Працівниці переяславського ліцею імені Володимира Мономаха за один ранок приготували більше тисячі вареників, пиріжків та зразів. Щоразу перед поїздкою місцевих волонтерів на фронт, жінки збираються, аби приготувати домашні страви. Наступного дня їх свіженькими і вже готовими до вживання доправляють захисникам.
У перші дні повномасштабного вторгнення у Переяславському ліцеї імені Володимира Мономаха (колишня сьома школа) розгорнули пункт збору допомоги для ЗСУ. Вже наприкінці лютого у стінах навчального закладу закипіла робота — організували плетіння маскувальних сіток: вже більше 2 кілометрів 200 метрів сплели за цей час у "цеху в’язання".
Спершу волонтерський фронт підтримали багато містян, наразі ж плести сітки приходять лише шкільні техробітниці. А між тим потреба в захисній амуніції не зникла, каже одна з ініціаторок руху, вчителька початкових класів ліцею Ніна Климас. І звертається до небайдужих переяславців з проханням долучатися.
— Людей ходить небагато, нам вкрай не вистачає рук, тканина теж потрібна. Щодня технічні працівниці прибирають, виконують свою роботу, а ще й приходять плести сітки. І допомагають працівницям їдальні готувати для хлопців страви, коли звертаюся до них з таким проханням. Буває, що й щотижня виходимо — їжу передаємо через волонтерку Інну Марченко: як тільки вона повідомляє, що збирається на передову, стаємо до роботи, — розповідає Ніна Володимирівна.
Напередодні чергової поїздки команда господинь на чолі з кухаркою Вірою Кагарлицькою зварили у шкільній їдальні близько 500 вареників з картоплею та капустою, спекли зо дві сотні пиріжків з солодкими і солоними начинками, і по стільки ж насмажили картопляних зразів та сирників.
Всі ці домашні гостинці наступного ранку куштуватимуть воїни-земляки, тому їх вже готовими складають у пластикові відерця: бійцям залишиться лише відкрити і смакувати.
— Хлопці виглядають наші передачі, бо їм хочеться домашнього. Інна розповідала, що у деяких точках вони й пасок не мали на Великдень. Як ми можемо не допомагати? Я дякую всім, хто відгукується. Хоч і менше, але добрі люди продовжують нести овочі, регулярно продуктами й одягом допомагають церква "Перемога" та сім’я Ставицьких.
Лівер, масло, ванілін, дріжджі купую за свої кошти. Грошей ми принципово не збираємо, а я ж не можу сказати дівчатам: давайте складемося. Для мене це важливо, мені болить. Війна не закінчилася. Може здаватися, що у нас тихо, а значить все гаразд. Але якщо завтра "прилетить" у Переяслав, що робитимемо тоді?, — зауважує Ніна Климас.
Педагогиня каже, що, аби й далі тримати волонтерський фронт і готувати для воїнів, їм необхідна підтримка земляків: є постійна потреба в овочах — морква, цибуля, капуста, не зайвими будуть також борошно, олія та цукор. Працівницям їдальні потрібне кухонне приладдя — лопатки та качалки для тіста.
На запитання про те, що їй допомагає триматися, Ніна Климас ділиться сокровенним:
— Там, на передовій, моє дитя. Мій син на війні з перших днів. Я не можу передавати йому продукти, бо він у іншій точці, але знаю: якісь волонтери нагодували його, а я нагодую чийогось сина. Син Лариси Дорошенко, яка координує плетіння сіток, теж у Збройних Силах. Люди почали звикати до війни. І, мабуть, лиш ті, кого вона торкнулася, щодня продовжують боротися.
Після того, як волонтери забрали ще теплі пакунки зі стравами, Ніна Володимирівна поїхала до гімназії №2, де наразі в другу зміну навчаються учні її 1-В класу. Пролунав дзвінок на урок і з-за дверей дитячими голосами зазвучав гімн України.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
