Минулого тижня на запрошення голови Ташанської громади Василя ВОВЧАНІВСЬКОГО редакторці Переяслав.City вдалося побувати на кількох унікальних підприємствах Переяславщини. Зокрема, це найсучасніша роботизована молочна ферма ПП «Євросем», що входить до Групи компаній "Ерідон". Тож цей репортаж про те, як все починалося, що змінилося і які тепер застосовують нові технології у тваринництві.
Виробництво наповнює бюджети
Життєдіяльність кожної громади на Переяславщині залежить від двох головних ресурсів – фінансового і людського. Ефективна їх взаємодія, від якої виграють мешканці – таку формулу розвитку взяли за основу в Ташанській громаді. Наповнюють місцевий бюджет податки як із працівників (ПДФО), так із підприємств, які діють на її території. Людський ресурс – це команда всіх причетних людей до ухвалення та виконання рішень.
Заради згуртування такої команди з числа депутатів, старост, працівників виконавчого апарату сільської ради голова громади Василь Вовчанівський організував для них ознайомчу екскурсію підприємствами базового господарства.
З одного боку, щоб вони не з чуток, а особисто побачили, як насправді працює виробництво, зокрема, наскільки екологічно шкідливою чи навпаки відповідальною є їхня діяльність. У кожного була нагода розпитати у керівників підрозділів про все, що цікавить і турбує жителів. З іншого боку, це важливо для розуміння того, що громада матиме кошти і ресурси для розбудови тільки тоді, коли на її території діятиме певне виробництво. Бо там, де його немає, бідує і бюджет.
Оновлені корівники без вікон і дверей
У Малій Каратулі працює молочно-товарна ферма «Євросему». Вона унікальна – тут майже п’ять місяців корів доять роботами. В дію запустили два приміщення з роботизованими зонами доїння, на черзі – ще одне.
Про особливості нової ферми розповів керівник молочного напряму ПП «Євросем» Микола Дзюбан. Він прийшов у лютому 2022 року, коли відкривали нові корівники. Доти працював на фермі у Чорнобаївському районі на Черкащині. Каже, «євросемівці» його рік запрошували до себе. Новий об’єкт, сучасні технології – стало цікаво і перспективно як для фахівця. Прийшов спочатку керувати лише фермою, за рік досягнув підвищення.
Микола Дзюбан прийшов на нову ферму в лютому 2022 року
– Тут раніше були сараї ще колгоспної ферми, де близько 160 корів доїлися на прив’язному утриманні через молокопровід. Потім провели реконструкцію корівників, обладнавши їх для утримання ВРХ за новою технологією. В одному з приміщень зараз телята голштинської породи віком 3-6 місяців. Вони розміщені в клітях по 15 голів, окремо бички і телички. Мають зони відпочинку, гнойову і кормову.
Прибирання і вичистку кожної зони, зокрема, і кормової, тут проводять не коли доведеться, а чітко за регламентом: тричі на тиждень (понеділок, середа, п’ятниця) з 13 до 15 год. Водночас працівники миють і все приміщення. Щомісяця переважують кожне телятко, за добу мають приріст 1,3-1,5 кг – це завдяки збалансованому раціону.
Ще одна особливість: після реконструкції у приміщеннях не лишилося ні вікон, ні дверей, навіть узимку все відкрито. Хіба що в заметіль чи за сильних вітрів частину входу з боку лежака для телят прикривають тюками соломи. Поїлки з підігрівом, тому вода в них не замерзає.
Другий сарай призначений для утримання тільки теличок 6-12 місяців. Їх годують лише раз на добу і тримають в таких же холодних умовах. Микола Дзюбан запевняє, що тваринам це байдуже, навіть краще, бо в закритих накопичується аміак. А це шкодить здоров’ю тварин будь-якого віку. Найближчим часом планують для молодняка добудовувати ще одне приміщення, і вже цілком відкритого типу без стін, лише з навісом.
Жінки, які вдома тримають корів, знають, яке це задоволення – побавити телятко
Корови теж бувають лінивими і хитрими
Два приміщення нової ферми на 400 голів кожне збудували за вісім місяців, поставили 10 роботів, ще чотири буде, коли добудують третій корівник. Якраз перед початком широкомасштабної війни росії в Україні «Євросем» закупив нетелів із Данії, щоб запустити роботизовану ферму. Туди перевели і все дійне стадо зі старих корівників.Більішсть тварин голштинської породи.
Нове приміщення величезне: 42 метри завширшки і 162 метри в довжину. Висота будівлі понад 10 метрів, власне, має навіть другий рівень – оглядовий майданчик та службові кабінети.
На роботизованій фермі приміщення також без стін – задля провітрювання, його навіть підсилюють великими вентиляторами під стелею. Замість стін є автоматичні жалюзі, які керуються датчиками з метеостанції. За 20 хвилин до дощу чи іншої негоди вони починають повільно закриватися, причому, з того боку, звідки очікуються пориви вітру. Звісно, буває, що метео помиляється.
На фермі корови вільно гуляють, їдять, відпочивають і дояться, коли захочуть
Чисте повітря дуже важливе для здоров’я тварин, про яке тут, звісно, особливо дбають. А ще аміак – це мінус молоко, упевнено каже Микола Дзюбан. Щодо догляду, то звертає увагу на спеціальні механічні «чухалки», які запускаються, як корова їх сильно штовхне. На спеціальному станку, який фіксує ногу тварини, їй працівники вже вручну чистять і шліфують ратиці – ну прямо як салонний педикюр! А ось слухати музику, яка нібито має підвищувати продуктивність, цим коровам не дають. З досвіду інших господарств, де таке практикували, знають: від того весело тільки дояркам, а тваринам байдуже.
Тваринницьке приміщення поділене на чотири зони, де стоять дійні корови та ті, які до і після розтелення. Для таких є окремий роздійний робот. Посеред приміщення – спеціальні бокси, де стоять доїльні роботи фірми Lely (власне і ферма тому так називається). Кожен з них обслуговує 60 голів.
– Первістки до роботів звикають швидко, з ними немає проблем. Найскладніше довелося з тими коровами, які були на прив’язному утриманні. Для них це стало певним стресом. Близько місяця звикали, деяких затягували, підпихали в бокс, – усміхається Микола Павлович. – А потім вони призвичаїлися, і коли настає час доїтися, самі ідуть до робота.
Втім відсотків двадцять стада доводиться ще підганяти – це ледачі корови. Ще є хитрі, які ходять до робота частіше ніж треба, бо там годівниця з гранулами. Та якщо тварина прийшла просто поласувати, то не вийде, система її відганяє. Кожна корова має на шиї «намисто» з цифрами, і біля годівниці зчитувач ідентифікує: яка вага кожної тварини, коли і як вона доїлася. Зазвичай це може бути чотири-п’ять разів – у кожної індивідуальний графік, але не частіше ніж через чотири години. Годують їх двічі на день. В середньому ферма видає по 38 літрів молока від кожної корови. Та є і рекордистки, які дають по 64 літри молока за добу.
Екскурсанти звернули увагу, що в усіх корів на фермі підрізані хвости. Бо ж у приватних селянських дворах до такого ставляться з засторогою. Втім Микола Дзюбан запевняє, що то – забобони. На продуктивність корови це не впливає, а на фермі їм укорочують хвости якраз до рівня вимені, аби не ввести в оману робота, який може «зчитати» його як дійку.
Доярка – це професія важка, не жіноча
Роботизація і максимальна автоматизація всіх процесів на такій фермі значно полегшує працю і, власне, мінімізує потребу в людських руках. Наразі її обслуговує загалом 30 працівників, це разом з керівним персоналом та спеціалістами. Навіть коли поголів’я на фермі збільшиться, штат особливо не розширятимуть. Але через зростання навантаження підвищуватимуть зарплату, каже керівник.
До речі, Микола зауважує, що доярка – це не жіноча професія. Ця робота насправді важка, навіть на їхній фермі, бо особливі умови середовища, навантаження на ноги та руки. Тому, наприклад, у Данії чи Англії на фермах працюють саме чоловіки. У нас же так повелося від Другої світової, коли всі чоловіки пішли воювати, а жінки мусили працювати замість них. І відтоді так лишилося, як радянська традиція. Зараз молодь не хоче йти на таку роботу, навіть якщо і хороша зарплата, де навчають управляти новим оснащенням. Тому на фермі в Малій Каратулі 60 відсотків працівників – це ті, хто працював там не перший рік, а нині освоїли нові технології, стали операторами.
Молоді кадри ж доводиться залучати звідусіль. Так, віднедавна ветеринарним лікарем працює 20-річний Денис Юнак із Пирятина.
Денис Юнак працює на фермі ветеринарним лікарем
– Я закінчив Хомутецький фаховий коледж Полтавського державного аграрного університету, це біля Миргорода. Вивчився на ветлікаря, хоча в сім’ї ніхто не мав такої професії, але мені це дуже подобається. Я хотів ще з п’ятого класу. В мене тоді була такса Нора, яка потрапила в аварію і їй перебило таз, то я її виходжував. Відтоді батьки підтримали моє рішення лікувати тварин.
На роботу в «Євросем» потрапив просто: розмістив заявку на порталі з пошуку роботи і його відразу запросили. Спочатку для ознайомлення, а через місяць випробувального терміну запропонували посаду. Підприємство компенсує вартість оренди житла в Переяславі. Денис наразі замається «роділкою» – доглядом корів після розтелення. Планує вчитися і розвиватися професійно, каже, ферма подобається і тут є перспектива.
На території ферми облаштували навіть спеціальну фотозону для гостей з "червоною коровою"
Продовження в наступних публікаціях
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
