Вербна неділя для християн – одне з 12 великих свят у році. Відзначають його рівно за тиждень до Великодня, і цьогоріч за юліанським календарем свято випадає на 9 квітня.
Це свято засноване на біблійному переданні про те, як цього дня Ісус на молодому ослику урочисто в’їхав до воріт Єрусалиму. Вхід Господній до Єрусалиму є прообразом входу Сина людського до раю як переможця пекла та смерті.
Під час вранішньої служби відбувається освячення верби. У християн є звичай зберігати її у світлиці протягом року, прикрашати нею ікони на божниці.
Верба – тотемне дерево для українців. Кажуть, вона де не посади, там і вродиться.
Це дерево надзвичайно живуче, оспіване в піснях, це символ української національної витривалості.
Крім того, у нас в країні завжди росли красиві плакучі верби, під їхніми вітами зустрічалися хлопці з дівчатами.
В центральній Україні завжди святили вербу, яка вже розцвіла, з листочками.
Це була зелена, жива верба, яка вже розпустилася.
На західній Україні вирубували гілочки спеціально завчасно, щоб вона не встигла зацвісти.
Мали залишитися котики. Для прикраси верби брали квіти та сухе зілля.
Після того, як вербу освятили, вона стала ваша, діставати з неї гілочки не варто, несіть додому та кладіть за образи.
Освячена верба слугувала як оберегом для усього дому, так й індивідуальним, для кожного члена сім’ї.
Освячену вербу та її сережки наділяли чудодійними властивостями. Зокрема, бруньки освяченої верби радили додавати до води, в якій купали хворих дітей.
Котики та шматочки гілочок верби ховали в одязі – щоб ніхто не наврочив.
Особливо треба було це робити дівчатам, які хотіли вийти заміж, вагітним на ранніх термінах та хворим.
Богомільні жінки, у яких не виходило мати дітей, завжди носили такий оберіг, навіть зашивали його в одяг.
Свячену вербу кидали в пожежу, щоб послабити силу стихії.
Галузку вербову клали і покійникам в труну. Вважалося, що вона захистить їх на тому світі.
Стару свячену вербу не викидали в жодному разі, нею розпалювали піч, щоб спекти паску.
На Вербну неділю посадити кімнатну рослину – прийде в оселю багатство, вдарити по собі гілочкою свяченої верби – до міцного здоров’я, з’їсти «котик» свяченої верби – вирішиться важлива справа.
Найпоширенішою до наших днів лишилася традиція бити вербою – аби людина була здоровішою.
Бити освяченими галузками слід було обов’язково з примовками. Їх було багато.
Ще були варіанти такі:
- "Не я б’ю, лоза б’є, лоза б’є не заб’є. Від нині за тиждень буде Великдень" (галицьке вітання).
- "Не я б’ю, верба б’є! Будь величний, як верба, здоровий як вода, багатий як земля".
- "Не я б’ю, лоза б’є, лоза б’є не заб’є, від нині за тиждень буде Великдень. Будь здоровий як вода, багатий, як земля, а красний як тая паска, бо в ній Божа ласка".
ПРИКМЕТИ ДНЯ
Худобу виганяють у поле перший раз на Юрія (6 травня) освяченою вербою.
На Вербну неділю мороз – буде урожай ярої пшениці.
На Вербну неділю – який вітер, таке й літо
На Вербну неділю ясна погода – до врожаю фруктів
На Вербну неділю дощ – до урожаю
Верба розпустилася на Вербну неділю – до вдалого року
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
