Павло ПИЛИПЕЦЬ і Тетяна ДЕРЕВ’ЯНКО – подружжя, яке разом їздить на риболовлю. Про те, як зазвичай чоловіче хобі стало справою в задоволення для обох, розповіли журналісту Переяслав.City.
Рибалити почала з дитинства
Для початку Тетяна (36 років) пояснює, що коли із Павлом одружилися, не захотіла змінювати своє красиве українське прізвище. За освітою вона юрист, закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка. А зараз займається рибною ловлею і рекламує снасті. Втім великої несподіванки тут немає.
– Мене батько почав брати на риболовлю ще з п’ятирічного віку, – розповідає Тетяна про витоки свого захоплення. – Будив о четвертій ранку і ми вирушали до річки. Звісно, тоді лише спостерігала, як прокидається природа після ночі: сходить сонце, у воді стоять чаплі, в очереті плавають качечки – це мені так подобалося!
Подружжя Павло Пилипець та Тетяна Дерев’янко обожнюють риболовлю
Коли подорослішала, брала фотоапарат. Тато сідав біля річки з вудкою, а я ішла лугами-полями шукати цікаві кадри. Пізніше зацікавилася вже й риболовлею. До цього доклав руку й дядько, який працював на риборозпліднику й іноді брав мене на роботу. Я спостерігала, як рибалки «трусять» сітки з величезними товстолобами, щуками, іноді навіть допомагала їм. У той час я уже непогано ловила на вудочку, а коли побралися з Павликом, освоїла спінінг.
– А ви й познайомились із ним на риболовлі?
– Майже. Я народилася і жила в Києві. Якось із друзями поїхали на відпочинок у Трахтемирів. Я очікувала, що біля води будуть мальовничі місця, тож пішла фотографувати. А там якраз сидів зі спінінгом якийсь молодий чоловік…
– Ми ледве познайомилися, як я запропонував поїхати разом на риболовлю, а Таня зразу й погодилася, – згадує той момент і Павло (31 рік).
– Після того ми ще з місяць спілкувалися у соціальних мережах і я зрозуміла, що на Павла можна покластися. Одного разу він приїхав за мною в Київ та повіз до Переяслава, а далі пересіли на човен попливли ловити судаків. Спочатку в мене нічого не виходило, я не могла навіть як слід закинути снасті у воду. Нарешті, коли мені це вдалося, то відразу клюнуло і я спіймала рибину.
Було стільки радості, задоволення, я неймовірно собою пишалася. Власне, відтоді ми проводимо разом на риболовлі усі вільні дні, нам подобається такий спосіб життя.
Ось такі судаки ловляться у Черкаській області
– Яку найбільшу рибину ти спіймала?
– Їх було багато. Наприклад, щука вагою понад 5 кілограмів, яка навіть у підсаку не вміщалася, я її ледве затягнула в човен. А ще складніше виявилося проводити та витягувати судака – мені траплялися екземпляри на три кілограми!
Якось були на платному ставку. У мене на спінінгу стояла волосінь на кілограмову рибу, а тут клюнув короп приблизно кілограмів на вісім. Тягав мене по всьому «платнику» з півгодини!
Розумію, що не можу його витягувати нахрапом, бо волосінь не витримає, вирішила повозитися, поки короп змориться. Але ж таки перемогла, витягла, сфотографувалася із тим коропом і… випустила у ставок.
– Не шкода такого трофею?
– Аж ніяк, – запевняє вже й Павло. – Ми ж рибу ловимо не задля споживання, а заради спортивного інтересу. Піймав щуку чи судака – сфотографувався і випустив, якщо не завдав великих ушко-джень. Ранка від гачка, яка залишається біля губи, затягується менше ніж за місяць. Бувало, у пійманої рибини бачив таке, значить, її вже раз ловили. Іноді улов на Дніпрі забираємо, коли родичі просять привезти, наприклад, судака. Але на малих річках ми всю рибу відпускаємо.
Тетяна зробила фото з судаком і випустила його в річку
– Увесь прикол же не в тому, щоб її піймати та з’їсти, а в очікуванні покльовки, – доповнює чоловіка Тетяна. – А чого вартий адреналін від боротьби із якоюсь великою рибиною! Ну і селфі, після чого без жалю відпускаємо здобич у річку. Риболовля – це насамперед спілкування з природою.
За кілька років Трубіж може стати болотом
– Ви знаєте всі місцеві річки, що можете розповісти про їхній стан?
– Стан дуже поганий, бо так до природи ставляться люди, не дбає про це і влада, – заявляє Павло. – Навесні були на Трубежі неподалік Гайшина. Приїхали, а там шлюз відкритий, воду в річці спустили. Де була глибина в два метри, залишилось близько 40 сантиметрів, а де мілкіше, то взагалі дно оголилося. Запитую в чоловіка, який саме переставляв запірні щити на шлюзі: «Для чого ви спустили воду, адже зараз риба нереститься? Вся ікра опинилася на повітрі та висихає на очереті». Він відповів, що воду спустив на прохання фермерів, бо на полях дуже мокро, не може туди техніка заїхати.
Південний Буг
Ну звісно, вони ж розорали колись заливні луки, то там, звичайно, буде мокро! Усім байдуже до екології, як та риба буде нереститися. Цього року нерест щуки був із 15 лютого до 31 березня, і в цей час спустили воду. Це ж у сто разів гірше за браконьєрство, але за це нікого не карають. Зате, коли якийсь рибак у цей період упіймає щуку, заробить чималий штраф. Ми не проти заборони на вилов риби, але це має стосуватись усіх, не лише рибалок-любителів, а й тих, хто наглядає за водоймами. Подивіться, що робиться на річці Карань. Там береги розорали вже аж до очерету і ніхто не дотримується закону про охоронну прибережну смугу. А потім аграрії вносять хімдобрива, обробляють посіви різними хімікатами і ця отрута потрапляє в річку. Яка ж там риба виживе?
Сумно спостерігати, як за лічені роки ми знищуємо наші річки Трубіж та Альту, які згадуються у літописах. Раніше я полюбляв рибалити на Трубежі в межах міста. Років п’ять тому в річці було багато головня. Навіть із мосту можна було спостерігати, як там неспішно плавала риба. Зараз там її майже немає, це – катастрофа. Річка перетворюється практично в болото: течії нема, повно ряски, дно замулюється, очерет починає рости там, де ніколи не ріс. А що сталось із Дніпром? У серпні на березі уже не можна встояти, бо через цвітіння води розносяться такі «пахощі»...
Розвиваються синьо-зелені водорості, які споживають у воді кисень. Риба гине. Маю відеокамеру, якою можна знімати під водою на глибині метрів зо тридцять. Дніпровське водосховище поблизу Переяслава – велика підводна пустеля. А під протилежним берегом, де ще залишилися ями, в яких зимує риба, ставлять промислові сітки.
Два роки тому в акваторії від Черкас до Канівської ГЕС заборонили промисловий вилов риби. Відтоді вона почала там розмножуватися. Місцеві стверджують, що саме це пішло на користь, бо стільки риби, як зараз, там давно не було.
«Розвінчую міфи про блондинок»
– Де вам найбільше подобається рибалити?
– Ми любимо рибалити біля Канева, – розповідає Павло. – Там найкращі місця для ловлі спінінгом. Два роки поспіль їздимо з наметом для ночівлі на Вінниччину, на Південний Буг. Там ловимо на вудочку карасів, линів, на спінінг – окунів. І знімаємо ролики для свого ютуб-каналу «Павло рибак», маємо 54 тисячі підписників.
– Їздили і на захід України ловити у гірських річках форель, – додає Тетяна. – Павлик давно хотів піймати лосося, і ось там його мрія збулася. А ще до великої війни їздили на море в Залізний порт ловили саргану, ставриду, луфаря. Буває, десь на риболовлі нас упізнають, вітаються. Нам приємно і людям також. Дякують Павлику за рекомендації, які він дає щодо підбору снасті на різний бюджет.
Вранці може клюнути й краснопірка
– Чи стикаєтеся з упередженнями, мовляв, що така гарна блондинка тут робить із вудочкою?
– Так, досі існує стереотип, що жінка на риболовлі – дивина. Минулого року в Каневі потрібно було дещо зняти для реклами. Я одягаю фірмовий рибальський костюм, «заброди», беру спінінг та йду до води. А чоловіки, які рибалили поруч, «рвуть» животи від сміху, мовляв, ось зараз ця блондинка наловить… У них нічого не клює, а у мене – що не закид, то щучка чи судачок. Вони зі здивуванням стали за мною спостерігати, мовляв, о, так вона наша – рибачка!
Іноді буває доволі прикро, коли обговорюють мої фото у купальнику, які розміщують на рибальських сайтах чи в тематичних журналах. В коментарях пишуть: та що там ця блондинка вміє?
Їй дали тільки потримати рибину, щоб сфотографуватися. Несправедливо, що так кажуть, і не сприймають, але я трохи звикла. Найбільш прикро, коли обзивають «показушниками». А «слабо» цим розумникам зі мною у рибній ловлі позмагатися? Коли в ютубі викладаємо відео, то теж не вірять, кажуть, монтаж, або ж мені хтось під водою чіпляє цю рибину. Якщо й погоджуються: гаразд, дівчину навчили ловити, але говорять: вона нічого не тямить у приманці, що їй дають, те і використовує.
У селі Тетіївського району ми з чоловіком обробляємо 25 соток землі. Павлик часто викладає в інтернет, як я сапаю чи копаю картоплю. А люди нам не вірять. Мовляв, не може блондинка сапати, обгортати чи копати картоплю! Ну як не може? Я ламаю чиїсь стереотипи.
«Підбираю новий костюм, щоб пасував до спінінгу»
– Наскільки дороге нині рибальське спорядження?
– У нас із Павликом така «мовчазна» домовленість: він використовує найдорожчу лінійку того чи іншого продукту, я – найдешевшу, – каже Таня.
– Я працюю у компанії «FLAGMAN», яка займається виробництвом і продажем товарів для риболовлі та туризму, – пояснює Павло. – Я експерт зі спінінгової ловлі. Тестую новітні зразки снастей, спінінги, котушки, шнури, приманки перед тим, як вони підуть у промислове виробництво.
Черговий трофей
Такі снасті – дороге задоволення. Можна купити спінінг за 500 чи за 1200 гривень, а є за 4, 8 або й за 12 тисяч гривень. Втім досить якісне спорядження коштує від 2 тисяч. Стільки ж котушка, якісна волосінь – від 500 гривень, а ще приманки, гачки, блешні – вийде чималенька сума. Але ж скільки інша людина тратить на цигарки, пиво, горілку чи вино? А заради такого екологічного і здорового задоволення можна витратити й таку суму, й мати спорядження не на один рік.
– То уявіть собі мої відчуття, коли я беру Павликів спінінг за 12 тисяч гривень. У мене руки трусяться! – сміється Тетяна. – Я ж ловлю на звичайний за 2-3 тисячі, і то дуже переживаю, аби з ним нічого не трапилось.
– Якщо розумітися на цій справі, то можна ловити й дешевим спінінгом, – пояснює Павло. – Дорогий спінінг – це комфортна ловля, ти відчуваєш кожен рух приманки у воді, іноді навіть відчуваєш, що ось зараз буде удар, тобто покльовка. В основному використовуємо силіконову приманку, проте буває, що чіпляємо й звичайну блешню. Знаєте, я часто порівнюю дорогий та дешевий спінінги з автомобілем. З точки А в точку Б можна дістатись як Жигулями, так і Мерседесом. Різниця у комфорті. Так і в рибній ловлі.
Риболовля на Черкащині
Нещодавно Таня перебирала своє вбрання і зауважила, що із нових речей у неї лише костюми для риболовлі!
– Авжеж! Я раніше шукала собі нові туфлі на підборах, щоб вони підходили до плаття чи сумочки, а зараз мені потрібні нові кросівки, чоботи-«заброди» чи рибальський костюм, щоб він пасував до спінінгу, – сміється Тетяна.
– Що вам дає це захоплення, якщо Ось ви спійману рибу випускаєте?
– Риболовля – це ціла наука, яку людина вивчає впродовж свого життя. Вона розвиває спостережливість, мислення, бо маєш розуміти, у яку пору року і за якої погоди риба обирає свою якусь глибину, які місця полюбляє.
А ще це гарна розрада, особливо зараз, під час війни. Там відпочиваєш від усього того, що на тебе навалюється з новин. Рибалити їздимо у місцини, які мало придатні для відпочинку. Це зарослі береги, поганий підхід до води, але й там зустрічаємо купи сміття. Це дивує і обурює водночас, адже туди доїхати треба транспортом і це за 5-10 кілометрів від найближчого населеного пункту. Люди! Чому після відпочинку на природі не прибираєте своє сміття?!
«Ось яка щука ловиться зимою!»
– Траплялись із вами якісь пригоди на риболовлі?
– І не один раз. Ви питали про улюблені місця, так от, хоч би там що, а найкраща риболовля була з човна на водосховищі біля Переяслава. Дуже скучили за таким, через війну уже два роки не виходимо човном на воду. А раніше не раз потрапляли і в шторм. Бувало, виходиш на воду – сонечко світить, гарно, тепло. І раптом, де не візьмись, здіймається вітер, накочуються великі хвилі, грім, блискавка. А наші спінінги карбовані, то починають «битися» струмом, тож відкладаємо їх подалі й швиденько евакуюємося до найближчого берега, щоб пересидіти негоду.
Мені іноді навіть буває лячно, бо я не вмію плавати, тож повністю покладаюся на Павлика. А він дуже вправно кермує човном навіть поміж хвилями.
– Ви полюбляєте лише літню риболовлю чи буваєте й на зимовій?
– Нам байдуже, яка пора року, подобається все. Звичайно, зимова риболовля фізично складна, бо холодно, вітер, іноді, коли йдеш і під ногами тріщить лід, то стає навіть лячно. Але зимова риболовля – то справжній адреналін, – наголошує Тетяна. – Їздимо автомобілем на протилежний бік Дніпра, ближче до Григорівки, – на судака. Можемо проїхати в Черкаську область наловити окунців, чи по кризі дістатися під Батуру та порибалити там.
– Останні кілька років набула популярності так звана риболовля з гідом. Мені вже не раз пропонували виїхати саме на таку риболовлю. Можливо, після війни займуся, – зазначив Павло.
Щука ловиться і зимою
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
