Хатня ікона, поєднуючи християнство і народну творчість, є явищем унікальним не тільки в українській, а й у світовій культурі. Порівняно з написаною за чіткими правилами іконою «професійною», її хатній аналог у чомусь більш наївний і примітивний. Така ікона «портретувала» буденне життя пересічного українця з його індивідуальним ставленням до небесного та земного. Зазвичай домашню ікону писав сільський маляр – для себе, на замовлення сусідів, на продаж під час ярмарку.
Малярі ікон, яких називали «богомазами», рідко залишали на своїх творах власне ім’я. Але все ж іноді на таких «любительських» образах, які збереглися до нашого часу, зустрічаються підписи авторів: «Семен писав літа 1832», і навіть «писала Марфа». Так, в Україні жінкам було дозволено займатися іконописом, і вони створили безліч зразків.
Матір Божа. Київщина, ХІХ ст.
Ольга Богомолець, засновниця єдиного в світі Музею української домашньої ікони у місті Радомишль на Житомирщині, розповіла, як відрізнити «жіночу руку» від «чоловічої». Якщо риси обличчя святого надто м’які, а звитяжний змієборець нагадує юну красуню зі списом, то над іконою трудилася жінка – гендерні відмінності завжди даються взнаки. До речі, на цю особливість пані Ользі вказали судові медики.
Матір Божа. ХІХ ст.
Характерною рисою народних ікон була наївна щирість і безпосередність у змалюванні образу. Малярі-самоуки вміли передати у тому чи іншому сюжеті найбільш суттєве і типове без зайвих подробиць. Митці з народу мали відчуття кольору, уміли скупими мазками наповнити свої твори і глибиною почуттів, і мажорним ладом. Популярністю і пошаною користувалися, в першу чергу, Спаситель та Богородиця, святі Миколай, Юрій, Параскева, Варвара, Ілля, Пантелеймон.
Саме в хатній іконі чіткіше, ніж у багатьох наукових монографіях, прописано регіональні відмінності українців. Ікони Чернігівщини, наприклад, надзвичайно яскраві й строкаті, виконані у жовтих, помаранчевих, зелених кольорах на червоному тлі. Київські взірці, навпаки, завжди стримані, виконані переважно у темно-червоній або темно-брунатній гамі. Полтавські ікони – ніжні, м’які, пастельні, майже завжди писані на блакитному тлі.
Христос Вседержитель. Полтавщина, ХІХ ст.
Унікальним для українського сільського іконописного стилю є зображення квітів на образах. Ці квіткові орнаменти багаті, різноманітні і колористі, особливо на іконах Черкащини, південної Київщини та Поділля. Квітами найчастіше прикрашали ікони Божої Матері, свв. Параскеви та Варвари, таким простодушним способом демонструючи любов та пошану до святих.
Ще одна неповторна особливість саме наддніпрянської хатньої ікони – німби синього, зеленого, коричневого і навіть чорного кольору – це вплив на народне малярство іконописної школи Києво-Печерської лаври.
Христос Вседержитель. ХІХ ст.
Із плином часу, під натиском технологічних і політичних факторів побутування хатніх ікон занепало. Вони стали непотрібними. При формуванні музейних колекцій у ХХ ст. науковці ними нехтували. Їх називали «кітчем», «базарним мистецтвом» і не приймали навіть на зберігання в музеї, внаслідок чого величезна кількість шедевральних зразків українського народного іконопису не збереглася. Оскільки ікони писали не просто селяни, а народні богомази, то й етнографією ці роботи теж не вважалися. Але на щастя, Михайло Іванович Сікорський, фундатор та багаторічний очільник Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», мав абсолютно іншу думку. Завдяки і йому особисто, і науковцям, які більшість свого робочого часу проводили в експедиціях по всій центральній Україні, у переяславському Заповіднику зібрана чудова численна колекція ікон. Більшу її частину складають хатні образи Київщини, Полтавщини та Черкащини. Багато з них розміщені в експозиціях, зокрема, в козацькій церкві Покрови Пресвятої Богородиці (1661 р.). Вона, до речі, є однією з найдавніших дерев’яних церков в Україні, збережених дотепер, і звісно ж, є окрасою Музею просто неба.
Яскравими зразками українського народного іконописного мистецтва, доброго, життєствердного, яке чарує безпосередністю та наївністю, є хатні ікони з зображеннями Христа, Божої Матері, св. Юрія Змієборця, сюжетами Вознесіння та Преображення кін. ХІХ ст. із фондової колекції НІЕЗ «Переяслав».
Св. Юрій Змієборець. Київщина, ХІХ ст.
Олена КАЛІНОВИЧ, старший науковий співробітник
відділу науково-фондової роботи НІЕЗ «Переяслав»
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
