Сьогодні, 29 серпня, в День пам’яті загиблих захисників України на фасаді Стовп’язької гімназії відкрили дві меморіальні дошки в честь двох загиблих випускників цього навчального закладу: 19-річному Миколі Курику та 42-річному Андрію Блажченку, повідомляє Переяслав.City.
Микола Курик
Микола Курик був дуже талановитим і здібним хлопцем. Народився 18 грудня 2002 року в місті Тернопіль. У 2009 році пішов у перший клас Львівської приватної школи Святої Софії. Після повернення батьків до Тернополя, продовжив навчання у школі №24. Паралельно навчався в художній школі ім. Михайла Бойчука.
У 2016-2018 роках Микола завершував навчання у Стовп’язькій загальноосвітній школі. Був активним учасником всіх шкільних заходів, різних конкурсів та спортивних турнірів, в яких як переможець отримував дипломи та почесні грамоти. Захоплювався риболовлею. Микола з дитинства мріяв про військову кар’єру, тож у 2018 році вступив до Львівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою ім. Героїв Крут.
Мама Героя Миколи Курика пані Софія подарувала школі картину свого сина
У перші ж дні повномасштабного вторгнення російського війська в Україну в лютому 2022 року 19-річний Микола, не вагаючись, пішов на війну. Служив у добровольчому батальйоні спецпідрозділу «Сонечко УПА». Загинув 31 березня 2022 року в боях біля міста Києва.
Його мама Софія Іванівна та батько Володимир Михайлович приїхали з Тернополя на відкриття меморіальної дошки своєму синові до Стовп’яг.
– Моя родина і я особисто хочу подякувати всім ініціаторам цього заходу, голові громади Олександру Миколайовичу Слюсарю, кожному, хто долучився до справи і прийшов сьогодні вшанувати наших синів, – виступаючи на мітингу, сказала мама Героя. – Отець Дмитро Волошин казав, що немає більшої любові, як у тих, хто життя своє віддав за друзів, рідних…
Миколі було 19 років. Завжди веселий та усміхнений, працьовитий, доброзичливий. Не було такої роботи, за яку б не брався мій син: щось зварювати, порізати болгаркою, поремонтувати мотоцикл чи автомобіль – усе умів. Він не цурався жодної роботи: копати рови, тюкувати солому, треба сапати – Микола стає і сапає. Він дуже любив куховарити й неодноразово організовував відпочинок на Дніпрі із товаришами. Мій син ніколи не уникав труднощів, він ніби йшов їм назустріч. Часом я говорила, що він завжди шукає там, де важче.
Коли 24 лютого почалося повномасштабне вторгнення російських варварів на терени нашої землі, я з першої секунди зрозуміла, що Коля піде на війну. Я просила його спочатку набратись військової практики та піти служити в територіальну оборону Тернополя. А він мені у відповідь: «Мамо, не кажіть мені такого, я не буду сидіти в тилу та чекати, доки ворог прийде до нашого міста. Краще допоможіть мені дістатися до Києва».
До речі, він про допомогу дуже рідко просив. Ми купили йому військову амуніцію, ліки і відвезли до столиці.
На відкриття меморіальних знаків приїхали побратими Миколи Курика
Сьогодні я дякую своєму синові, що він ріс справжнім чоловіком, що він не ховався у підвалах, не тікав за кордон, а став на захист своєї землі. І сьогодні він стоїть в одному строю з героями всіх поколінь: Січові стрільці, воїни УПА, Герої Крут, воїни російсько-української війни. Я дякую йому за це і прошу пробачення. Низький уклін і світла пам'ять всім Героям, які віддали своє життя за Україну. Слава Україні!
Софія Іванівна привезла із собою дві невеличкі картини, які намалював її син. Одну подарувала школі, а другу – побратимам, із якими пліч-о-пліч Микола боронив Україну.
Цю картину свого сина мама Софія Курик подарувала побратимам
Побратим Миколи Курика, командир добровольчо-розвідувального батальйону Руслан отримавши із рук мами картину Миколи, яку той намалював 10 років тому, розповів про військовий шлях воїна, який у підрозділі мав псевдо «Друг Калаш».
– Він був наймолодшим воїном нашого розвідувального батальйону. Він був сміливий, ініціативний, дисциплінований, всюди намагався бути першим. Не дивлячись на свій вік, він був уже дорослим сформованим чоловіком.
У ГУРі не заведено розповідати про проведені військові операції, проте про одну я розповім. Під час оборони Києва ми провели операцію в «Рудому лісі», Микола брав у ній найактивнішу участь. Наші воїни на надувних човнах Київським морем запливли до Чорнобиля, де була база росіян. Пішки таємно дістались до того лісу і встановили на їхню техніку декілька вибухових пристроїв, затим відійшли та дистанційно їх підірвали. Росіяни, не розуміючи що коїться, відкрили безладну стрілянину на всі боки й воювали самі із собою до шостої ранку.
Микола також брав участь у військових розвідувальних вилазках в Ірпені, Гостомелі, Бучі.
Командир підрозділу Руслан розповів про бойовий шлях Миколи Курика
Наш підрозділ буде завжди пам’ятати свого наймолодшого воїна «Друга Калаша». Велика подяка педагогічному колективу за те, що також пам’ятають та шанують свого випускника Миколу Курика. Я дуже дякую батькам Миколи, які після загибелі свого сина взяли шефство над нашим підрозділом. Вони стали батьками кожному із наших воїнів. Обіцяю, що ми будемо продовжувати справу Миколи, аж доки не виженемо ворога із нашої землі.
Микола Курик посмертно нагороджений відзнакою Головного управління розвідки Міністерства оборони України, медаллю «За бойові заслуги», орденом «Лицарський Хрест Добровольця», орденом «Івана Сірка» І ступеня, а громада Тернополя надала йому звання «Почесний громадянин міста Тернопіль».
Мама та тато Миколи Курика опікуються підрозділом, у якому служив їхній син
Андрій Блажченко
Андрій Блажченко народився 27 квітня 1981 року в місті Коканд в Узбекистані. Згодом із батьками переїхав до України. Андрій продовжив навчання у Стовп’язькій загальноосвітній школі. Після закінчення 11 класу служив строкову службу в місті Десна Чернігівської області. З 2014 року брав участь в антитерористичній операції на Сході України. Не міг залишитись осторонь і після повномасштабного вторгнення, вже 25 лютого 2022 року стояв у черзі біля військкомату.
Андрій дуже любив свою країну, хотів помститися рашистам за те зло, яке вони принесли нашому народу, захистити тих, хто не може захищатися сам. Батьки та дружина розповідали, що в нього було дуже багато друзів. І до кожного він мав підхід, умів розвеселити. Захоплювався риболовлею і мріяв, що коли повернеться з війни, візьме вудку і піде рибалити…
«Я в будь-якому випадку повернуся!» – запевняв дружину Світлану, телефонуючи їй із переднього краю. Але повернувся Герой на щиті. Андрій загинув 19 квітня 2023 року в місті Вугледар Донецької області.
На відкриття меморіальних дощок прийшло чимало односельців
Меморіальні дошки Миколі Курику та Андрію Блажченко відкрили батьки Володимир Михайлович та Софія Іванівна Курик, а також мама Марія Іванівна та дружина Світлана Миколаївна Блажченко.
Дошки освятив військовий капелан Дмитро Волошин
Освятив дошки капелан Дмитро Волошин. Після хвилини мовчання на мітингу також виступили голова Дівичківської громади Олександр Слюсар, представник першого відділу Бориспільського РТЦК та СП капітан Андрій Загнойко.
По завершенні мітингу всі поклали квіти до стіни, на якій розміщені меморіальні дошки.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
