, чистота і краса душі, свобода внутрішня, яка виявляє себе потребою гідності і перемоги над злом, – це суто людські прояви ставлення до навколишнього світу. На їх основі формуються фундаментальні моральні принципи, від яких ніколи не можна відступати.
– Тарас Шевченко прожив лише 47 років. З них 34 роки провів у неволі: 24 роки – у кріпацтві й понад 10 років – на засланні. І ви наголошуєте, що його поезія дуже людяна?
– Так, при тому, що він жив у Російській імперії, коли вона сягнула небувалої могутності. Цар Микола І завершив розпочате Катериною ІІ закріпачення України і фактично ліквідував її політичну та культурну автономію. Самоврядування й усі громадські інституції було знищено. Закривалися українські школи, вищу освіту українці здобували в Москві й Петербурзі. Арешти, страти були звичним явищем.
Для українців імперія була в’язницею, в якій порядкували кати. Тюремну атмосферу приниження, безчестя Шевченко передав образами льоху, задушливого підземелля, могили, прірви, в якої немає дна. А на краю тієї прірви – постаті зґвалтованих дівчат, покриток. Людина служить розвагою, забавкою негідникам, які насміхаються над нею, знущаються, зневажають, топчуть її красу. І це було в імперії нормою.
– І зараз всі ці ненормальні імперські «норми» насаджують російські загарбники на окупованих територіях України. Все повторюється?
– А хіба радянська диктатура інакше діяла? Військовослужбовці, яких відправляли в «дружні» країни і так звані «гарячі точки», не розпоряджались своїм життям. На особливо небезпечні ділянки, як правило, призначали українців. Для чого взагалі це було?
Окрім кон’юнктурних, корисливо-політичних цілей держави, щоб тримати суверенні країни у полі впливу, вона використовувала армію як інструмент перевиховання власних громадян. Це була технологія розчавлення гідності, позбавлення індивідуальності зовсім ще молодих хлопців, яких злочинці при владі намагалися пов’язати спільними злочинами. Так знищувалася і підмінювалася «системою» псевдоцінностей культура народу, якого, як волають російські пропагандисти, «нікогда нє било».
Тепер у кожного українця є усвідомлення, що Радянський Союз нам ніколи не був батьківщиною. Почуття справжнього патріотизму прокинулося передусім у тих хлопців, які воюють за Україну. Та є й такі, навіть з українськими коренями, що застосовують свій воєнний досвід проти нас.
– За однакових обставин хтось зберігає гідність, а хтось чинить зло, якому немає виправдання. Чому так?
– Над цим і спонукає замислитися Тарас Шевченко. У центрі уваги в нього завжди людина. Він пише не про кріпацьку дійсність – досліджує людину, яка вона. «Хто ти такий?» – запитує в читача і хоче, щоб він прискіпливо придивився до себе, зайнявся самодослідженням і самозаглибленням. Творче прочитання Шевченка можливе, коли читач чесний з собою.
Людина стає людиною на грунті моральності. Тому козаки в Шевченка – втілення ідеї справедливості, добра, свободи, радості й благоговіння перед життям. А москалі, які вигадали собі історію, привласнили чужу культуру і видають за свою, – нелюди.
– Шевченко пройшов через страшні випробування, які, однак, не зробили з нього підданного імперії?
– «Ни одна черта в моем внутреннем облике не изменилась»! Так він написав у «Журналі», який вів, повертаючись із заслання. Після довгих років знущань почувався вільною людиною – українцем. Це було його великою перемогою над катами – російськими царями з їхніми слугами. Шевченко власним життям довів: людина здатна пройти пекельні випробування і не зламатися. Можна тільки дивуватись тому, якою сильною була його віра в себе і свій народ, якому він прокладав шлях до Волі. Був переконаний: народ вийде з московської катівні живим.
Поет вважав своїм завданням сприяти розвитку суспільства. Це була його важлива робота, яку він виконав, створивши літературу високого громадянського звучання. Укладена ним у Переяславі збірка «Три літа» була зразком такої літератури.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
