Нещодавно на YouTube з’явилося «Таке шось шоу» – гумористична програма, у якій ведучі обговорюють новини Переяславщини, країни та світу. Серед творців проєкту ─ члени команди місцевого медіа ProSlav. В інтерв’ю колегам із Переяслав.City його засновники розповіли про гроші від міської ради, хейтерів, туристів та роботу під час війни.
«Таке шось шоу»
─ У новому шоу ви жартуєте зокрема над місцевими новинами, часом досить гостро. Не боїтеся когось образити? Як виникла ідея такого формату?
Олег Чемерис: З самого початку існування каналу окрім новин ми випускали різні проєкти. Наприклад, «Переяславщина історична» з Людмилою Набок, «Подорожуй Переяславом» з Миколою Богатирем, конкурс краси Top face show. Я давно хотів створити розважальний контент, бо сам його дивлюся і впевнений, що треба розвивати український YouTube. А дотепний гумор у складні часи просто необхідний.
У потоці новин ми часто натрапляємо на кумедні, дивні, крінжові заголовки. Скидаємо їх у чат з командою, щоб підняти одне одному настрій, сміємося з них. Подумали, що було б прикольно робити це публічно. Ідея сподобалася Ані Сахно, бо вона грала в КВК, виступала на сцені, має чудове почуття гумору, хоча до цього проєкту ми не співпрацювали. До Ані приєднався наш журналіст Максим Левченко, Олег Павленко долучається до пошуку новин. Коли з’явилася новина про мертвих свиней у Гайшині, вирішили, що це найкращий день, щоб зняти перший випуск (усміхається).
Для випусків створили окремий YouTube-канал, бо «Таке шось шоу» і ProSlav – різні проєкти і команда дещо інша. У цього шоу є благодійна мета – збирати донати на ЗСУ. Ми не просимо переказувати кошти на наш Патреон, ми закликаємо донатити місцевим волонтерським організаціям, і в кожному випуску розповідаємо про потреби військових. А на початку є дисклеймер, що це гумористичне аполітичне шоу, яке не має на меті когось образити. Тому, якщо хтось ображається, це його проблеми.
«Мотивація журналіста важливіша за диплом»
─ Розкажіть про команду ProSlav. Засновників знають як професійних фотографа і відеографа, а чи є в ній фахові журналісти?
О.Ч.: Штат періодично змінюється. Ми з Олександром Артюхом співзасновники, зараз я директор, він – працівник, але все може змінитися, і керівництво також. Не хочу, щоб мене асоціювали тільки з ProSlav. Спочатку ми не заглиблювалися в журналістику, просто знімали відео. З часом почали вчитися, самі пишемо публікації. Я не думаю, що диплом є вирішальною складовою. Якщо я навчася в університеті на кіно-телеоператора, а за дипломом я фахівець у галузі культури, то виходить, що я не можу займатися чимось, окрім культури? Головне, що в команді працюють вмотивовані люди. Якщо люди читають ЗМІ, і їм подобається, значить це добре.
Олександр Артюх: Рідко в проєктах, які створили з нуля, відразу працюють професіонали. Ми розуміємо, що можуть бути помилки, але ми вчимося на них, це досвід. І ми беремо на себе відповідальність за них, зважаємо на критику.
Після концерту заслуженої артистки України Олени Білоконь
─ Користувачі кажуть, що ви випускаєте менше відео, ніж раніше, і рідко пишете розгорнуті матеріали, історії людей. Чому?
О.Ч.: Якщо журналісти хочуть написати матеріал в якомусь жанрі, вони це роблять, я не змушую. Або роблю це сам. Щодо відео, ми зрозуміли, що слід спрямовувати більше зусиль в створення відеоконтенту, якщо того вимагає формат. А загалом вважаємо важливим просто якомога швидше доносити людям інформацію.
Співпраця з міською радою
– Медіа – це бізнес?
О.Ч.: Мета будь якого підприємства – це заробіток коштів і сплата податків. ProSlav – це ТОВ. Проєкт існує два з половиною роки. Прибуток він почав приносити тільки нещодавно. З’явилася інтеграція реклами з Google і лінкбілдінг – продаж посилань. Періодично звертаються місцеві рекламодавці.
Олександр Артюх веде трансляцію візиту Володимира Зеленського до переяславського університету
О.А.: Спочатку ми вкладали у ProSlav свої ж кошти, які заробили як фотограф і оператор. Платили з них зарплати, орендували техніку. Кошти з міського бюджету не покривали усіх витрат. Добре, що у нас вже було власне професійне оснащення, сумарно воно коштує близько 400 тисяч гривень. Завдяки йому ми можемо вести пряму трансляцію будь-якої складності, зйомку навіть із шести камер. Для нас важливо, щоб фото і відео на каналі були максимально якісними.
– Цього року міська рада передбачила виділення ProSlav 450 тисяч гривень на публікацію інформаційних матеріалів про діяльність міської ради та виконавчого комітету. Ви обговорюєте, що саме та в якому ключі маєте висвітлювати, щоб відпрацювати ці кошти?
О.Ч.: Ми проходимо кваліфікаційну перевірку і підписуємо договір, в якому зазначено, що ми маємо висвітлювати і в якому обсязі. Він є у публічному доступі.
Демонтаж пам'ятника "воз'єднання" на центральній площі ProSlav знімав першим
– Раніше вам часто прилітало, що ProSLAV – це ЗМІ міської ради. А зараз?
О.Ч.: До повномасштабної війни хейтери закидали, що міська рада фінансує ProSLAV. Але після 24 лютого зрозуміли, що це все ж таки добре, що є медіа, яке контактує і співпрацює з владою міста. Я приїхав у міську раду о 5-й ранку і перші 10 днів ми там жили, вдома майже не були. Там був координаційний штаб. У перший же день ми зустрілися з Андрієм Кононом (начальник першого відділу Бориспільського РТЦК та СП – ред.), і запитали його, як військового комісара, що нам робити. Він сказав: «Робіть те, що ви робили, інформуйте людей». До нас долучився мій друг Олег Павленко. Він повернувся із Києва і запитав, чим може бути корисним. Так і працює з нами вже рік.
Олег Павленко долучився до команди у перші дні повномасштабного вторгнення
Новини з’являлися щохвилини: оголошення для призовників, про гуманітарну допомогу, про повітряні тривоги... Щоб публікувати інформацію максимально швидко, спали по черзі. Люди в паніці писали нам в соцмережах, що бачать танк, ракету, ворожий дрон. А ми комунікували з теробороною, з військовими, поліцією, відділом з питань надзвичайних ситуацій, і знали про ситуацію в громаді, бо вся інформація передусім стікалася у міську раду. У перший же вечір я вирішив написати в нашому телеграм-каналі, що в громаді все спокійно. Ці оповіщення стали регулярними і багато людей були вдячні за них, бо вони допомагали й заспокоювали.
Журналісти ProSlav побували у зруйнованих містах відразу після деокупації
– Які матеріали набирають найбільше переглядів?
О.Ч.: Про мобілізацію. Куди дівся Олег Винник, що за новий трек випустив Потап. Трагічні новини, звісно. Про загибель героїв. Ми ніколи не думали, що зніматимемо похорони. Першим було прощання з Остапом Левчуком. Ми не знали, чи треба це знімати й публікувати, але військові запевнили, що ми повинні показувати, як на Переяславщині гідно проводжають своїх героїв, їх любили і віддають шану багато людей. Так ми і робимо. Спочатку було дуже важко, але з часом звикаєш це робити. Дуже сумно, що довелося звикнути до цього.
О. А. Родичі та друзі загиблих воїнів часто навіть телефонують нам і запрошують приїхати, просять більше фото з прощання, бо це пам'ять для них. Ми спілкувалися з телевізійниками, які знімають документальні фільми про військових. На їхню думку, дуже добре, що ми фіксуємо ці події. Загиблі стають героями для країни, і, можливо, колись про них писатимуть книги, зніматимуть кіно.
Олександр Артюх проводить майстер-клас з операторського мистецтва
«Не треба перекладати відповідальність на відділ культури, ми живемо в капіталістичному світі»
– Ви – фотограф і оператор. Як ви створили інтернет-видання?
О.Ч. Я, коли навчався у КНУ імені Шевченка на кіно-телеоператора, окрім фотозйомок ще й таксистом підроблявся, продавав пінопласт, доставляв телевізори. І Саша теж колись працював у таксі. Це буде класний заголовок: з таксистів у журналісти (сміється).
Олег Чемерис захопився фотографією ще підлітком
О.А. Я вчився в переяславському університеті на факультеті обліку й аудиту. Рік пропрацював у третій школі вчителем економіки й інформатики. А потім влаштувався в університет, і досі там працюю. Відеозйомка була спочатку просто хобі. Першу камеру придбав на кошти зі свого весілля, мені тоді було 20. Я дуже люблю відеозйомку, монтаж, фото мене менше захоплює. А Олег навпаки більше любить фотомистецтво. Хоча ми обоє універсальні.
Першу відеокамеру Олександр Артюх придбав за кошти зі свого весілля
О.Ч.: Коли почався карантин, я перебрався до Переяслава. До Дня міста у 2020 році відділ культури попросив нас записати святковий концерт. Тоді не дозволяли проводити заходів. Ми були знайомі з Олександром, бо працювали разом на весіллях. Увесь тиждень знімали номери артистів, ночами монтували відео. І в процесі виникла ідея створити інтернет-канал. Зараз замовлень, звісно, поменшало порівняно з мирним часом, але вони є, і ми беремося за них.
– А як щодо інших бізнес-проєктів?
О.Ч.: Я хочу розвивати туризм у Переяславі. Наше місто називають туристичним, але послуг для туристів майже немає. Люди, що приїжджають у місто, питають, де покататися на конях, водних лижах, каяках, яхті, політати на повітряній кулі, але й самі переяславці про це не знають. І в цьому не треба перекладати відповідальність на відділ культури і туризму, ми живемо в капіталістичному світі, де заробляє той, хто не сидить на місці. Нам треба викорінювати радянське мислення, що хтось завжди винен, але не я.
Я хотів запустити сайт-каталог, де були б представлені всі корисні й цікаві туристичні послуги. Влітку 2021 року я його розробив, домовився з деякими підприємцями про рекламу їхніх послуг. Щоб найняти ще одного співробітника у цей проєкт, відкрив прокат велосипедів «Велолав». Одинадцять великів придбав за кошти, які взяв у борг. Спочатку цей бізнес не пішов, але минулого року, вже під час війни, велосипеди були більш затребуваними. Може, через те, що в місто приїхало багато людей.
Колеги відремонтували лавку в парку Шевченка
Ми запитували в керівництва музею просто неба дозволу заїжджати відвідувачам орендованими велосипедами на територію, адже так гуляти музеєм значно зручніше й цікавіше. Втім нам відмовили. Та й у місті біля музеїв нема жодної велопарковки. Виходить, що ми хочемо більшого потоку туристів, але не дбаємо про їхній комфорт. Сайт мав бути одним із кращих туристичних проєктів України, але почалася війна, зараз, звісно, не до туризму. Але в майбутньому я хочу повернутися до цієї ідеї.
Ми орендуємо офіс у приміщенні Центру культури й мистецтв у парку Шевченка. Це центр міста, тут є парковка, поряд готель. Мені подобається, що у парку з’явилася канатна дорога для дітей, влітку відбуваються різні розважальні заходи. Парк – це не дерева і доріжки, це місце відпочинку людей. Я подумав, що тепер тут дуже доречний кіоск із кавою та смачною їжею, це все ж зручно для людей.
Навесні Олег відновив роботу "СмачноЛав"
З перших тижнів ми з Сашею пішли у ДФТГ. Кожне чергування вночі з автоматом нагадує мені, що війна триває і я повинен щось робити. Я стою на обліку в військкоматі. Якщо мені скажуть, що треба йти, я піду. Зараз мені 25 років, 9 з яких йде війна. Я фактично виріс у війні, як і вся молодь, але 24 лютого вивело патріотизм українців на новий рівень.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
