Олександр Чайка став 66-им жителем Переяславщини, який загинув, захищаючи Батьківщину в нинішній російсько-українській війні. 9 червня переяславці віддали останню шану Герою – воїну штурмової бригади полку «Азов», повідомляє Переяслав.City з місця події.
Чайка загинув на позиції під Бахмутом
Олександр був мобілізований до війська 18 травня 2022 року першим відділом Бориспільського РТЦК та СП, служив молодшим сержантом, водієм-електриком відділення зв'язку групи матеріального забезпечення третьої штурмової бригади полку "Азов" (із січня 2023 року офіційно – 3-я окрема штурмова бригада Сухопутних військ ЗС України). Загинув воїн 5 червня під час виходу на позиції під Бахмутом від смертельного осколкового поранення. Олександру Чайці навіки 33 роки.
Сьогодні провести воїна в останню путь прийшло чимало переяславців, друзів, кумів Олександра Чайки. Домовину з його тілом спочатку встановили для прощання біля будинку батьків на вулиці Професійній, а потім Героя оплакали востаннє біля його будинку на вулиці Набережній, де жив Олександр із дружиною та донькою.
"Він дуже любив свою дружину і донечку"
Ольга Грабовська, 65 років, розповіла, що не могла не прийти на це прощання, адже її син Павло дуже давно товаришував із Олександром:
– Вони разом навчались у другій школі, після неї продовжували товаришувати. Саша був справжнім другом, у всьому допомагав Паші. Був веселим та життєрадісним хлопчиком, став таким мужнім чоловіком, і тепер це такий біль втрати...
Олександр Чайка на шкільному випускному фото
– Сашина мама – моя двоюрідна племінниця, – каже Галина Лисиця. – Тож я знала Олександра, вважайте, із самого малечку. Був дуже хорошим хлопчиною. Дуже шкода, що знайшовся у світі такий ірод, який забрав його життя. Осиротіли мама, батько, сестра, дружина та дев’ятирічна донька. Не можу стримати сліз…
– Із Олександром я познайомився, коли він оселився в нашій багатоповерхівці. Ми з ним майже однолітки, то відразу і потоваришували. Був привітним та щирим чоловіком, на нього завжди можна було покластися. Ніколи ні в чому не відмовляв. Був життєрадісним та веселим, було видно по всьому, як сильно він любив свою дружину і донечку. Дуже тяжка втрата це для всіх, – ділиться Роман Матвієнко.
– Саша дуже любив свою сім’ю, – зауважує і Альона Боярина. – Був роботящим хлопцем. Коли до них не зайдеш, він щось робить, майструє, здавалося, що в нього не було навіть вільної хвилинки. Коли почалась війна Олександр всіх заспокоював і казав, що ми обов’язково переможемо. Він нічого не боявся, і ось таким я запам’ятаю його на все життя.
– Колись Олександр працював сторожем у нашому дитячому садочку "Любавонька", – пригадує його завідувачка Любов Томенко. – Був добросовісним, чемним робітником. Зараз у нас працює його теща, і я ніколи не чула, щоб вона називала його зятем. Він був для неї сином. Вона завжди казала, що син прийде і все зробить...
"Його відваги вистачило б і на інших"
– У Саші було псевдо "Піаніст", ми з ним прослужили разом близько року, – розповіли командир взводу "Чіп" та побратим Кеня". – Він до нас прийшов після навчання військової майстерності в Полтаві. Був чесним, наполегливим воїном. Неодноразово призначався старшим групи, яка робила вилазки до позицій ворога. У нього було стільки відваги, що вистачило б і на інших. Це була така людина, на яку можна було покластися і бути впевненим, що він не підведе. Справжній побратим. Якби було більша таких хлопців, то ми б уже давно перемогли у цій війні.
Після заупокійної служби, яку провели у Воскресінському храмі священники Православної церкви України, траурна процесія вирушила через центральну площу до місця останнього спочинку воїна на Ярмарковий цвинтар. Шлях пролягав вулицею Сковороди мимо колишньої фабрики «Захист», де до війни працював Олександр. Всі працівники підприємства залишили робочі місця і вийшли на дорогу, щоб схилити голови в останній шані своєму Герою.
Над могилою Героя побратими зачитали Молитву українського Nаціоналіста
На кладовищі, після церемонії відспівування, воїни-побратими з полку "Азов", які зі своїми прапорами прибули провести в останню путь доблесного переяславця, здійснили ще один свій ритуал. Адже багато хто вважає, що Українська армія зразка 2022 року постала на фундаменті феномена добровольчого руху 2014-2015 років – перших років цієї війни. Не дивно, що багато атрибутики того часу тепер отримує майже офіційне визнання в суспільстві. Одним із таких елементів є традиція публічного читання бійцями Молитви Українського Nаціоналіста.
Текст Молитви зʼявився ще в ХХ сторіччі. Її написав підпільник ОУН Осип Мащак, відбуваючи із соратниками 15-річний термін увʼязнення. Політвʼязні-українці щоранку та щовечора вголос читали молитву. Кожен зі своєї камери, хором, задля укріплення духу та для демонстрації національної єдності – незважаючи на тюремних наглядачів.
Молитву читали бійці УПА на шикуваннях, вона стала обовʼязковою в ОУН, з нею йшли у бій проти окупантів, з цими словами на устах гинуть на війні й теперішні патріоти.
Саме вчинками хоробрих пояснюється сакральність Молитви Українського Nаціоналіста для наступних поколінь. В організації "Патріот України", з якеої і зародився героїчний полк "Азов", її читали перед строєм, стаючи на одне коліно. Таким чином перед свідками присягали боротись за ідею Nації і за волю України до останньої краплі крові.
І ось сьогодні ці слова хором повторювали майже всі, хто був на прощанні з Героєм Олександром Чайкою:
Україно, Свята Мати Героїв, зійди до серця мого, прилинь бурею вітрів кавказьких, шумом карпатських ручаїв, боїв славного завойовника батька Хмеля, тріумфом і гуком гармат революцій, радісним гомоном Софійських дзвонів.
Нехай душа моя в тобі відродиться, славою твоєю опроміниться, бо ти, Пресвята, все життя моє, бо ти все щастя моє.
Задзвени мені брязкотом кайданів, скрипом шибениць у похмурі ранки, принеси мені зойки катованих у льохах, у тюрмах і на засланнях.
Щоб віра моя була гранітом, щоб росла завзяттям міць, щоб сміло йшов я в бій, так, як йшли Герої за тебе, Свята, за твою славу, за твої святі ідеї.
Щоб помстити ганьбу неволі, потоптану честь, глум катів твоїх, невинну кров помордованих дітей твоїх, величну смерть героїв української нації і тисяч інших незнаних нами, що їх кості порозкидані або таємно поховані.
Спали вогнем життєтворчим всю кволість у серці моєму, страху нехай не знаю я, й не знаю, що таке вагання.
Скріпи мій дух, загартуй волю, в серці замешкай моєму, зрости мене до ясних чинів, в чинах нехай знайду я смерть, солодку смерть у муках за тебе, і розпливуся в тобі та вічно житиму в тобі.
Відвічна Україно: свята, могутня, соборна!"
І завершували традиційними вже гаслами: Слава Україні! Слава нації! Україна понад усе!
Воїна Олександра Чайку поховали з усіма почестями: в домовині з зображенням емблеми полку "Азов", під військовий салют та Гімн України.
Офіцер військкомату Володимир Мамітько за традицією передав дружині Олександра військовий шеврон та прапор третьої окремої штурмової бригади, а матері – прапор України від імені Верховного головнокомандувача.
Вічна слава кожному Герою, хто поклав життя за Україну! Щирі співчуття, доземний уклін і всенародна подяка батькам та сім'ї Олександра за те, що на їхню долю випало заплатити за майбутню Перемогу Ураїни найдорожчу ціну у світі.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
