До початку повномасштабної війни Олександр працював в юридичній компанії, будував плани на майбутнє, піклувався про сім’ю. Та один день 24 лютого змінив життя мільйонів українців. І Олександра також. Ця історія на Переяслав.City про нацгвардійця, який своїм життєвим вибором в пріоритет поставив захист України.
«Життя завжди вносить корективи і не завжди твої мрії чи плани збуваються, але з випробуваннями ми стаємо сильнішими та досвідченішими. Мабуть так і треба. І в кожної людини є своє особливе призначення», – так стримано і по-філософськи зауважує про теперішню реальність наш герой.
Ще з юності Олександр мав велике бажання стати військовим. Тож після школи спробував вступити до вишу Національної гвардії України. Та з першого разу не в далося –завалив іспити.
«Вже через рік у 1998 році я проходив строкову службу в одній із військових частин НГУ у Києві, став спецпризначенцем. Демобілізувавшись, продовжив службу в Управлінні державної охорони України та вже заочно почав навчання на юридичному факультеті», – розповів Олександр.
За його плечами – багаторічна служба в поліції охорони, звання полковника поліції, і, безперечно, великий професійний досвід.
24 лютого 2022 року змінило все життя кожного українця. Олександр у перший місяць війни змушений був відправити сім’ю на Львівщину, а сам зайнявся волонтерством. Разом із друзями евакуйовував мешканців Бучі, Ірпеня, Бородянки в безпечні місця, доправляв гуманітарну допомогу тим, хто залишався у своїх домівках з різних причин.
«Ми мали досвід охорони й порятунку людей в мирному житті, але він добре знадобився і тоді, коли довелося застосовувати його на практиці в бойових умовах. Так, щодня ситуації траплялися різні, але робота була звична для мене і моїх колег. Про власну безпеку тоді мало думалось, головне – вивезти із зони бойових сутичок у першу чергу жінок, дітей, людей літнього віку», – згадує Олександр.
Одним із тих, кого рятував Олександр, став його знайомий. Це 94-річний ветеран Другої світової, він тоді воював снайпером. Пізніше стареньким опікувалися друзі.
«Під час вторгнення російських окупантів 92-х річна дружина цього ветерана померла, вона довго хворіла перед тим, була лежача. Чоловік же не мав сил її поховати, то вирушив до найближчої православної церкви за допомогою», – розповів Олександр.
Священнослужитель вивіз дідуся в передмістя Ірпеня, де його вже чекала група Олександра. Декілька днів він перебував у його квартирі, а потім його доправили до міста Кам’янець-Подільський, де мешкала його донька. Відтоді ветеран часто телефонує хлопцям та дякує їм за своє спасіння.
Коли російським військам була завдана нищівна поразка і вони вимушено відступили від Києва, Олександр та його товариші добровольцями прийшли до одного із Територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Київщини.
«Враховуючи наші навички володіння зброєю та специфіку служби до війни, ми разом були мобілізовані до одного із підрозділів спецпризначення Національної гвардії. Ось так нарешті і збулась моя мрія – стати справжнім захисником Батьківщини», – каже спецпризначенець.
Вже за тиждень гвардійці виконували завдання у Харківській області на Ізюмському напрямку, де забезпечували вогневу підтримку роботи снайперів, проводили зачистку місцевості, вели спостереження у «сірій зоні» та проводили контрдиверсійні заходи.
В одному із сіл, що було схоже на великий звіринець, де налякані вибухами домашні тварини без нагляду бродили в пошуках господарів, до спецпризначенців звернулась літня жінка. Як виявилось, вона із близькими цілу ніч провела в погребі під обстрілами і зі сльозами на очах молила про допомогу. Спецпризначенці, отримавши дозвіл, евакуювали людей до однієї із залізничних станцій, що діяла, і відправили їх у безпечне місце.
«Ця жінка весь вік працювала вчителем і не могла збагнути, що відбувається у реальності. Лише коли війна дійшла до їхнього села та вибухи гриміли біля її дому, вона зрозуміла і відчула небезпеку, що нависла над її родиною. Вони були останніми мешканцями цього села, які не виїхали звідти», – згадує Олександр.
В перервах між ротаціями Олександр та його побратими створили благодійний фонд, що надає допомогу у забезпеченні підрозділів спецпризначення Національної гвардії позашляховиками, генераторами, сублімованим харчуванням, військовим спорядженням та всім необхідним для ведення боротьби.
Це лише декілька епізодів з історії війни мужнього чоловіка, патріота України, спецпризначенця, який з перших днів війни став на захист Батьківщини та боронить рідну землю.
За особисту мужність і самовіддані дії виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України Олександр та його побратими нагороджені орденами «За мужність» III ступеня.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
