Двадцять років Володимир РЕПА працював директором школи №3 в Переяславі. Він із когорти тих педагогів, для кого робота на освітянській ниві стала не просто частиною життя, а проникла у саме серце й душу, залишившись там назавжди. Незабаром Володимир Васильович відсвяткує своє 75-річчя. Чоловік бадьорий, в міру енергійний, пам’ятає до дрібниць усі події свого життя. Ними й поділився з читачами Переяслав.City.
Починав учителювати на Львівщині
Володимир Васильович родом із Мазінок. Після школи закінчив Ржищівське педагогічне училище за спеціальністю вчитель молодших класів. Після того отримав направлення на роботу у Львівську область.
– Приїхав я у міськвно, там іще такі як я молоді спеціалісти, – згадує співрозмовник молоді роки. – Якийсь чоловік відводить мене убік: «Бажаєш працювати у Львові?» – « Так!». Тим чоловіком був директор школи села Рясне, який мене і забрав. Не збрехав, бо селище й справді розкинулося під самісіньким Львовом.
У школі було аж 45 педагогів, 25 із них– поляки, решта – українці. Як зараз чую його настанову перед першим днем роботи: «Щоб прийшов завтра побритим та нагладженим». Йду, а позад себе чую: «Хлоп іде, красивий іде!»
Володимир Репа – уже авторитетий 30-річний учитель
Викладав я українську літературу у десятому класі, фізичну культуру – у восьмому, у п’ятих та сьомих класах – математику. Після обіду вів групу продовженого дня. Попрацював у тій школі із серпня до листопада, бо призвали мене на службу до армії. Педагогічний колектив та учні організували урочисті проводи, накрили столи. Увесь десятий клас прийшов мене проводжати до потягу. Незабутнє враження, коли відчуваєш, що тебе щиро люблять та поважають.
На посаду довго не погоджувався
– Після армії хотів повернутися на роботу у те ж село. А мав направлення до Львівського університету на юридичний факультет. Планував навчатися там на підготовчих курсах. Та батько вирішив інакше: «Як поїдеш у Львів на навчання, то я тебе більше й не побачу. Продовжуй навчатися у Києві». Послухав я батька і вступив до Київського інституту на історичний факультет на стаціонар.
Якось хлопці покликали мене із собою у гості до дівчат із педагогічного факультету. Там ми повечеряли, а я запримітив одну – Марію. Прогулялися з нею, я повертаюся у кімнату в гуртожиток і з порога кажу одногрупниками: «Хлопці, я на ній одружуся!». Ті не повірили, лиш усміхалися. А ми з Марійкою два роки зустрічалися й потім побралися. Спочатку я перевівся на заочне відділення, а за рік здав іспити екстерном за два курси. Усе заради того, щоб бути поряд із коханою, яка на той час завершила навчання.
Весілля Марії та Володимира
Коли повернулися додому на Переяславщину, то спочатку я працював вихователем групи продовженого дня та вчителем у вечірній школі села Мала Каратуль. Згодом викладав історію у Дем’янцях, а потім перейшов у міську третю школу. Десять років там викладав історію, чотири роки займав посаду завуча, далі двадцять років працював директором.
Ніколи не був кар’єристом й не мав мети стати керівником, бо цілком влаштовувала вчительська посада. Кілька разів керівництво пропонувало мені то директорство, то посаду завміськво (завідувач міського відділу освіти – ред). Я довго не погоджувався. Зрештою умовили стати директором третьої школи. Розумів, що потягну цю посаду, оскільки від природи дуже дисциплінований та вимогливий як до себе, так і до інших. Маю натуру лідера, тому не було й побоювань, чи справлюся на посаді директора.
Колектив педагогів школи №3 в Переяславі з директором Володимиром Репою
У школі викорчував старий сад і посадив молодий
– Що зробив найперше, коли став директором? Викорчував старий сад і посадив новий. Біля школи висадили 110 туй, бо дізнався, що саме це дерево при температурі плюс 25 градусів виділяє ефірні олії, що очищує повітря. Коли на батьківських зборах розповів про цілющі властивості туї, то вранці не дорахувався сорока дерев. Мусив знову купувати й досаджувати.
Туї, які посадив директор Репа біля третьої школи досі прикрашають подвір'я закладу
На той час ректором педагогічного інституту в Переяславі був нині уже покійний Іван Петрович Стогній. Він допитувався у мене, чому я посадив саме туї, а не горобину. Коли я пояснив, то він поїхав у Київ на виставку й там закупив туї, щоб висадити біля інституту.
Потім зробив погріб, щоб там можна було зберігати яблука зі шкільного саду. Мріяв, що коли зберемо урожай, то на Новий рік подарую кожному учневі запашне яблучко. На той час у школі навчалося 900 учнів! Сподівався, що висаджені дерева дадуть хороший урожай і вистачить усім дітям. Потім за сприяння міського голови Григорія Сокура побудував газову котельню. На той час у третій школі навчалися у дві зміни, то я домігся того, щоб перевести навчання в одну зміну.
Щоб узяти педагогів на роботу, якихось особливих критеріїв не було. Ніколи й нікого не приймав за домовленістю чи по-знайомству. Лише поговорю кілька хвилин й уже бачу: працюватиме цей учитель у мене чи ні. Якось одній учительці, яка прийшла влаштовуватися на роботу, сказав: «Ви у мене працювати не будете, бо написали заяву із двома помилками!».
А то була прийшло молоденьке дівча, ще студентка, але мала велике бажання працювати у школі. Ми поспілкувалися і їй кажу: «Пишіть заяву, ви прийняті на роботу!» Вона у сльози, мовляв, усі школи обійшла й скрізь мені відмовляли, а ви взяли!
Міський голова Переяслава Григорій Сокур вручає відзнаку директору школи Володимиру Репі
Я вже працював директором і повіз 28 учнів на екскурсію в тодішній ще Ленінград. Там вирішив повести їх у театр. Поїхали на метро. Уже в театрі всі зайшли, а в мене два квитки лишилося на руках! Залишив дітей із колегою, а сам повертаюся у метро, оббігав усі станції й таки знайшов двох учениць. Вони як побачили мене, розридалися: «Ми знали, що Ви нас обов’язково знайдете!». Тоді відчув уперше, як закололо у грудях. А ще на тій екскурсії я повів учнів до храму Олександра Невського. Купив кожному по дві свічки й сказав поставити біля святих "за здоров’я і за упокій". Пройшли десятки років, а мої колишні учні досі пам’ятають, як ставили у церкві свічки.
Директором школи Володимир Репа працював 20 років – провів у доросле життя 20 класів випускників!
Прожили в парі 50 років душа в душу
– За час роботи у школі "заробив" діабет, стенокардію, мікроінсульт та операцію на серці. Вирішив, що після того, як вийду на пенсію, ні дня не працюватиму! Підшукав будиночок біля Дніпра, щоб там оселитися й відпочивати там тілом і душею. Уже й завдаток продавцю дав
Але мої рідні сестри Ніна та Марія не були у захваті від цих планів. Сказали: «У Мазінках батьківське дворище пустує, а ти хату надумав купляти?» Отак і переїхали ми із дружиною у Мазінки, де жили батьки, тут доживатимемо віку і ми Марійкою.
Подружжя Репи на Дні села в Мазінках
Прожили ми з нею в парі 50 років, а таке відчуття, мов один день. Я по натурі однолюб: як обрав кохану, то уже на все життя. Дружина працювала у дитячому садочку "Золотий ключик" вихователем, потім методистом.
Під час відпусток завжди разом проводили час на морі або їздили у будинки відпочинку. Тоді це було доступно. Хоча загалом жили ми скромно, ніколи не ставили за ціль мати багато грошей чи власний бізнес. Якщо чогось і не вистачало, то старалися обходитися тим, що є. Так і дітей своїх привчали. Народили й виховали синів Святослава та Олександра, маємо хороших невісток й вихованих онуків.
Двадцять п’ять років я займався пасікою. А як захворів на серце, то поміняв хобі, вирощую перепілок за порадою Миколи Леонтійовича Пікового. Зараз їх у мене близько ста штук! М’ясо цих птахів дуже корисне для діабетиків, а вживання яєць сприяє зниженню рівня цукру у крові.
Марія Репа захоплюється вишивкою – має колекцію своїх робіт
Марія Репа захоплюється вишивкою – має колекцію своїх робіт
Марія Репа захоплюється вишивкою – має колекцію своїх робіт
Марія Репа захоплюється вишивкою – має колекцію своїх робіт
– На пенсії дні минають у домашніх справах, – долучається до розмови дружина Марія. – Тепер вільного часу є багато, і я вишиваю ікони. Дарую їх рідним та знайомим, прикрашаю стіни нашого будинку.
Із 1991 року печу сама хліб. Якщо хочете, то дам і рецепт. На літр води столова ложка (із верхом) солі, пучка тмину, двадцять грамів дріжджів, борошна стільки, скільки візьме тісто. Гарно вимішати і викласти у форми, щоб піднялося, поставити у тепле місце. Як добре зійде, ставлю випікатися у духовку при температурі 250 градусів. Людям із діабетом раджу додавати ще склянку висівок.
Марія Репа вже багато років удома пече хліб
Прошу поділитися секретом щасливого шлюбу, щоб отак 50 років душа в душу! Обоє усміхаються: «Шанувати один одного, поважати, прислухатися, довіряти й не буде ніяких складнощів у стосунках». У листопаді подружжя зустріне дату «золотого» весілля. Очікують дітей та онуків на батьківському дворищі, аби разом і відзначити цей день.
Подружжя Репи 50 років разом
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
