Напередодні найвеличнішого свята християн – Великодня – благочинний Переяславщини від ПЦУ Іван БОБІТКО в спеціальному інтерв’ю Переяслав розповів про ситуацію щодо переходу релігійних громад від УПЦ московського патріархату до Православної Церкви України і що є визначальним у цьому процесі.
Благочинний Переяславщини від ПЦУ Іван Бобітко
– Чому на другому році війни ми ніяк не можемо позбутися духовників «руського міра», руйнівної «п’ятої колони», яка працює в Україні під прихистком парафій московського патріархату?
– Юридично в Переяславській громаді не залишилося церков московського патріархату. У всіх міських храмах офіційно утворені релігійні громади Православної Церкви України, про що свідчать відповідні записи в державному реєстрі.
Але фактично у місті ще залишаються представники цього патріархату, які збираються у Троїцькій, Успенській (так званій «жовтій») церквах та в Михайлівському храмі.
У Михайлівському храмі досі хазяйнують промосковські служителі УПЦ
Щодо Михайлівської церкви, то Міністерство культури має розірвати з ними договір, як це нині зроблено щодо Києво-Печерської лаври. Для цього є всі юридичні підстави. Процес уже розпочато і я думаю, що все має вирішитися найближчим часом. Разом з тим, як на мене, варто притягнути до кримінальної відповідальності тих, хто спаплюжив загальний вигляд цієї церкви. Маю на увазі недолугу надбудову над самим храмом, забілені старовинні фрески.
Релігійні громади Троїцького та Успенського храмів змінили своє духовне підпорядкування та перейшли в лоно Православної Церкви України. Нині там уже призначені настоятелі, обрані громадою церковні старости, і наразі слід зробити усе цивілізовано. Бо, як на мене, то противники цього переходу хочуть силового варіанту.
Думаю, всі чули промову кривавого президента росії, що він іде захищати церкви московського патріархату на теренах України, які роблять усе, аби всьому світові довести, що вони тут переслідувані й потребують захисту.
Ми ж, на відміну від них, хочемо зайти в українські храми цивілізованим і мирним шляхом. Бо ж у наших старовинних храмах нарешті має залунати українська мова, як це і повинно бути в незалежній Україні.
Щодо деяких сільських храмів, які ще досі підпорядковані УПЦ, то, вважаю, зараз мають прийняти своє рішення і сказати своє слово жителі цих сіл, прихожани.
– Але ж промосковські попи не хочуть здавати свої позиції і пішли в суди?
– То їхнє право, і краще б вони зразу зверталися до суду, а не чинили такі безчинства, не провокували сутички, конфлікти і розбрат. Якщо вони впевнені у своїй правоті, то хай це доводять законним шляхом. Ми навіть за те, щоб ці питання вирішувалися якраз у такому руслі. Наразі ж є волевиявлення прихожан, є чинні документи і відомості в держреєстрі про належність переяславських церков до Православної Церви України. Якщо вони хочуть це оскаржувати, то будь ласка.
– Відомо, що колишні настоятелі церков у Вовчкові, Мазінках таки подали позови, як триває судовий процес?
– Це питання цікаве ще й з іншого боку. Взагалі-то священник живе, так би мовити, за рахунок своєї парафії. Позбувшись її, він втрачає і дохід, тобто кошти на прожиття. А судитися – справа недешева. Звідки у безробітного священика гроші на суди, на адвоката? Наприклад, у Вовчкові священник московського патріархату програв суд першої інстанції та подав апеляцію у вищий судовий орган, тож процес іще триватиме.
Ще раз наголошу: це – нормальний процес. Якщо вони вважають, що порушуються якісь їхні права, то потрібно звертатися до суду, а не колотити усю парафію, не пускати людей до храму, ховати ключі.
Храм не є їхньою чи нашою приватною власністю. Храм належить релігійній громаді, і тільки вона має право ним розпоряджатися. Священник у цьому випадку є, так би мовити, найманим працівником у цій громаді. Я достеменно не знаю, як ідуть суди, адже вони подають до суду не власне на мене, як благочинного Переяславщини, а на владу та громаду, якій колись служили.
Успенський храм
– Чому разом із громадою до ПЦУ не хочуть переходити служителі московського патріархату?
– Я насправді цього не знаю, чому вони не йдуть за своєю громадою, бо при цьому вони ж не втратять ні у сані, ні у заслугах перед Церквою. Навпаки, більше втратять, якщо не перейдуть. Мені не зрозуміло і те, як ці люди збираються жити в Україні, якщо їхнє прихильне ставлення до російської Церкви є таким очевидним.
Усі їхні відмовки, виправдання, що вони відділились від московського патріархату є брехливими, і це вже довели кантоністи після заяви настоятеля УПЦ МП Онуфрія про відділення від російської Церкви. Якщо відійшли, то кому тепер належать? Виходить, вони стали просто сектою. Адже іншого Томосу Україні не дадуть, у нас уже є своя єдина канонічна Православна церква України і є канонічно обраний її предстоятель.
Свято-Троїцька церква поки є прихистком для прихильників промосковської церкви на Переяславщині
Оманливе твердження УПЦ МП про їхню непричетність до москви спростовується простим прикладом. Де вони беруть миро, яке використовують під час християнського обряду хрещення? Це ж найважливіша його частина – помазання чола, очей, ніздрів, вуст, вух, грудей, рук та ніг людини освяченим миром. Священник, який здійснює миропомазання, при цьому повторює слова: «Печать дару Духа Святого».
Миро має право варити лише патріарх, й освячує його лише в один день року – в Страсний четвер. Значить, миро, яким помазали наших дітей у церквах московського патріархату, освятив патріарх Кирило, який потім освятив зброю російських вояків, із якою вони прийшли вбивати наших дітей. Що це, як не лицемірство? Віряни мають це зрозуміти, хоча б через рік такої жорстокої війни.
– То чому ж служителі все-таки не переходять до ПЦУ?
– Як на мене, то на священників московського патріархату чиниться тиск, застосовується шантаж. Так можна впливати тільки на залежну в чомусь людину. Можливо, навіть погрожують фізичною розправою їм чи їхнім рідним. Проте я знаю багато випадків, навіть у Київській області, де батюшки перейшли до ПЦУ разом зі своєю паствою. Але ще багато їх вичікує, чим усе це закінчиться. Я знаю й таких. Та коли все це закінчиться нашою перемогою, бо інакше бути не може, чи будуть ці священники потрібні людям? Духовний наставник, який боїться, навряд чи буде гарним духівником.
– Чи вистачить священників ПЦУ на всі церкви Переяславщини?
– Колись влучно казали, що кадри вирішують усе. Це питання завжди було актуальним, а нині тим більше. Але ж ми не запитуємо: чи вистачить нам військ у боротьбі із величезною армією супротивника? Ми знаємо, що воїни української армії обов’язково переможуть. Так і на нашому духовному фронті: у нас є багато священників-патріотів, і ми будемо служити своїм людям. Усі громади, які перейшли до ПЦУ, не залишаться поза духовною опікою. Їм будуть призначені настоятелі, проводитимуться служби і всі духовні потреби вірян задовольнятимуться.
Великокаратульська церква з новим священником Православної Церкви України
Про те, що люди задоволені службою наших священників, можна судити не лише за їхніми відгуками, а й по тому, як багато людей приходить до храмів. Ви ж спілкувалися із настоятелями храмів у Великій Каратулі та Борисівці. Люди повірили цим своїм новим духовним отцям, активно відвідують служби. Зараз навчаються нові священники, які невдовзі прийдуть трудитися на ниву Христову.
– Наприкінці 2021 року в Україні почав діяти Закон України «Про Службу військового капеланства». Скільки капеланів дала Переяславщина Збройним силам України?
– На сьогодні є два. Одним із перших офіційним капеланом став отець Михайло (Волков), колишній настоятель релігійної громади в селі Переяславському. Зараз він перебуває в одній із бригад ЗСУ. Також військовим капеланом є настоятель Свято-Єфремівського храму отець Дмитро (Волошин). Він приїжджає часом у Переяслав, щоб виконати особливий чин – разом із іншими служителями відправити молебень за загиблими героями. Війна триває понад рік, і шанобливе ставлення до воїнів, які загинули, захищаючи наше мирне життя, залишається незмінним. Дуже багато людей приходить провести їх в останню путь та покласти квіти на могилу.
Отець Дмитро нині служить і капеланом для воїнів на передовій
– Як ви ставитесь до зміни Юліанського на Григоріанський календар?
– Особисто я ставлюсь до цього позитивно. Зміни обов’язково мають відбутися, але вони мають пройти плавно, без радикальних нав’язувань вірянам тих чи інших дат проведення свята. Хоче людина святкувати Різдво 25 грудня, будь ласка, наша церква їм у цьому допоможе. Хоче відзначити Різдво 7 січня – ми проведемо святкове богослужіння й тоді. З початком повномасштабного вторгнення росії багато українців не хочуть разом із московітами відзначати релігійні свята, і це добре. Ми маємо віднайти свій правильний шлях і рухатись по ньому задля нашого благополуччя.
– Якими будуть Ваші побажання переяславцям на Великдень?
– Господь нас учить, що після Голгофи, після страждань настане світле Христове Воскресіння. Україна зараз проходить свою Голгофу, витримує свої страждання. Але ми пам’ятаємо і знаємо, що воскресіння настане і для України, для всього її народу, перемога буде за нами. Бо українці – віруючі люди, ми віримо в Бога, ми віримо в нашу перемогу.
Вітаючи ваших читачів із Світлим Христовим Воскресінням, бажаю всім миру, добра, здоров’я. Нехай воскреслий Христос вселяє в наші серця віру, надію в найкраще майбутнє, яке настане в найближчому часі для нас, для нашої держави серед цивілізованих європейських країн.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
