Переяславські селяни з давніх-давен сиділи вдома і за малу плату працювали у місцевих поміщиків. А коли вже біда занадто дошкуляла, то ходили щороку на заробітки в інші губернії. Або ж продавали все своє добро і, спокусившись на обіцянки царського уряду отримати великі земельні наділи, переселялися до Сибіру, з якого інколи поверталися босими й голодними, історія на Переяслав.City.
Найпершими переселенцями з Переяславщини були селяни й козаки з села Єрківці. Понад 12 родин у 1894 році виїхали освоювати землі Амурського краю. Там їм виділили землю, де вони заснували село Єрківці. Відтоді й до 1912 року переселенський рух з Переяславського повіту до сибірських губерній не припинявся. Наприклад, у травні 1907 року з села Гусинці виїхало відразу 137 душ переселенців до Акмолінського краю (нині Омська область росії, Західний Сибір), ще вісім родин виїхало з інших сіл повіту до Уфимської губернії.
Проте вже з 1909 року почастішали випадки рееміграції переяславців – повернення їх на батьківщину. Тоді, зокрема, 11 переяславських родин повернулись із Тургайської області (раніше Область Оренбурзьких киргизів), бо «земля там лиха». Але головною причиною було те, що на всій наділеній землі зовсім не було питної води. Проживши там усього три місяці, родини повернулися в рідні пенати без будь-якого заробітку, та ще й мусили сплатити штраф до губернського переселенського відділу.
Тож, зважаючи на таку кепську організацію справи, переяславське селянство все менше виїжджало за Урал і до Сибіру, адже бачили, що таке переселення – не вихід зі скрутного становища, а тільки спосіб прискорення своєї господарської руїни. Натомість з 1912 року набирала обертів робоча еміграція до Американського континенту.
Щоправда, виїжджати на заробітки за море-океан з думкою: «Нехай гірше, аби інше!» – переяславські селяни почали ще на початку ХХ ст. Перші офіційні відомості про їх переселення до Америки фіксуються в періодичній пресі 1906 роком, коли агенти вербували робітників на соляні копальні в Детройт (штат Мічиган). Там у 1895 році виявили величезні поклади солі, а з 1906 року розпочалося її промислове видобування на глибині 360 метрів.
До гурту перших заробітчан туди підрядилися чоловіки з сіл Єрківці, Старе, Гусинці, Стовп’яги, Хоцьки. Зокрема, серед них були Пилип Семенович Яременко (1888 р. н., с. Єрківці, виїхав у 1906 році), Леонтій Іванович Степаненко (1891 р. н., с. Підсінне, виїхав у 1913 році – читайте публікацію про нього в номері від 2 червня 2023 р.). Перші емігранти їхали в Америку крадькома, без якихось паспортів, за допомогою різних агентів. Невдовзі організацією робочої еміграції зайнялися приватні єврейські агенції. Вони займалися оформленням (випискою) закордонного паспорта, доправленням і харчуванням емігранта в дорозі. За це брали плату 100-200 карбованців із чоловіка.
Переяславським повітом опікувався агент Берштейн, який збирав партію охочих їхати в Америку, доправляв їх до Києва, передавав спільнику. На станції «Волочиськ» заробітчан із усіх губерній об’єднували і потайки переправляли через кордон. В порту міста Рига емігрантів саджали на пароплав до американського континенту.
Як складалася доля переяславських заробітчан? По-різному. Наприклад, у Канаді чи Штатах чорнороб заробляв щодня 2 руб. 50 коп. – 2 руб. 75 коп., при цьому робочий день становив 10 годин. На прожиття вистачало близько 30 карбованців на місяць, тож у кишені лишалося щонайменше 45 карбованців. На соляних копальнях в Детройті заробітчани мали також гарні заробітки, тож висилали батькам матеріальну допомогу, оплачували переїзд своїх родичів (братів, дружин) до себе в Америку, де вже навіть мали власні домівки.
Чутки про цих «американців» швидко ширилися околицями, заохочуючи до таких мандрівок все більше людей. Проте траплялися й гіркі випадки. Приміром, у 1908-1909 роках переяславці, окрім Америки та Канади, виїздили і в інші країни – будувати залізницю в Бразилію, підряджалися в Аргентину, Уругвай. Декотрим роботи там ніякої не знайшлося, тож «...стали вони блукати в незнаній стороні голодні й холодні, не маючи за що вернутися назад. Вже земляки з Галичини, що давніше живуть там, порадили їм удатися до австрійського консула, і той на власний кошт більш як 200 чоловік відпровадив назад до Росії. Тільки пізньої осени емігранти вернулися вимучені додому, де сім’ї їхні так саме були без шматка хліба. Але не встигли вони ще очухатися після цієї халепи, як земський начальник поштрафував їх на 25 карб. кожного за те, що вони самоправно виїздили з рідного села. «Агента» Берштейна арештували...».
Селяни з Переяславщини їхали на заробітки переважно задля того, аби за отримані там кошти прикупити вдома ділянки. У 1908 році ціна за одну десятину польової землі підскочила до 500 карбованців, а городньої – до 1000 карбованців! Така земельна скрута спричинила сильний «переселенський» рух. В Америці було реально за пару років заробити стільки грошей, щоб приїхати додому, прикупити землі, погостювати й знову повернутися за океан на заробітки.
Описуючи такі історії, кореспонденти тогочасних газет засвідчували, що переяславці повертаються з Америки політично й соціально освіченими людьми! Зважаючи на масштабний заробітчанський рух, держава вирішила отримати і собі зиск із еміграції. Так, у 1923 році було відкрито Київське відділення Російсько-канадсько-американського пасажирського агентства (РУСКАПА з головним офісом у Москві). На Переяславщині відповідальним був призначений «тов. Харитон». Агенція організовувала переїзди на Кубу, в Канаду, Сполучені штати (Чикаго, Нью-Йорк, Детройт), Бразилію (на кавові плантації), Аргентину, Уругвай. Виїздили теж із Ризького морського порту.
У 1930 році товариство закрили у зв’язку зі згортанням НЕПу й повною забороною приватного підприємництва в країні. На цей період чимало переяславців, в основному євреїв, уже виїхали в Сполучені Штати, Канаду, а також у Палестину. Щоправда, це вже була не трудова міграція, а просто втеча від радянського ладу.
У роки Другої світової війни переяславці пережили ще одну примусову трудову еміграцію, організовану нацистами. Розпочиналася вона в 1942 році і спочатку пару місяців була добровільною. Але потім почали примусово відправляти молодь і навіть дітей з 14-річного віку працювати на фабриках, заводах, фермерських господарствах в гітлерівській Німеччині та інших країнах, окупованих Третім рейхом. Платня була мізерною, часто працювали тільки за харчі. Після закінчення війни багато переяславців залишилося в Бельгії, Польщі, Німеччині, Австрії, а згодом виїхали до Сполучених Штатів.
В Україні в 1993-1998 роках загальна криза в економіці країни, корупція і застій у розвитку підприємництва, фермерства і сільського господарства загалом змусили мешканців Переяславщини виїжджати на заробітки в Італію, Німеччину, Францію, Іспанію. В першому десятиріччі ХХІ ст. чимало земляків вербувалися на заробітки до фермерів Ірландії, Данії, Польщі, Словаччини. Молоді подружжя оформлювали «грін-карту» в Сполучені Штати, родини виїжджали на постійне проживання в Ізраїль, Канаду, Австралію, Німеччину.
З 2005 року деякі заробітчани почали повертатися й організовувати невеликий власний бізнес, але багато й залишилося за кордоном. Російсько-українська війна зумовила ще один сплеск наймасовішої за всі часи еміграції земляків у лютому-березні 2022 року. Жінки рятували своїх діток від воєнного лихоліття, виїжджаючи переважно до європейських країн. З літа 2022 року почали потроху повертатися на рідну землю, але далеко не всі: хтось чекає на закінчення війни, хтось влаштувався на хорошу роботу, діти навчаються у європейських вищих школах.
P.S. Допис підготовлений на основі матеріалів архівних фондів ДАКО, публікацій у періодичних виданнях, краєзнавчих монографій.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
