Життя часто нам дарує смішні, курйозні ситуації, аби навіть у важкі часи лихоліття ми не втрачали оптимізму та підзаряджалися позитивною енергією. Читачі Переяслав.City розповіли свої кумедні ситуації, аби підняти всім настрій.
Наталя Павлик, 58 років, місто:
– Кумедна пригода трапилась на початку війни із моїм котом. Він уночі, ганяючись за мишею, встромив голову в глечик, але витягнути її звідтіля не зміг. Бідолаха став мотатися по веранді, стукатися тим глечиком то у вхідні двері, то в стіну. Я ж подумала, що хтось чужий добивається до мене в хату, і з переляку телефоном викликала підмогу. Хлопці, які чергували на блокпосту, відразу приїхали і звільнили голову кота з глечикової пастки. І уявіть: бідолаха так і тримав у зубах свою мишу!
ілюстративне
Наталя Пономаренко, 17 років, місто:
– Коли почалась війна, тато відвіз мене з сестрою до бабусі в Пологи-Вергуни. Аби ми ночами спали, а не «сиділи» у смартфонах, вона їх забирала. Я подумала, що можу схитрувати. Знайшла у дворі дощечку, за розмірами схожу на смартфон, і щовечора клала її у футляр та чемно віддавала бабусі. А якось я забулася вранці забрати у неї «муляж», і за сніданком дістала телефон, щоб подзвонити татку! От тоді все і розкрилося. Нам було смішно, а бабуся дуже розсердилася. То ми з сестрою робили все, аби загладити свою провину.
ілюстративне
Максим Левченко, 26 років, місто:
– Іноді я працюю ведучим на різних заходах, де траплялися курйозні моменти. Якось узявся вести міжнародний рок-фестиваль і кумедно вимовляв англомовні назви гуртів, які виступали. Хтось сміявся, хтось, може, й ображався. А музикант одного із закордонних колективів прямо на сцені почав мене виправляти. Він не знав української, а я – англійської. Тому порозумілися не відразу, але діалог на сцені був прикольний.
Потім ще було таке: представляючи на одному з заходів відомого українського письменника Василя Шкляра, який написав роман «Чорний ворон», я настільки перехвилювався, що оголосив його так: «чорний Шкляр!». Письменник, як і зала, дуже сміялися.
ілюстративне
Іван Борейко, 34 роки, с. Помоклі:
– Я років п’ять тому купив тут будинок і вирішив посадити сад. Вичитав в інтернеті, які є сорти яблук, груш, слив. Із тим списком пішов на базар. Якийсь молодик продавав однорічні саджанці і я спокусився на дешеву ціну. Посадив, попідписував усе – росте, радію! Років два минуло, дивлюся, а мої деревця такі колючки повикидали, що в мене підозра закралася: що ж я насадив? Покликав сусіда на консультацію. Показую: ось це груші «Лісова красуня», «Парижанка», це яблуня Симиренка, слива «угорка»…. Він як зарегоче: «Так і справді ж «лісова красуня»! Тобі, Ваня, втюхали звичайні дички, яких у лісі валом і даром!». Добре, що він умів щепити, і окультурив мій «лісовий» сад.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
