Виставка художніх робіт диктора українського телебачення Світлани Леонтьєвої відкрилась 20 квітня у виставковій залі Музею «Заповіту» Т.Г. Шевченка.
Народилася Світлана Іванівна в 1966 р. у Борисполі. Школу закінчила із золотою медаллю та вступила до Київського державного університету на фізичний факультет. По закінченні навчання працювала на заводі «Квазар» Вперше за мікрофон сіла на заводському радіо, а згодом працювала диктором у телекомпаніях «ЮТАР» та «ТВ Табачук». У 1997 році працювала на телеканалі «Інтер», у 1998 році стала ведучою новин Першого національного каналу.
Художниця Світлана Леонтьєва
У якості журналіста зробила чимало репортажів із «гарячих точок» планети: Боснії, Лівану, Македонії, Ізраїлю.
У 2011 р. стала лауреатом премії «Людина року-2011» – журналіст року в галузі електронних ЗМІ.
У 2012 р. закінчила Київський національний університет театру, кіно й телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого. Знялась у художніх фільмах «На білому катері», «Мости сердечні» та «Знак долі».
У березні 2020 р. перейшла працювати ведучою новин на телеканал «Дім».
У Переяславі відбулось відкриття виставки картин Світлани Леонтієвої
Розповідаючи про себе, жінка зазначила, що малювати почала шість років тому зовсім випадково:
– Я від природи перфекціоністка, тобто я все маю робити досконало. За пензель я б ніколи в житті не взялася, якби не благодійність. На початку війни у 2014-15 рр. у медичних закладів не було ніякої можливості нормально функціонувати. Їм було тяжко навіть із ремонтом обладнання. І тоді Центр дитячої кардіології й кардіохірургії попросив мене взяти участь у благодійному аукціоні. Я мала разом із професійним художником написати картину, яку б продали, і виручені кошти витратили на ремонт устаткування. Тож моя перша картина була продана з аукціону, її купило посольство Казахстану. Я жартома кажу, що навіть моя перша робота продана за кордон. Писала я її разом з Олександром Добродієм. Мені сподобалось малювати, і я почала брати у нього уроки.
Через рік відбувся новий благодійний аукціон, але з умовою: картину я вже повинна була написати сама, без сторонньої допомоги. Після цього конкурсу я постійно займалась живописом у майстерні Добродія. Він навіть якось жартома сказав, що намалює сертифікат, який буде засвідчувати, що я пройшла у нього повний курс навчання.
– Як швидко Ви пишете картини?
– Це залежить від настрою. Буває, роботу завершую за одну ніч, а буває, що й дуже довго.
– Ви полюбляєте працювати вночі?
– Так, це пора доби, коли мене ніхто не тривожить. Не дзвонить телефон, не потрібно відволікатися на якусь домашню роботу, наприклад, приготування їжі, прибирання квартири. Свого часу, коли я працювала в Національній телекомпанії, мені подарували списану штору розміром 4х6 метрів. То я її розстеляю в кімнаті, аби не забруднити паркет, і малюю.
– Як на Вас вплинув початок російського вторгнення в Україну?
– Було не просто заціпеніння – справжнє закам’яніння. Я – диктор, незважаючи на власний жахливий емоційний стан, мала працювати в ефірі, підтримувати глядачів, не давати їм впасти у відчай. На телеканалі «Дім» ми випускаємо мою авторську програму «Точка опори», в якій різні люди, відповідаючи на мої питання, діляться думкою, як жити, що робити в ці скрутні часи.
Нещодавно моїм співрозмовником став артист театру ім. Івана Франка Олександр Печериця. Він від початку війни пішов до ЗСУ. Коли його відпускають на ротацію, він, приїжджаючи до Києва, грає у своєму театрі. То у передачі він сказав, що на війні дізнався, що таке страх, як він починається із п’ят, поступово підіймається по всьому тілу, і ти маєш його побороти. Коли я запитала, що для нього було найважчим у травні 2022 р. у Харкові, де стояв його підрозділ, він відповів: «Опанувати страх».
Мені здається, що і ми з часом опанували той страх і зараз живемо в непростих умовах війни. Я пам’ятаю, як на третій чи на четвертий день війни я пішла до супермаркету й у пошуках необхідного запитала в жіночки, що розкладала товар на полиці, де можна купити те-то й те-то, а вона мені у відповідь: «Я не знаю, я волонтер. Нас попросили вийти та працювати в залі, бо з усіх працівників на роботу вийшло лише п’ятеро осіб». А коли вже у квітні на дачі я побачила, як квітнуть персики, то зрозуміла, що пора виходити із заціпеніння – адже війна війною, а життя триває. Тож, окрім основної роботи, знову взялася за пензель.
До виставкового залу завітало чимало переяславців
– Де Ви більше полюбляєте працювати: на пленерах чи в студії?
– Я студійний живописець (сміється). На пленерах мені дуже заважають писати вітер, сонце, мухи й комарі.
– Цікава назва виставки – «Незлим тихим… пензлем»
– Я дуже люблю Шевченка, і коли постало питання про назву заходу, то якось спонтанно слова великого Кобзаря з «Заповіту» – «…незлим, тихим словом…» перетворилися на «Незлим тихим… пензлем».
– Як Ви ставитесь до творчості Тараса Шевченка?
– Шевченко для мене є перш за все художником, а потім уже ‒ поетом. Це була настільки різнопланова особистість! У мене постійно виникає питання: а чому наші режисери не знімають кіно про Шевченка? Чого вони чекають? Кріпак, який став рівнею для аристократії, для найвищих світських салонів Санкт-Петербурга. Людина, яку викупили із кріпацтва відомі художники. Його ж викупили не просто так, а за талант. Чому ми не знімаємо фільми про інших талановитих людей – Марка Вовчка, Ларису Петрівну Косач чи Драгоманова, чи зрештою Довженка!
«Просто літо. Україна» (полотно, олія, 2018 р.)
Повертаючись до Шевченка, зазначу, що дуже цікавий художньо-документальний фільм можна зняти і про перебування Тараса Григоровича в Переяславі.
Качанівка, Тарновські… Чому ми про це не знімаємо фільми? Ми маємо у доступній, цікавій формі розповідати про видатних українців.
Чи ми чекаємо, що ними зацікавляться наші сусіди й припишуть собі імена українських діячів культури та мистецтва? Вони у своїй історії навіть дійшли до того, що слово «Київ» викреслили. І тепер у них хрещення не Київської Русі, а просто хрещення Русі. Вони забирають собі нашу українську історію! Натомість ми маємо просувати ідею українства у всьому світі, з допомогою всіх доступних засобів популяризувати найвідоміші українські постаті, які свого часу творили, боролись і зараз спонукають нас до боротьби за Незалежність України.
«Трипільське відлуння» (полотно, олія, 2020 р.)
– Чи бували Ви на малій батьківщині вашої мами?
– Так, моя мама із Ковалина, і я дуже пишаюся, що у моєму роду є козацьке коріння. Коли їхала на відкриття виставки, то відвідала і Ковалин. Побувала біля хати, в якій жила моя бабуся, виросла мама… Сходила до бабусі на цвинтар. Зрозуміла, що якнайшвидше маю намалювати мамину хату, бо вона поступово опускається в землю. Невдовзі хаті виповниться 100 років, адже вона була збудована у 1926 році, тож відкладати із написанням картини не варто.
«Латаття» (полотно, олія, 2017 р.)
– Яка Ваша улюблена картина із представлених на виставці?
– Кожна картина гарна по-своєму. Мені дуже подобається картина «Бузок у маминій вазі», написана в нехарактерних для мене тонах. Я полюбляю світлі відтінки, а тут – темне тло. Навіть мій чоловік сказав, що це не моя робота, і я мусила додати кілька світлих мазків, які, немов промінчики сонця, оживили картину. Також до вподоби картина «Спи, моя радість», у неї є друга назва – «Українська Мадонна».
Одна із улюблених картин авторки «Бузок у маминій вазі» (полотно, олія, 2020 р.)
«Спи, моя радість» (полотно, олія, 2022 р.)
Національний художній музей України в галереї «Дукат», 25 квітня, організовує благодійний аукціон, аби допомогти родині Семиног із Димерки відбудувати власний дім. Вони виховують трьох дітей і дуже потребують допомоги, і для мене справжнє щастя, що організатори взяли дві мої картини на цей аукціон.
На травень запланована виставка «Я і Київ» у Національній бібліотеці ім. Ярослава Мудрого.
На відкриття виставки завітало чимало переяславців, які з задоволенням поспілкувались із художницею та помилувались її роботами. На виставці представлено 20 пейзажів та натюрмортів Світлани Леонтьєвої.
«Дерева, яких немає» (полотно, олія, 2017 р.)
«Видубичі. Весна» (полотно, олія, 2019 р.)
«Осінь. Магія барв» (полотно, олія, 2017 р.)
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
