Для жителя Гайшина Івана Козія пасічництво – не просто захоплення. Знаний на Переяславщині пасічник дружить із бджолами 54 роки й знає про них усе. Цьому ремеслу навчався професійно, а потім і передавав знання молодому поколінню. Про нинішні медозбори, цілющий сон на вуликах і розвиток свого солодкого «бізнесу» розповів Переяслав.City.
Оздоровлюватися ходить у бджолину сауну
– У цьому році трошки погода підвела: навесні були холодні ночі, рослини цвіли не дуже активно, тож і нектару дали менше. Якщо вночі 18-20 градусів тепла, то рослини добре виділяють нектар, і для бджіл удень є робота. Але нічого, потроху мед качаємо. Коли погода псується, бджоли думають, шо то я винуватий, і кусають мене, – усміхається господар.
Кожне нове знайомство з пасічниками все більше мене переконує – мед треба їсти. Ці «медові проповідники» ніби віднайшли секрет молодості! Інакше як пояснити їхню неймовірну бадьорість навіть у досить поважному віці?!
«Я ще молодий, мені тільки 83-ій рік пішов», – сміється Іван Юхимович. Жваво обходить господарство на своєму подвір’ї, заглядає до золотокрилих трудівниць.
Відкриває двері до розмальованого українськими пейзажами невеличкого дерев’яного будиночку. Це – бджолина "сауна" . Всередині стоїть лежанка, на ній – ковдра й подушки, а під нею – сім вуликів, у яких гудуть десятки тисяч бджіл.
Сон у бджолиній сауні лікує від різних хвороб
– Отут проходить лікувальний процес. Бджоли оздоровлюють своєю позитивною енергетикою. Людина лягає й засинає за дві хвилини. А в той час бджолине магнітне біополе дуже добре впливає на весь людський організм, – пояснює Іван Юхимович.
Пасічник приходить на лежанці подрімати годинку-другу в обідню пору, або сідає просто перепочити. А дружина Марія Пилипівна часто навіть ночує там. Маю сказати, що атмосфера в цьому будиночку справді особлива: від вирування бджіл поверхня лежака злегка вібрує, від неї йде приємне тепло, звуки з вуликів нагадують «білий шум» і заколихують. Все це поєднується з запахом деревини, свіжого воску, прополісу…
Поки людина спить у бджолиній сауні, бджоли працюють і оздоровлюють її
«Треба багато ума, щоб мед викачать, і щоб той мед реалізувать»
Та навіть за пів віку спостережень за цими дивовижними комахами, неможливо до кінця пізнати їхній уклад життя, каже Іван Юхимович. А між тим він — майстер бджільництва за освітою, фах здобував у Києві. У 1990-х роках, до виходу на пенсію, навчав майбутніх пасічників у переяславському ПТУ.
У молодості працював шофером і гадки не мав, що справою його життя стане бджолярство. Перші бджолосім’ї придбав за порадою київського професора, коли захворів. Так, з 1968 року і донині це його основна діяльність. 27 років Іван Юхимович працював пасічником на птахофабриці, яка колись була в Гайшині.
– Я завжди мав добрий ужинок. Менше тонни за сезон не було ніколи, а бувало й півтори, і дві. Коли робив на птахофабриці, доглядав там сотню бджолосімей, та ще тридцять вуликів держав удома. От у забивний цех, бувало, приношу хлопцям мед: тому – відро, тому – дві банки. Усім роздав, а вони тоді гукають: «Юхимович, а шо тобі?» Мені, кажу, індичку, відро пупів і відро сердець! Такий бартер у нас був, – сміється бджоляр. – Багато меду ще при комунізмі я відвіз у Білорусію. Там брали оптом по 5 рублів за кіло. Я причеп загрузив, десять бідонів одвіз – от і заробив 2 400 рублів. А якщо дві ходки зробив, то це вже майже 5 тисяч. Тоді за стільки машину «копєйку» можна було взять.
Медовий бізнес ніколи не був збитковим, хвалиться Іван Юхимович. За життя з продажу бджолопродукції він придбав сім легковиків. Наголошує: нових — із салону! А до того ж, керівництво птахофабрики двічі преміювало його «Москвичем» та «Жигулями» за перше місце з ви качки меду в районі.
– У бджолярів є правила: перше – рід бджолосім'ї. Як у селі: в одного хазяїна двір заможний, а в другого нічого нема, так і у бджіл. Гарний бджоляр поганих бджіл не держатиме. Друге – від природи бджоли жили у дуплах. А раз людина їх приручила, то має помогти розвинутись, забезпечити їм гарні умови й повний вулик. І третє – підвести до медозбору. Все! А далі буде дві проблеми: де взяти тару і куди подіти мед! А це питання насправді дуже складне, – серйозно каже Іван Юхимович. – Треба багато ума, щоб мед викачать, і щоб той мед реалізувать.
Вулики у Івана Юхимовича не звичайні, а прикрашені розписом
Збувати свої солодощі пасічник часто їздив до Києва. На столичному ринку колоритний чоловік у широкополому брилі та вишиванці цікаво й грамотно розповідав про унікальність та цінність для здоров’я продуктів бджільництва.
– Якби ви мене тоді побачили! Рамку з сотами поставлю, банки з медом… Хто б не підійшов, щось да й візьме. Ну, це треба магнетизм мати, а як ти станеш дубом, то нічого не вийде.
А от на переяславському базарі, каже пасічник, не торгував жодного разу. За всі ці роки набув такої клієнтської бази, що люди приїздять до нього самі й купують відразу по кілька банок. Зараз чоловік утримує лише 15 вуликів – порівняно з минулим не так і багато, то, звісно, спродує все. Постійним клієнтам робить знижки. А загалом, ціни, каже, як і скрізь – за літр акацієвого просить 300 гривень.
– І на експорт ніколи не збував, бо дають за нього дуже мало – 50 гривень за кілограм а було й 20. Краще людям продам, тим паче, що мед може зберігатися сотнями років. Он я чув, що глечики єгипетських фараонів знайшли, то там досі мед зберігся.
Я кацапам у 1970-х дуже багато меду відвіз – тонн десять. Так вони мені за те, дивись, ракетами гатять. У Москві жив мій рідний брат із сім’єю, працював на заводі, де конструювали літаки «МіГ». От він по три-чотири бідони меду приносив на завод, роздавав своїм. Але я бачив і тоді, що росіяни проти нас були настроєні. А п’ють вони там – страшно! До нас, було, як приїде літом Василь із племінниками, то як купатися йдуть, випивають літр домашнього вина. Назад ідуть – знову літр. Дуже багато людей там у росії спиваються. Різні ми з ними.
Після смерті брата племінники не приїжджали. Я ще до війни питав: «Андрюша, чого ж ти не їдеш?» А він каже: «У вас там бандери появились, ходять з автоматами і стріляють тих, хто російською говорить». Таку пропаганду там їм роблять. А вже як війна почалася, то ми й не спілкуємося. Що ж мені йому казать, як вони таке роблять, – розповідає Іван Юхимович.
Який мед найкорисніший? Поради від Івана Козія
Досвідчений пасічник ділиться секретами щодо вибору меду.
– Ріпаковий мед – недооціненний і дуже корисний. Для старих людей просто незамінний. Ми не знаємо, чого не вистачає нашому організму, а мед із ріпаку містить йод, залізо, фосфор, натрій, калій, цинк. І от коли людина його їсть, і відчуває, що хочеться ще, значить тих мікроелементів потребує її організм.
Акацієвий славиться споконвіку, бо не кристалізується. На його основі виготовляли більшість ліків. Дуже смачний мед із різнотрав’я, називається «Лісова казка». Він дуже приємний на смак, цього року ще не качали його, а торік розібрали мигом.
Акацієвий мед від Івана Юхимовича – солодке золото
Але найкращий мед, я вважаю, липовий. Він за корисністю не зрівняється з іншими сортами. Його треба вживати для лікування застуди, бо має антибактеріальні властивості, лікує ангіну, ларингіт, гайморит. На друге місце поставив би гречаний, але його немає, бо гречки в нас майже не сіють. Якщо якийсь фермер і посіє трохи, то самозапилювальну.
Наостанок Іван Юхимович показує свої чудові вулики – всі вони розписані красивими квітами. А на воротах його подвір’я зображена справжня українська казка: білі лебеді у ставку, чепурні хатинки, дівчина у віночку з хлібом-сіллю зустрічає гостей. І вулики, і бджолину сауну, і ворота розмалював товариш із Переяслава Василь Гура, каже господар. За те йому він, звісно, щедро віддячив медом.
На прощання Іван Юхимович вручає баночку золотого, як сонце, меду, бажає здоров’я і мирного неба. І обіцяє: як тільки переможемо, він винесе до двору 40 літрів домашнього вина і пригощатиме усіх, хто йтиме вулицею!
Двір Івана Юхимовича помітно здаля - ворота прикрашені справжніми картинами
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
