Відкриття мистецького простору «Фортеця Бахмут» біля козацького храму в Чопилках відбулося минулої суботи. Його презентували, зокрема, і ті, хто її захищав – воїни 205-го батальйону Києва. Про подію та особливе місце для неї, розповідає Переяслав.City.
До козацького храму на молитву
На цей захід разом із місцевими жителями прибули художниці з Борисполя та Переяслава, діти з навчальних закладів Ташанської громади, воїни київського батальйону, які тримали оборону на Бахмутському напрямку, а зараз перебувають на ротації.
Голова Ташанської громади Василь Вовчанівський та волонтерка Анна Кузьменко-Лебедівська (у центрі) з воїнами біля храму Миколи Чудотворця в Чопилках
На зеленому лузі біля храму святого Миколи Чудотворця розгорнули насправді мистецький табір. Для дітей тут проводили творчі майстер-класи, а надихалися всі вже готовими роботами, які представили художниця Юлія Петренко та колектив мистецької школи «Дивоцвіт» з Борисполя, спілка переяславських авторів «Мистецтво життя»: розписані тубуси, панно, інсталяції.
Художниця Юлія Петренко привезла до храму Миколи Чудотворця в Чопилки свою інсталяцію з розписаними гальзами та паперовими журавликами
Діти Ташанської громади роздивляються панно авторки Юлії Петренко
Для дітей у Чопилках 24 червня проводили майстер-класи з малювання та виготовлення оригамі
Війна і творчість, біль і надія, втрати і волонтерство. Це все і значно більше особливим чином взаємопов’язане з історією храму і жителями громади. Відновлену козацьку церкву у Чопилках освятили у 2020 році. Ініціаторкою відбудови стала землячка чопилян і меценатка Анна Кузьменко-Лебедівська. Праправнучка Івана Падалки з великого козацького роду, котрий на початку ХХ століття і збудував старий храм.
Його нащадниця за рік після відновлення храму започаткувала там же і велике свято «Козацька Покрова у Чопилках». Тоді думалося, що так буде щороку. Але наступного прийшла велика війна з орками. Друзі Анни – бойові генерали, давні і нові знайомі воїни – стали в ратний стрій. А вона взялася забезпечувати їхній тил, закривати запити на все, що могло би зберегти їм життя і здоров’я. І першу допомогу та підтримку знаходила в людей у рідних Чопилках та Горбанях. Вони з першого дня війни допомагали продуктами, хлібом, аби було чим годувати оборонців Києва, звільнених з окупації наляканих і зморених голодом людей у Бучі та Ірпені. Продовжують підтримувати воїнів ЗСУ та переселенців і дотепер.
Козацька церква ж стала тим сакральним місцем, де молилися за життя і перемогу всіх українських воїнів, де час від часу збиралися побратими, аби зцілювалися душею.
Козацький храм св. Миколи Чудотворця в с. Чопилки
Під час поминальної молитви у храмі св. Миколи Чудотворця в Чопилках
Найкраще про Бахмут може розказати тільки той, хто його боронив – воїни київського батальйону
Пом’янули всіх загиблих Героїв
Найбільшу цікавість відвідувачів, особливо дітей, викликали живі свідки війни – відпрацьовані гільзи бойових набоїв різного калібру.
– Кожну з цих гільз тримала рука когось із наших героїв, і тому це воістину особливі артефакти нашої визвольної війни, – зауважила організаторка заходу Анна Кузьменко-Лебедівська. – Майже всі вони привезені з зони бойових дій у фортеці Бахмут, яка обороняється з першого дня війни. Бо це не просто одне місто в сорок квадратних кілометрів. Це велика фронтова дуга – від Лиману і до Кремінної, від Красногорівки, Мар’їнки і далі. І якби ці фланги не втримали наші хлопці, не вистояв би стільки і Бахмут.
Експонати мистецького простору "Фортеця Бахмут" особливо цікавили дітей. Ці тубуси можна було брати в руки
Відстріляні гільзи з англійської гаубиці, привезені з фронту в Бахмуті
Для воїнів, які стояли в той час у храмі на молитві, це були не порожні слова, не географічні назви. Це їхній піт і кров, це їхні рани і болі, це побратими, які пішли у засвіти на щиті. І насамперед їхню світлу пам'ять вшанували цього дня, священик справив молебень.
Люди ставили свічки у храмі і дякували кожному Герою, який поклав життя за волю і мир в Україні. Окремо згадали добрим словом земляка з Чопилок Віталія Терещенка, від дня загибелі якого під Кремінною на Луганщині минуло якраз пів року. На його могилу поклали квіти. А військові подарували малолітньому сину Віталія Андрійку шеврони і польову кепку на знак своєї підтримки родини загиблого Героя.
Анна Кузьменко-Лебедівська в храмі Миколи Чудотворця в Чопилках пригортає сина загиблого Героя Віталія Терещенка. Поряд стоїть мама дитини Марина Терещенко
Військові подарували шеврони та польову панамку малому Андрійку Терещенку
Біля могили Героя Віталія Терещенка на кладовищі в Чопилках провели мітинг пам'яті
Допомагати пораненим вижити – найважливіший фронт лікарів
Одним із тих, хто тримав Бахмут, був воїн із Черкас Василь Петров.
– Я звичайний рядовий солдат. Я ніколи не мріяв про військову службу, ніколи не хотів воювати, – розповів він свою історію. – Але прийшли на нашу землю орки. Як кожен чоловік я зрозумів, що маю іти захищати своїх рідних і дім.
Рівно рік тому мене привезли в госпіталь з-під Бахмута. У переляканих очах рідних я бачив страх і невідомість. Це зараз я на вигляд ніби нічого, а тоді… Найскладніше було з рукою, яка просто теліпалася, я нею не володів, бо був розтрощений плечовий суглоб. І тоді мені дали номер телефону Анни Іванівни. Завдяки їй я маю змогу сьогодні тримати на руках свою донечку й обнімати дружину.
Василь Петров привіз для пані Анни особливий сувенір – бойову гільзу з лазерним тисненням
– Вася – один із тих, кого я називаю своїм «списком Шиндлера» (асоціація з тим, як у Другу світову єврейський підприємець-фабрикант рятував від смерті в концтаборі своїх одноплемінників – ред.). Як ми його виходжували! Одні йому пророкували інвалідність, а натомість інші виростили нанокістку і оновили суглоб.
Допомагати пораненим вижити, не стати каліками, повернутися в стрій – це одна з найвідповідальніших місій зараз. Таким як Вася і ще багатьом хлопцям допомагає команда геніальних хірургів і травматологів з київських медзакладів, я їх називаю «другі після Бога». Вони роблять чудеса! Це Богдан С. В., Курінний І М, Страфун С.С. та Юрик О. Є. Наш важливий стрій оборони – це армія лікарів, – наголошує волонтерка.
Анна Іванівна згадує, як Василь Петров із товаришами та волонтерами з Черкащини приїхав уперше до цього храму на день Миколая 19 грудня 2022 року. Тоді на знак вдячності вони подарували їй тубуса, на якому була намальована лялька-мотанка в образі Берегині.
На святі у храмі водночас було й багато діток, батьки яких захищали Україну. Вони з такою цікавістю й захопленням роздивлятися цей тубус, що в Анни Іванівни промайнула думка: якщо дітям це так цікаво, то щось із цим треба придумати. Воїни з київського батальйону, які там були, почали дітям розказувати: що це, з яких снарядів, як цим б’ють ворога – і в дітей очі світилися непідробним захватом. Тоді командир дещо жартома сказав, що спеціально підбиратиме снаряди з фортеці Бахмут, а діти хай їх малюють.
І ось настав той час, коли все склалося.
Виставка мистецьких робіт проєкту "Фортеця Бахмут" у Чопилках
Гільзи ще можуть «заробляти» на захисні каски
На заході презентували і той самий перший тубус, який поклав початок справі створення мистецького простору. А цього разу Василь привіз своїй опікунці на знак вдячності новий подарунок – металеву гільзу з лазерним карбуванням знаменних дат, символів, слів. Вона особливо зраділа тому, що на ній стояло ім’я, яким дуже пишається, – Анна Падалка.
Організаторка представила також колекцію відпрацьованих гільз, які ще чекають творчої руки дорослих і юних митців. Ці роботи волонтери презентуватимуть охочим благодійникам, в тому числі іноземцям, які навзаєм донатять на підтримку ЗСУ. І так творча школа триматиме свій мистецький стрій, а відпрацьовані снаряди, оздоблені митцями і зібравши ресурси по всьому світу, повернуть собі силу далі нищити орків.
– Від початку війни маємо чималу базу іноземців, які нам допомагають, а ми їм даруємо ці речі. Коли почали продавати ці розмальовані тубуси, то більшість це сприймала як сувеніри. Але тепер хочемо це робити трішки по-іншому. Бо ще багато людей за кордоном хочуть мати такий артефакт війни. І це має бути так, щоб цей метал, як живий, відображав історію обпаленості війною, – ділиться планами волонтерка.
– Насправді вперше це сталося ще у квітні 2022 року. Перший день після звільнення Ірпеня. Ми поїхали з військовими роздавати їжу людям, які сиділи у підвалах в окупації. Туди ще закритий був в’їзд і ми їхали на броньованих автівках. Я стою коло «Жирафа» (торговий центр на вїзді до Ірпеня з боку Бучі, де 27 лютого тероборона прийняла перший бій з ворогом, ставши легендарним блок-постом та щитом для столиці – ред.). Хлопці посадили мене на танк, показали, куди можна і не можна ставати. І я почала знімати все кругом. Це була найважча фаза війни і бачити все було дуже боляче. Хто бачив цей напрям – Гостомель, Ірпінь, Бучу, – того Бахмут уже не лякає. Це було пекло, найсправжнісіньке. Така депресія була після Ірпеня…
Я скинула це відео своїм родичам у Прибалтиці. Звідти дзвонить сестра і каже, що їхній знайомий просить, чи можна шматочок металу з того побоїща передати. Хоче мати артефакт цієї війни. А в мене ступор, мене збісило: я це все зненавиділа, а вони хочуть сувенір? Кругом руїна, трупи, а вони хочуть артефакту?
Згодом знову пише сестра, що знайомий готовий заплатити. Я у відповідь: мені не треба плати, хай навзаєм придбає каску для моїх хлопців! А вже потім, коли все відлягло, я подумала, якщо відстріляні снаряди можуть заробляти гроші, то чому б ні? І щоб світ дивися на це і думав. І пам’ятав, – каже Анна Кузьменко-Лебедівська.
Учасники заходу в Чопилках фотографувалися з унікальними експонатами виставки
Дітей пригощали козацьким кулешем
Пікнік з кулешем та піцою на високих чопилянських пагорбах особливо сподобався дітям
Юні художниці почали робити ескізи для своїх майбутніх розмальовок бойових гільз
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
