Сьогодні, 26 квітня, у Переяславі відбувся мітинг-реквієм, приурочений до 37-ї річниці Чорнобильської катастрофи, найбільшої за всю історію ядерної енергетики. Біля пам'ятного знака на честь героїв-ліквідаторів очевидці трагедії розповіли про той день.
На мітингу-реквіємі біля меморіалу про Чорнобильську трагедію на Спаській Леваді зібралися переяславці, учасники ліквідації, переселенці та представники влади. У хвилині мовчання присутні схилили голови за жертвами катастрофи та поклали квіти до пам’ятної стели, повідомляє Переяслав.City.
Жителів громади, які брали участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відзначили подяками та преміями від міської ради. Серед них Іван Мішко, Володимир Сукач, Микола Гришман, Петро Свиридов, Микола Герасименко, Григорій Біленко, Ольга Бондар, Олег Воленюк, Володимир Полтавець, Олександр Руденко, Василь Юпик, Дмитро Германчук.
65-річний Дмитро Федорович Германчук – полковник міліції у відставці. Він добре пам'ятає той теплий квітневий день. У свої неповні 28 років він жив у Поліському, працював у райвідділку оперативним черговим. 26 квітня 1986 року о другій годині ночі їх підняли по тривозі.
Дмитро Германчук
– Коли приїхали у райвідділ, нам сказали, що зброю отримувати не потрібно. На нас вже чекав автобус. Про те, що трапилося, нам повідомили вже дорогою у Прип'ять. Там провели нараду і о 5-й ранку ми заступили на патрулювання міста, – згадує Дмитро Федорович.
«26 квітня 1986 року о 1 годині 25 хвилин стався вибух на енергоблоці №4 Чорнобильської АЕС… В період аварії на станції перебувало близько 200 осіб обслуговуючого персоналу. 9 осіб отримали опіки різного ступеня. Одна особа (прізвище не встановлено) о 6:00 померла в медсанчастині, 3 особи у тяжкому стані», – йдеться у секретній записці директора ЧАЕС Віктора Брюханова. Цей документ тепер експонується в Національному музеї «Чорнобиль».
– Була субота, день дуже сонячний, навіть спекотний, – продовжує Дмитро Германчук. – Лице горіло, мов хтось лампою смалить. В обід нас зняли з патрулювання, як раптом знову повідомлення: перші одинадцять чоловік в алфавітному порядку з Поліського райвідділку, серед яких і я, відправити на очисний канал, де охолоджувався реактор, прогнати рибалок. Ми приїхали, розігнали тих дідів, які рибалили, повикидали їхні велосипеди – вони вже світилися.
Дмитро Германчук переїхав до Переяслава під час евакуації населення у квітні 1986 року. Тут у міліції дослужив до пенсії. Зізнається, що після аварії відчув сильний вплив радіації на своє здоров'я.
Для 66-річної Тамари Редчець 26 квітня – дата трагічна та радісна водночас, бо цього дня народився її маленький онук. Коли сталася аварія, її сину було лише два роки. Тамара Пилипівна жила у Прип'яті і працювала на Чорнобильській атомній електростанції електриком, а її рідний брат Володимир – майстром машини, яка завантажувала топливо в реактор.
– Володя працював у реакторному цеху. Він тоді саме був на зміні. Подзвонив, щоб я не виходила з будинку і закрила всі вікна. А день був такий гарний, сонячний! І дуже вітряний. Вихідний, на вулицях багато людей. Ми бачили, що з реактора йде сизий димок, але ніхто не підозрював, що вже у повітрі така страшна радіація. Приїхали солдати у захисних костюмах, окулярах, распіраторах, і з машин почали омивати вулиці мильним розчином. А поряд батьки з дітками гуляють, – пригадує Тамара Пилипівна.
Під час вибуху в атмосферу потрапило понад 60 тонн радіоактивних речовин – це кілька десятків Хіросім, пишуть на сайті Української енергетики. До ліквідації наслідків катастрофи задіяли 600 тисяч людей. За офіційними даними, тільки в момент аварії загинула 31 людина, а радіаційного опромінення зазнали 8,5 мільйона осіб.
Евакуювати людей почали пообіді наступного дня, 27 квітня. Щоб не створювати паніки, людям сказали взяти лише документи й речі першої необхідності, бо через три дні вони повернуться додому.
Тамара Редчець
– Ми спочатку поїхали у Вільчу, за 45 кілометрів від Прип'яті, а звідти у Київ. А брат залишився у місті й далі ходив на роботу. У травні нас з сином і мамою направили у санаторій в Криму. А у вересні того ж року я повернулася на станцію, я не уявляла себе на іншій роботі. Син лишився на бабусю. Тільки працювати електриком мені вже не дозволили, бо мені ще й тридцяти років не було – репродуктивний вік. І я влаштувалася табельником: вела облік, видавала талони на харчування. Працювала вахтами по два тижні дванадцять годин на добу. Жили у селищі для атомників Зелений Мис, туди для нас привезли фінські будиночки з усім оснащенням.
Роботи було дуже багато і люди були налаштовані працювати, щоб швидше подолати це горе. Персоналу на станції значно побільшало: тільки в електроцеху з 600 працівників стало 1200. На електростанції я працювала до 1989-го. Брат помер від раку нирок у 2012 році, – розповіла Тамара Редчець.
Микола Кураченко, який протягом 10 років очолює ГО "Союз Чорнобиль України" у Переяславі, відзначив премією 1000 гривень членів організації: Катерину Юхименко, Анатолія Вдовенка, Юлію Миненко, Михайла Сливку та інших.
Заступнику начальника Поліської пожежної частини Володимиру Тесленку вручили подяку за участь у гасінні пожежі на Чорнобильській АЕС.
Того ж дня переяславці вшанували і пам'ять героїв-пожежників, які першими стали на захист людства, ступивши у смертельно гаряче горнило Чорнобиля. У мікрорайоні Карань поклали квіти до пам'ятного обеліска на честь Володимира Правика – офіцера-вогнеборця, чий караул прибув на гасіння пожежі протягом перших шести хвилин після вибуху. На дах енергоблоку Володимир Правик піднявся першим. 23-річний герой помер 11 травня 1986 року від променевої хвороби.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
