Переяслав із дня свого заснування був форпостом для Києва. Він стояв, так би мовити, на кордоні цивілізації та Дикого поля. Тож закономірно, що у різні роки у Переяславі постійно перебували військові загони. Починаючи із військових дружин князів, які займали Переяславський престол, і до нинішніх часів, коли внаслідок російського вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року жителі Переяслава організували воєнізовану територіальну оборону.
Оборонні редути розбудовували й поляки
Історики стверджують, що з 1585 до 1629 року, коли Переяслав перейшов у власність князів Острозьких (1585–1620) та їхнього родича Януша Заславського, розпочалася відбудова земляних валів. Зводилися нові фортифікаційні споруди. Зокрема, навколо сучасного Майдану Княжий Двір постали оборонні вали з бастіонами, ровами, редутами, адже там перебувало стаціонарне військо Речі Посполитої. Зауважимо, що поступовий польський наступ спричинив появу в Переяславі так званих «непослушних козаків», які виокремлювались із «послушних міщан».
Волелюбне населення не хотіло визнавати польської влади, озброювалося та військовим способом утверджувало своє право і встановлювало на своїх землях новий лад. Так, у 1592 році козаки, очолювані гетьманом Криштофом Косинським, захопили Переяслав, бо вважали його головним плацдармом Лівобережжя в боротьбі з Польщею.
Особовий склад в/ч 44040. 1956 рік
Артилерійський арсенал війська Богдана Хмельницького
На початку ХVІІ ст. козаки вважали Переяслав головним містом Переяславського полку, який був найбільшим серед усіх українських полків. Гетьман Богдан Хмельницький використовував місто як головну «базу» артилерії свого війська. Переяслав дістався «у спадок» від Польщі в гарному стані: добре укріплена фортеця, навкруги болота, ліси, поруч – переправа через Дніпро, та й провіанту було вдосталь.
Усі ці чинники створювали сприятливі умови для військовиків, щоб почуватися в безпеці. Тому військо Богдана після кожної битви привозило сюди весь свій арсенал. Зокрема, в «Актах Юго-Западной России» згадується, що на початку 1649 року гетьман наказав везти з Переяслава за Дніпро: «пушки і пороховий та олов’яний скарб», а після Зборівського походу у вересні 1649 року артилерія повернулася до Переяслава.
Дослідник козаччини Іван Крип’якевич у своїх «Студіях над державою Богдана Хмельницького» зазначив, що йому не вдалося встановити, чи був у Хмельницького другий гарматний парк. Гетьман мав близько тридцяти власних гармат, а в Переяславському полку, за різними даними, налічувалось від 85 до 102 мідних та чавунних гармат різного калібру. За потребою весь цей арсенал через Михайлівські ворота фортеці козаки легко передислоковували на човнах Трубежем і далі Дніпром.
Козаки ретельно слідкували за збереженням військової таємниці щодо своєї зброї. Наприклад, коли в місто приїжджали посли та посланці, або купці-чужинці, то до фортеці, де стояли гармати, нікого з них не підпускали. Того, хто порушував бодай трохи встановлену дистанцію, жорстоко карали.
За переяславською угодою 1654 року було визначено, що воєвода московський зі своєю залогою має право стояти лише у Києві. Але після смерті гетьмана Хмельницького, вже за новою угодою 1657 року, воєвод було поставлено ще у п’ять міст. До їх числа потрапив і Переяслав, хоч у фортеці все ще стояло стаціонарне військове козацтво. І лише з 1659 року в Переяславі на постій стали ратні люди Московщини, проте влада в місті залишалась у руках козацького полковника.
Про це свідчить той факт, що на початку 1663 року полковник Яким Сомко в переяславській цитаделі ще тримав власний артилерійський арсенал: 5 мідних гармат місцевих, 3 мідні гармати, які відлив сам Сомко, та 10 мідних і 2 залізні, які він захопив під Переяславом у Юрія Хмельницького.
Левко Щока служив у Туркестанському полку
Стратегічне значення Переяславської фортеці
Влітку 1666 року в Переяславі збунтувалися загітовані Дорошенком козаки. Вони вбили свого полковника та почали штурмувати московський гарнізон, що закрився у фортеці. Проти переяславців пішов з військом князь Щербатов та послані Брюховецьким козаки. Повстанців розбили, а місто спалили московити воєводи Вердеревського. Власне, з того часу російський гарнізон на сотні літ окупував наше місто.
З 1667 до 1793 року, тобто до першого поділу Польщі, Переяслав перебував фактично на російсько-польському кордоні. Тож фортеця мала стратегічне значення, бо прикривала Києво-Печерську фортецю з південного флангу від можливого нападу кримських татар. Її значення посилювалось і завдяки тому, що саме через неї можна було переправляти зброю на території, які в той час належали низовому запорозькому козацтву.
За часів російського царя Петра І у Переяславській фортеці було 8 гармат та 2 мортири. За часів Анни Іоаннівни у 1732 році у тутешньому цейхгаузі (складське приміщення для зберігання запасів зброї, спорядження, обмундирування, продовольства тощо) нараховувалось 280 пудів 15 фунтів гарматного пороху та 80 пудів 1 фунт ручного пороху. На той час комендантом фортеці був майор Херасков.
Роль Переяславської фортеці поступово зростала у зв’язку з наближенням російсько-турецької війни 1735–1739 рр. Згідно з іменним списком 1734 року, тут мешкало 38 кваліфікованих артилеристів.
Прийняття присяги у військовій частині на Підварках. 2000-і роки
У місті стояли кірасири, драгуни, гусари
Із записів у церковних метричних книгах Воскресінської, Троїцької, Успенської церков встановлено, що у 1788 році в Переяславі стояв Тверський карабінерський полк під командуванням полковника Луки Михайловича Лукашевича. У 1790 році комендантом міста став майор Яків Максимович фон Фок. Під його командуванням перебувала Переяславська артилерійська команда та інженерна команда !-го Київського батальйону, до якої входили пильщики, теслі. Фортецю розформували у 1796 році, а артилерію перевезли до Київського арсеналу.
Проте військовики не покинули місто. У відомостях «Військово-статистичного огляду Російської імперії з 1848 по 1858 роки» зазначалося: «…місця тут зручні до розташування різних штабів, ротних і ескадронних дворів. Війська можна розмістити у чотирьох селах; в місті є 1 сарай для розміщення артилерійської зброї та 2 порохових льохи. І взагалі, тут зручні місця для кінноти та артилерії».
Станом на першу половину ХІХ ст. в місті постійно перебувала повітова інвалідна команда 7-го округу корпусу внутрішньої сторожі, було 2 караули на 8 постів. Добовий наряд на всі пости складався з 1-го обер-офіцера, 2-х унтер-офіцерів, 2-х єфрейторів та 24-х рядових. Біля Ярмаркового кладовища був розташований магазин провіанту інтендантського відомства діючої армії. У 1850-х роках на території міста розміщувався тимчасовий військовий переяславський госпіталь св. Варфоломія.
Починаючи з 1860-х років, Переяслав став своєрідним військовим хабом, де постійно перебували різні військові частини, змінюючи одна одну. Зокрема, у 1860 році тут розміщувався Кірасирський принца Альберта полк; у 1864 році на постої був Олександрійський гусарський полк; в 1876 році – полк 14-го Гусарського Митавського Його Королівської Високості Принца Пруського Альберта; у 1877 році до міста прибув 14-й Драгунський Малоросійський полк запасного ескадрону. Одночасно в Переяславі уже розміщувався запасний ескадрон 14-го Уланського Ямбурзького Її Імператорської Високості Княжни Марії Олександрівни полк. У 1878 році – 3-й гусарський Єлисаветградський Її Величності Королеви Вюртемберзької полк. У 1881–1882 роках у Переяславі одночасно перебували Драгунський Малоросійський полк, 35-й піхотний Брянський полк і запасний ескадрон 14-го Гусарського Митавського Його Королівської Високості Принца Пруського Альберта.
Хоча статус Переяславської фортеці було скасовано, проте гарнізон російських урядових військ дислокувався тут аж до 1918 року. Так, у 1900 році на постій прибув козачий кінний полк Терської області Моздокського відділу, в 1916 році – 31-й Сибірський стрілецький полк. У 1917 році на хуторі Бабачиха стояв 14-й стрілецький полк, а в Переяславі розміщувався 1-й лазарет 100-ї піхотної дивізії. Згідно з метричними книгами, значна кількість військовиків проживала разом із дружинами, в них тут народжувалися діти, а неодружені «шлюбилися» із переяславками.
Прийняття присяги у військовій частині у Підварках. 2000-і роки
Спочатку в червоноармійців були рої й бунчужні
Чимало містян та жителів округи проходили службу у військах, які на той час перебували в Переяславі. У 1931 році військові із околиць перебазувались до центру міста.
Після захоплення «совєтами» влади в Україні в Переяславі майже на століття стаціонарно базуються червоноармійські полки. Так, у 1923 році дислокувався 73-й полк РСЧА, в якому, за дослідженням краєзнавця Михайла Гича, проходив армійську службу і житель села Єрківці Мелетій Довгаль.
У реєстраційних книгах актів цивільного стану з 1928 року зафіксована дислокація в місті 138-го стрілецького артилерійського полку. В документах його називають Переяславським. Згідно з актами про шлюб, народження і смерть за 1928–1932 роки, переважну кількість червоноармійців складали майстрові та селяни Переяславського району. Командний склад полку був розквартирований у приватних оселях переяславців – офіцери винаймали житло або проживали у своїй родині чи сім`ї дружини.
Цікаво, що посади службовців у реєстраційних книгах вказуються за українськими найменуваннями військових підрозділів: рій, чота. Були також і відповідні військові звання – бунчужний, старший писар. Проте вже з 1931–1933 рр. з’являються інші звання: старшина, політрук, командир взводу. Начальником штабу в цей період служив 33-річний Сергій Костянтинович Трет'яков (правопис оригіналу – авт.).
У полку, крім артилерії, були музична рота і рота зв’язку, якою керував Віктор Григарасуло. При полку також діяла військова школа, її старшиною був Сергій Павлович Цвях. Там же були влаштовані механічні ремонтні склепи (так називали майстерні), стайні для коней, арсенал. Можливо, був і літак, бо в документах згадується посада авіаційного моториста, яку займав Олександр Тимофійович Ярошенко.
Монастирище стало військовим містечком
Згідно з архівними документами, 12 грудня 1931 року на засіданні президії Переяславського РВК було визначено місце для розміщення 138-го полку. Ним стало колишнє монастирське подвір’я біля Вознесенського собору. Відтоді й до 2004 року, впродовж 73-х років, там постійно базувалися різні військові частини.А до того, згідно з дослідженнями, військовики перебували в таборах за межами міста, на березі Трубежу в кінці вул. Лагідної (колишньої Лагерної).
За записами Книги реєстрації актів про смерть, у 1933 році померло дуже багато дітей військовиків 138-го полку.
У 1933 році з’являється перша згадка про базування в Переяславі 6-го Туркестанського полку. У дослідженнях краєзнавця Михайла Гича вказано, що житель села Єрківці Левко Мусійович Щока був мобілізований разом із конем на кличку Привіт на службу саме до цього полку.
При 6-му Туркестанському полку був облаштований побут військовиків і їхніх сімей: працювали їдальня, дитячий садочок, як і в 138-му полку, була своя музична рота. Згідно з дослідженнями Богдана Скробача «Стрілецькі, кавалерійські дивізії та стрілецькі і кавалерійські корпуси УРСР в ІІ Світовій війні 1939-1945 рр. на території України. Частина 1», у 1935 році 138-й стрілецький Переяславський полк входив до складу 46-ї стрілецької дивізії, яка базувалася в Коростені, а сам полк був передислокований за 20 кілометрів від Коростеня в місто Малин.
Загін Переяславського ДФТГ-2 на тренуванні
У 1948 році з Києва до Переяслава перебазувався 530-й Севастопольський окремий лінійний кабельний батальйон зв’язку. Він, як і військова частина 44040, підпорядковувався безпосередньо начальнику зв’язку військових частин у Москві. Військові, починаючи з 1948-го і до початку 1970-х років, будували повітряну мережу зв’язку «Київ–Харків» для забезпечення багатоканального зв’язку по всій Лівобережній Україні.
У 1992 році частина перейшла у підпорядкування держави Україна та отримала назву в/ч А-0462 – 530-та частина батальйону зв’язку України. Батальйон був постійно діючий, але не кадровий, простояв у місті до листопада 1999 року, охорону майна колишнього військового містечка зняли у 2004 році.
Розповідаючи про військові частини, які перебували в нашому місті, не можна не згадати про військову частину, яка свого часу базувалась на Підварках як окремий батальйон зв’язку цивільної оборони УРСР.У 1964 році 692-й вузол зв’язку був передислокований у Переяслав, йому присвоїли умовне найменування – в/ч 68302. За період 1968–1992 рр. у навчальній роті підрозділу було підготовлено майже 4000 воїнів-зв’язківців для військ СРСР та України. З 1986 по 1989 роки військовослужбовці та працівники частини брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. З 2013 року вузол реформували, його назву змінили на Центр зв’язку та управління ДСНС України.
24 лютого 2022 року у перші ж години після повномасштабного збройного вторгнення армії рф на Україну на околицях Переяслава зібралися місцеві жителі, які прагнули захищати рідне місто. Це були чоловіки різного віку (від 18 до 70) і професій, з різним військовим досвідом чи й зовсім без нього. Частина з них і зараз на добровільних засадах у вільний від основної роботи час охороняє спокій Переяславської громади. Командує підрозділом Олександр Дронь.
Загін Переяславського ДФТГ-2 на тренуванні
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
