Воїн-захисник України Ігор Лихота народився і виріс у Переяславі. У мальовничому куточку Борисівки на березі Альти провів своє дитинство та шкільні роки. Його батьки Микола Миколайович та Ольга Олександрівна проживають тут досі. Поблизу Борисоглібської церкви. Тут відспівали і поховали на місцевому цвинтарі їхнього сина-героя, який загинув на російсько-українській війні 7 січня 2023 року. Йому було 48 років. Тепер про сина в батьків тільки спогади, якими вони поділилися з кореспондентом Переяслпав.City.
Дідусь виховав патріотів
Ігор у батьків був первістком, народився в 1974 році, а через чотири роки в них народився ще один син – Альоша. Ольга Олександрівна розповіла, що дитинство хлопців пройшло на вулиці, на городі, на річці. Ігор особливо дружив із сусідськими хлопчаками Сергієм Гаврилечком та Миколою Гуральчуком. На вулиці їх називали трійкою нерозлучних друзів.
До дитячого садочка ні Ігор, ні Альоша не ходили – їхнім вихованням займався дідусь Микола Прокопович, який жив на одній вулиці, за кілька будинків від молодої сім’ї. Внуки дуже любили дідуся, а він їх усьому навчав, про все розповідав. Тому хлопці і виросли такими патріотами України. Помер дідусь у 2000 році, у 84-річному віці. Хлопці на той час уже були одружені.
– Так склалося, що кожному поколінню нашого роду довелося воювати, – долучається до розповіді батько героя Микола Миколайович. – Мій дід, а хлопців прадід, пройшов Першу світову війну, мій батько воював у Другу світову, мені дісталася війна в Чехословаччині у 1968 році. А моїм хлопцям ось – росія, будь вона проклята…
Батьки Героя Микола Миколайович та Ольга Олександрівна
Удень порав худобу, а ввечері ганяв у футбол
– У перший клас Ігор Лихота пішов до початкової школи, яка тоді ще була в Борисівці. А вже з четвертого класу хлопчик ходив навчатися до третьої школи в Переяславі. І здебільшого пішки! – згадує дитинство сина мама. – Завжди будила його о пів на сьому, він умивався, снідав, складав портфель і вирушав до школи. Аби не спізнитись на уроки, з дому виходив за годину до початку. В школі вчився посередньо, двійок не було, але і п’ятірок приносив небагато. Вчителі казали, що наш Ігор – хлопець здібний, але лінькуватий до навчання.
Влітку ж у хлопців завжди була робота. Я, було, йду на роботу і даю їм наряд на день: погодувати худобу, заготовити сіно, посапати город… Ми тоді тримали дві корови, свині, птицю, кролів. То здебільшого хлопці порали господарство. Увечері, близько п’ятої, я приходжу додому, а вони тоді ішли погуляти – у нас була з ними така домовленість. Додому їх гукала, коли надворі вже темніло.
Тут у нас поряд вигін, то влітку хлопці там дуже любили грати у футбол. Взимку замерзала Альта, і вони каталися на ковзанах, робили «крутилку». Інтернету тоді ж не було, то всі діти, як і наші, увесь час гуляли на вулиці – увечері в хату загнати не можна! Бувало, з гулянки прийдуть, а їхні пальта можна хоч ставити в куток – такі мокрі і замерзлі були! Я їх коло печі висушу, вранці встану й почищу, і до школи мої хлопці йдуть, як усі діти, в чистому одязі.
Дітей я щоб наказувати, то не наказувала, але одного разу Ігор у мене «заробив лозину». Це він ще в молодших класах вчився, і почав зі мною сперечатись, тож я не стрималася і схопилася за лозину. Більше суперечок у нас не виникало, то й наказувати не було за що. Меншому якось «діставався віник», бо не хотів іти додому від діда.
Після навчання в ПТУФото: з архіву батьків Героя
Псевдо «Електрик» народилося ще в ПТУ
Після восьми класів Ігор пішов навчатися в переяславське ПТУ на спеціальність «водій-електрик». І коли пішов на війну, то й псевдо собі взяв таке – «Електрик». Після закінчення ПТУ його призвали в армію на строкову службу.
– Син служив прикордонником на польсько-українському кордоні, – продовжив розповідь дружини Микола Миколайович. – Після армії повернувся додому, але роботи за спеціальністю не було. Його кум працював будівельником, тож Ігор вирішив спробувати і свої сили у цій сфері. Хлопці робили «євроремонти» в хатах та квартирах. Всі гроші, які заробляв, віддавав мамі, щоб вона складала їх, бо хотів купити собі хату.
Пам’ятаю, як свого часу Оля хотіла викинути з хати піч. Тоді така була мода, мовляв, місця в хаті побільшає. Хлопці, будучи ще школярами, запротестували і не дали цього зробити. А коли вже Ігор почав працювати будівельником, то у вільні години розцяцькував її, – згадує батько.
Школяр
За рік могли відзначити «срібне» весілля
– Із майбутньою дружиною Альоною Ігор познайомився у нашому борисівському клубі, який тоді був у попівській хаті, біля церкви, – продовжила розповідати Ольга Олександрівна. – Альона переїхала до Борисівки із Чорнобильської зони разом із батьками після аварії на ЧАЕС. Вони довго зустрічались. А то якось приходить додому похмурий, бачу, щось серйозне його хвилює, я питаю: «Що трапилось?». – «Та ми, мамко, з Альоною посварились». – «Та нічого, – втішаю його, – якщо вона твоя доля, то й конем не об’їдеш, усе буде добре».
І справді ж, вони помирились і 25 вересня 1999 року побралися. Вже 24 роки разом, за рік могли б відзначити «срібне» весілля. Згодом на зароблені гроші Ігор купив хату, зробив у ній ремонт. Дружина народила йому двох доньок. Жити б та й жити, якби не ця триклята війна. Старша донька закінчила медичне училище в Черкасах і зараз працює медсестрою в приватному стоматкабінеті. Молодша доня після дев’ятого класу вступила на навчання до київського коледжу.
Альона та Ігор
Сини воюють, пішли за ними і батьки
12 березня 2022 року брати Ігор та Олексій Лихоти добровільно пішли до війська. Син молодшого брата до війни служив у Нацгвардії, і вже на початку російського вторгнення став на захист України. Батько і дядько Олексія-молодшого вирішили, що коли їхні діти воюють, вони не будуть сидіти вдома.
От обидва й пішли до військкомату. Їх відправили спочатку в Білу Церкву на підготовку, звідти – на Чернігівщину, а потім їхній підрозділ перевели на позиції під Бахмутом. Там і загинув Ігор.
Після смерті брата Олексій іще чотири місяці прослужив там же на передовій. Його потім перевели під Куп’янськ, а далі відправили до Переяслава.
Під час служби на кордоні
– Я ж не знала, що він у Бахмуті… Він же ж мені нічогісінько не казав… – мама хустинкою витирає сльози. – А батьку сказав правду, тільки попередив, щоб мені нічого не говорив, аби я зайвий раз не хвилювалась.
– Мені Ігор зізнався, ще коли вони тільки надумали іти на війну, – пояснює Микола Миколайович. – Сказав так: «Тату, ми з Льошкою йдемо до війська добровольцями, але мамі про це не кажіть. Нехай думає, що нас забрав військкомат». Тому тільки після загибелі сина я дружині сказав, що наші хлопці туди пішли добровольцями.
За період із березня до кінця 2022 року брати Лихоти змогли тричі на короткий час побувати вдома.
– Першим на свій день народження на кілька днів приїхав Альоша. Потім 30 липня у меншої доньки Ігоря Лілії був день народження, тож тато зробив їй подарунок і приїхав особисто, аби привітати доцю, – згадує Ольга Олександрівна. – Останній раз вони пригнали на ремонт автобус, на якому мав їхати їхній підрозділ.
На вулиці було вже темно, і в хаті світла немає, бо вимикали через тих рашистів. Сидимо ми з чоловіком в темноті ось тут, на веранді. Аж мені немовби хтось пройшов під вікнами. Кажу Миколі, що до нас хтось іде. «Та хто там до нас о такій порі може прийти», – відказує чоловік.
Раптом відчиняються двері, й на порозі – сім’я меншого сина. Я відразу і не вгледіла, що за ними в темноті стоїть Альоша! Він заходить до хати та посміхається: готуйтеся, зараз й Ігор із сім’єю приїде. Ми зібрали на стіл, сиділи тоді всі разом, говорили про те, про се. Пам’ятаю, як Ігор мені сказав: «Мамо! Чому бути, того не минути». Мені чомусь так запам’яталися ці його слова…
Це вже зараз я так розумію, що їх мали перекинути під Бахмут Ігор мені сказав, що їм конче потрібно відремонтувати автобус, бо їх не візьмуть у колону. А куди вона їхатиме, і словом не обмовився. Потім батьку повідомив, що їх перекидають під Бахмут, – каже Ольга Олександрівна.
Таким він назавжди залишиться в нашій пам’яті
– Коли вони вже поїхали, Ігор мені подзвонив, мовляв, живі-здорові, на 50 кілометрів ближче до кордонів із Білорусією перевели. Так тоді відказав... Останній раз я з ним розмовляла телефоном 6 січня. Поговорили трохи, і він каже тоді: «Ой, мамо, мені треба бігти, прощай, передзвоню пізніше». Але так більше й не подзвонив… А в мене в той час так розболілося серце, немов відчувало, що щось трапилось із сином. Удень зайшла Альона з дітьми і сказала, що Ігор загинув. Він народився 19 серпня – на Спаса, а загинув на Різдво…
Мама каже, син завжди посміхався, як би йому важко не було. Таким усміхненим він і залишиться в пам’яті батьків. Ходити на синову могилку батьки намагаються частіше. Мама доглядає за квітами, які там посадила, а батько лише стоїть, мовчки схиливши сиву голову…
Ігор Миколайович Лихота загинув на війні з росією за незалежну Україну
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
