Більшість переяславців добре знають сім’ю Авдолян, які торгують фруктами та овочами на місцевому ринку. Голова сімейства 61-річний Вартан АВДОЛЯН у Переяславі живе вже 33 роки, й запевняє, що ні разу не пошкодував, що колись зважився на переїзд. Свою історію розповів Переяслав.City.
«Їдь у свій Єреван і там командуй!»
– Дев’яності роки для Вірменії були тяжкими, – розповідає чоловік. – Не було світла й тепла, бракувало навіть їжі, тому багато єреванців покидали свою Батьківщину у пошуках кращої долі. Мої батьки та рідний брат саме у ті часи перебралися до тоді ще Переяслава-Хмельницького й дуже швидко тут обжилися. Я ще деякий час пожив у Єревані, але потім зібрав свою сім’ю: дітей Рафаеля, Давіда, Лілю, дружину Наріне й теж переїхав сюди.
Деякі кошти з собою мав, щоб було за що жити на початку. Звісно, не знав української мови, але досить швидко став її розуміти. Спільно з братом почав працювати – мали сімейний бізнес із асфальтування доріг. Згодом брат став фермером, оскільки укладання доріг було сезонною роботою, яка не гарантувала стабільного прибутку.
Лише одного разу житель міста мені грубо дорікнув щодо мого приїзду. А було так: будували готель «Артак» (власність середнього брата), й на місці будівництва була купа сміття, яке нагромаджували жителі навколишніх вулиць. Ми з братом найняли машини й вивезли весь непотріб, розрівняли навколо землю. Не встигли до кінця завершити роботу, як якийсь чоловік знову висипає поряд із нами сміття. Ми йому кажемо, що так не треба, бо це ж не сміттєзвалище, а він у відповідь: «Їдь у свій Єреван і там командуй!». Ну згодом той хам просив у нас вибачення. А взагалі, якщо живеш правильно, то про тебе ніхто нічого поганого не скаже.
Вартан Авдолян. Після смерті батька за вірменськими звичаями чоловіки 40 днів не голяться. 2015 рік
Фермерство – не моя справа
– Через якийсь час я переніс два інсульти, після лікарні отримав групу і посвідчення інваліда. На той час мали уже чотирьох дітей – у Переяславі народився син Артак. Повна хата дітей, а грошей немає. Порадилися з дружиною й вирішили, як брат, зайнятися фермерством. Взяв я десять гектарів землі й засадив її кукурудзою. Росла та кукурудзка, а люди потихеньку крали качанчики. От що лишилося, зібрав і продав – вийшов «на нуль». Тобто, повернув тільки вкладені кошти, але без прибутку. Ну добре, що хоч не прогорів, тож віддав землю братові, бо фермерство – не моя справа.
Вирішили з дружиною змінити бізнес і продавати фрукти та овочі. Сів перший раз за кермо «буса» й відчув, що важко тримати руль. Ще наслідки хвороби давалися взнаки, але справився. Так поступово, крок за кроком, входив у новий ритм життя. Ризик, звісно, був, як же без нього! У любій бізнесовій справі ви ризикуєте. Я багато разів вкладав гроші у різні справи, було й так, що прогорав. Але ж, як у приказці: «Вовка ноги годують», отак і в бізнесі – щоб щось мати, потрібно добряче попрацювати.
Зауважу, що не вважаю свою справу бізнесом. Як на мене, то бізнес – це красивий офіс, просторий кабінет керівника, багато підлеглих. А я – роботяга, який мотається на «бусі», доставляючи товар, інколи й день не ївши, не відпочиваючи. Та я ні разу не обманював покупців: копійки мене не збагатять, а за спиною обговорюватимуть, це мінус для репутації. Буває, не вистачає у когось 2-3 гривні, щоб оплатити покупку, кажу, що принесете наступного разу. Інколи потім кажуть: «Здачі не потрібно, минулого разу я була винна кілька гривень».
Пам’ятний день – народження першого внука
– У 2001 році ми придбали власне житло у мікрорайоні Підварки. Біля будинку є земля, то саджаємо трохи картоплі, перець, баклажани, помідори. Маємо вдома тандир, де Наріне випікає лаваш, коржики. Дружина дуже смачно готує, як у ресторані! Це як наші національні страви, так і українські – особливо люблю вареники. А найбільше до вподоби наші страви із м’яса – кюфта та долма (як голубці у виноградному листі).
Моя кохана – супердружина і мати, яка гарно виховала наших чотирьох дітей. Горджуся, що маю таку дружину! Діти продовжують нашу справу в торгівлі, а я лише приглядаю й інколи допомагаю їм. Маю чотирьох онуків. Школярів щоразу відводжу до школи й потім забираю додому. Тигран займається у секції з джиу-джитсу, то я й туди його супроводжую, оплачую заняття. Я їх безмежно люблю, усіх чотирьох, а вони мене, – Вартан по черзі набирає по телефону онучат й вони відповідають, що дуже люблять дідуся і чекають його.
Народження першого внука було пам’ятним днем. У мене іменини 31 липня, а внук народився 30 липня. Просив невістку: «Катю, потерпи трохи, народи пізніше, а вона не послухала!» – усміхається чоловік. – Одна з моїх невісточок – українка, хоча я не ділю так людей. Кожна нація має як порядних людей, так і навпаки.
Вірменський народ ніколи не вибачить росіянам цієї війни
– Боляче зустрів звістку про початок великої війни росії проти України. Це не перестає мені боліти ні вдень, ні вночі. Не вкладається у голові, як можна розстрілювати дітей, катувати жінок, убивати полонених? Наш вірменський народ ніколи не вибачить росіянам цієї війни!
Я допомагаю волонтерам, чим можу, і тим, що маю. «Бійцям» на «передок» відправляємо потрібні їм предмети й засоби, які допомагають наближати нашу перемогу. Мій брат Атом віддав на потреби армії власний джип та КАМАЗ.
Війна – це страшно, боляче, небезпечно. Я маю можливість виїхати з України, але залишуся у Переяславі. Тут мої діти, онуки, тут мій дім, моя друга Батьківщина.
«Гостей частуємо шашликом і хачапурі»
– Звісно, за стільки років мого життя тут у мене є друзі-українці, але з етичних міркувань не називатиму їхніх імен. Щороку ми святкуємо разом із ними дні народження. Подарунків не даруємо, але завжди накриваємо щедрий стіл і довго сидимо за ним, спілкуючись на різні теми, обговорюємо наші різні справи.
Господар-іменинник готує шашлики гостям на великому домашньому мангалі
Я обладнав місце під великий мангал, де готую для гостей шашлик. Для нього беру антрекот – тільки найсвіжіший! Перевіряю так: вдавиш його пальцем, й у ньому не повинно бути вм’ятини. Ріжу м’ясо на невеличкі шматки, викладаю його на стіл, солю, перчу чорним меленим перцем, а потім червоним, щедро посипаю подрібненим базиліком, додаю покришену кільцями цибулю. Добре перемішую й перекладаю у каструлю, де з годинку м’ясо в цій суміші маринується, після того можна смажити на мангалі.
Спиртного на таких застіллях ми вживаємо мало, лиш для годиться. Пам’ятаю, як був неприємно вражений, коли вперше побував на місцевому кладовищі у поминальні дні. Як можна напиватися там, де похоронені родичі? Це ж святе місце! Ми ніколи не сідаємо обідати біля могилок, а тим паче надміру випивати.
Наріне Авдолян також має свій жіночий бізнес – торгує на автовокзалі власною випічкою: пиріжками та хачапурі з м’ясом і сиром. Я вирішила особисто спробувати, за що ж її так хвалить чоловік? Купила велике хачапурі – повірте, надзвичайно смачно! Тож раджу і читачам, ознайомившись із історією цієї родини, посмакувати стравами справжньої вірменської кухні по-переяславськи.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
