Майже рік рідні розшукували Анатолія Кулака, який пішов на фронт і зник безвісти у березні 2022 року. І лише нещодавно дізналися, що він загинув і похований у Дніпрі як невідомий воїн. Сьогодні, 9 березня, тіло захисника перепоховали у рідному селі.
Анатолій Кулак народився 14 червня 1965 року на Переяславщині у селі Велика Каратуль, де виріс і закінчив місцеву школу. В дорослому віці переїхав до міста Енергодар Запорізької області, і там створив свою сім’ю. З дружиною виховав доньку та сина.
Коли розпочалася повномасштабна війна, 56-річний чоловік без вагань пішов добровольцем до лав Збройних сил України. Був мобілізований Запорізьким РТЦК та СП 2 березня 2022 року. Анатолій Кулак служив у 53-ій окремій механізованій бригаді імені князя Володимира Мономаха старшим механіком технічного обслуговування взводу забезпечення 1-го самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи.
Боєць став на захист країни в одній із найгарячіших точок фронту, на Донеччині. Мати Галина Кулак востаннє чула голос сина 3 березня 2022 року. Наступного дня телефонного зв'язку з ним вже не було. Анатолія вважали зниклим безвісти. Рідні подали заяву про пошук і біологічні зразки для ДНК-експертизи.
— ДНК-картка родича зниклого безвісти військовослужбовця направляється до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру. Там її додають до єдиної бази під унікальним ідентифікатором. Його присвоюють і під час реєстрації невстановлених осіб. Після порівняння ДНК-профілів людей та виявлення збігу мінімум 40%, процедуру проводять повторно. Вона може тривати від чотирьох місяців, – розповів Переяслав.City представник переяславського військкомату Володимир Мамітько.
Довгі місяці пошуків та надії були марними. У лютому рідним повідомили, що Анатолій загинув за тиждень після мобілізації, 9 березня 2022 року, під час артилерійського обстрілу в районі міста Волноваха Донецької області. На місці боїв тіло військового знайшли без документів, і поховали в місті Дніпро як невідомого воїна.
Родичі вирішили перепоховати захисника в рідному селі. Тіло Героя привезли на батьківщину рівно через рік після його смерті. Все село вийшло зустріти свого земляка й віддати йому останню шану. Поминальне богослужіння за упокій душі полеглого воїна відбулося у Храмі Різдва Божої Матері у Великій Каратулі.
— Ми з його мамою були однокласницями, — розповіла жителька села Галина Миколаєнко (78 років). — І Толіка я знала змалечку, і його сестричку. Він закінчив тут школу, а тоді переїхав, там оженився. Дуже хороша сім'я. Батько Толі помер кілька років тому. Осталася мати. Галя дуже переживала, коли з ним зник зв'язок. Було, йду в магазин, сяду біля неї на лавочці, підтримую її. Ми вірили, що він живий, може, десь у полоні.
— Як передають по телевізору, що вертаються солдати з полону, то завжди, було, дивимось, чи нема там Толіка, — додає односелиця Ганна Сонько. — Він був у мого зятя на весіллі старшим боярином. А моя сестра — кума його мами. Прийде до неї, а Галя каже їй: "Кума, Ви пишете гарні вірші, напишіть і про мого Толіка". І вона написала. Галя рік чекала і вірила, що син живий. І ми всі вірили.
Сину, сину, що з тобою, де ти?
Може, трапилась біда,
Може, тобі холодно в окопі,
Може, жарко у гарячому бою?
Подзвони мені, мій сину,
Що у тебе все гаразд,
Мені часто мариться ночами,
що стоїш ти в мене під вікном,
І гукаєш лагідно і тихо:
"Матінко, відкрий!"
Я схвачуся швидко із постелі,
Й слухаю, синочок, правда це чи сон,
Чорні хмари мені сонце затулили,
Очі залились сльозами,
І коли діждусь тебе я, сину,
І коли почую голос твій,
І коли ти станеш на порозі,
Й скажеш, як завжди, шутя:
"Добрий вечір, мамо, ми з України",
а я мовчки упаду на груди,
І шептатиму тихенько, наче в сні:
"Живий, Слава Богу, живий..."
Софія Онищенко
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
