"Я прийшла як до свого сина, як до живого. Я завжди була на всіх його концертах, у садочку, в школі, на змаганнях карате. Тому зараз я не могла покинути його тут бути одиноким. Я приїхала спеціально за сто кілометрів звідси на цю виставку", – ці слова сказала під час відкриття виставки "Втрачене дитинство" Тетяна, мама 13-річного Олександра Шпилевського. Хлопчик загинув торік у Чернігові, коли окупанти обстріляли евакуаційну колону.
4 червня в Україні особливий – День вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України. На жаль, їх кількість більшає щодня. Сьогодні їх уже 485... Одна дитина загинула вночі в Києві, фактично в день, присвячений її захисту. Нинішньої ночі ще одна в Дніпрі...
Про виставку
До Дня захисту дітей команда Меморіал: вбиті росією (шеф-редакторка проєкту "Меморіал" Настя Абрамець) підготувала цю важливу і дуже болючу виставку в кількох містах України, яка розповідає історії дітей. Хтось з них вже знав, що таке перше кохання, а хтось навіть не встиг народитися... Та вони загинули внаслідок нападу російських військ на Україну.
Це 23 історії, написані від першої особи. Це так, наче діти самі розповідають про своє життя. До річниці вторгнення ці історії презентували в Ізраїлі, Польщі та Новій Зеландії. До Дня захисту дітей – у восьми містах України.
На фото – діти з усієї України, вони різного віку, є навіть історія ненародженого малюка... Діти загинули по-різному, але це й уособлює смерті усіх 485 неповнолітніх в Україні.
– Я не уявляю більшого жахіття для батьків, ніж втрата дитини. Росіяни, лише за офіційними даними, лише за останній рік війни вбили майже 500 українських дітей. За цими дітками тисячі рідних, які завжди житимуть з болем втрати. Це не лікується і ніколи не мине. Це назавжди, – впевнена Настя.
"Це боляче. Це сумно. Це про лють. Нічого більше додавати і пояснювати й не треба. Нехай злочинці і вбивці цих дітей та всіх невинних українців горять у пеклі. А перед тим потраплять за ґрати", – написала співзасновниця агенції медійного рості АБО і проєкту "Меморіал" Лєра Лауда у своєму пості на ФБ.
Подібні виставки були вже у Польщі і Канаді, а загалом Меморіал долучався до подібних акцій у понад 45 країнах. Світ має знати про злочини та звірства Росії.
А ще Настя спільно з фахівцями “Освіторії” розробили рекомендації до проведення уроку пам'яті для школярів. Прочитати можна тут: https://bit.ly/42msYNE
Виставки "Втрачене дитинство" можна побачити:
- Дніпро — 2-6 червня у ТРЦ “Мост-сіті”, за адресою вулиця Глінки, 2.
- Полтава — в приміщенні обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. П. Котляревського за адресою вул. Небесної Сотні до кінця червня.
- Тернопіль — до 7 червня (3 та 4 червня вихідні) у бібліотеці-філії №2 для дітей за адресою вул. І. Франка, 21 з 10:00 до 18:00.
- Харків — станція метро "Майдан Конституції" (вестибюль).
- Хмельницький — до 9 червня у Центральній публічній бібліотеці за адресою вулиця Подільська, 78.
- Чернівці — культурно-мистецький центр імені Івана Миколайчука за адресою вул. Головна, 140, до 7 червня (окрім понеділка та вівторка) з 11:00 до 19:00.
Чи люди йдуть на такі виставки?
– Кожен переживає і осягає втрату по-своєму, – зазаначчає Лєра Лауда. – Хтось намагається абстрагуватися – це його спосіб, і він прийнятний. Для інших важливе проговорення, співпереживання, памʼятання.
Не закривайте очі і не відвертайтеся від горя. Дуже важливо постійно говорити, нагадувати і пам'ятати, яку ціну ми вже сплатили і продовжуємо платити за нашу свободу. Ще важливіше чути тих, хто втратив своїх. Як люди, як суспільство, ми маємо їх підтримувати...
"Щоб почати одужувати від травми про неї треба говорити. Виставки, такі як ця, теж спосіб говорити. Говорити до українців, говорити до світу, а головне давати право голосу рідним загиблих. Наше завдання як суспільства чути тих, кому болить, чути і підтримати", — це слова з промови до відкриття виставки від керівниці Меморіалу Настя Абрамець, і тут нічого додати.
Мене саму дуже вразила історія, яку нещодавно розповіла колега. В центрі міста вона випадково зустріла знайому з Бахмута. Жінку, яка втратила сина на війні, і яка щодня приїздить на Майдан до стенду з фотографією сина, "щоб бути з ним поряд, попити каву, поговорити"
Для мене ця історія — це і є той глибокий сенс, який ми закладали в Меморіал. Нині він цифровий, і це лише перший крок — зібрати щонайбільше історій про українців для їхніх рідних і нащадків. Олюднити цифри. Зберегти на віки.
Наша велика мрія, а тепер вже й ціль — відкрити з часом фізичний простір Меморіалу. Сучасний і максимально цифровий. Місце, де одночасно можна вшанувати кожного і кожну, а разом із тим — побути зі своєю людиною. Ми досліджуємо досвід різних країн, думаємо над концептом — це найперші кроки, але ми їх вже робимо.
Подібний Меморіал також має і, вірю, створить держава. Власні традиції та місця вшанування мають бути в кожному містечку та селищі. Живі, людяні, справжні.
Мене тішить, що місцева влада це розуміє. Виставку "Втрачене дитинство" ми влаштували за два тижні. Міські ради швидко дали дозволи. Львів та Харків навіть оплатили виготовлення макетів. В інших містах — посприяли з простором, надали стенди. Полтава взагалі сама звернулася з проханням влаштувати виставку і у них. А Батурин, заповідник "Гетьманська столиця", — зробив виставку частиною своєї постійної експозиції, за що їм велика шана, – наголошує Лєра Лауда.
Ініціатор виставки – Меморіал: вбиті росією – платформа, яка зберігає пам'ять про кожну вбиту людину. А головне – своєю діяльністю формує інститут національної пам'яті. Це наша вакцина від Росії, щоб ми та наші нащадки ні на мить не забули про горе, яке принесли росіяни. Щоб наступні покоління не мали ілюзій щодо цього сусіда.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
