Другий рік наші захисники відстоюють свободу і незалежність України. Повертають захоплені окупантом українські міста і села. Дорогу ціну платять за кожен клаптик нашої землі. За те, що близьке і рідне кожному з нас.
Переяслав.City запитав читачів, за що вони люблять своє місто чи село?
Вікторія Краснюк, 50 років, с. Ташань:
– Мій чоловік Віталій народився в цьому селі, провів тут своє дитинство та юність. Він дуже любив його. Сподівався переїхати сюди жити, й почав навіть будувати будинок. Війна все зупинила. А після загибелі Віталія його тут поховали. Це село припало й мені до душі: чудова природа, повітря, люди. Меншій доньці Ярославі також тут комфортно. Я почала працювати в Києві, але майже щовихідних приїжджаю в Ташань.
Надія Кичко, 60 років, місто:
– Дуже люблю Переяслав за його провінційність. Я пишаюсь ним, його музеями, його людьми. Мені до вподоби гуляти тихими вуличками, знаючи, що тут колись ходили українські генії Григорій Сковорода та Тарас Шевченко. Люблю читати нові історичні дослідження про наше місто. А ще мені подобається легенда про його виникнення – про Кирила Кожум’яку. На мою думку, таких Кирилів у Переяславі дуже багато й зараз вони боронять від ворога нашу землю.
Олег Біляк, 63 роки, с. Циблі:
– Я киянин, а в Циблях нещодавно придбав невеличкий будинок для дачі. Обрали це село, бо наші друзі тут раніше проживали, ми приїждали на риболовлю. Коли почалася війна, сюди втекли від російських ракет. Діти давно за кордоном живуть, а ми з дружиною Україну залишити не можемо – серцем прикипіли.
Люблю Циблі, бо тут затишно, інфраструктура розвинена: є магазини, Нова пошта, кав’ярні, навіть суші є де купити. Нам вони ні до чого, але молодь каже, що це круто (сміється). А ще я люблю ліс, особливо осінній – у ньому пахне грибами, любимо їх збирати.
У Києві дуже шумно, всі кудись поспішають, люди один одного навіть не помічають. А в селі все по-іншому. Ми хоч і мало кого знаємо, але всі привітні, завжди вітаються, якщо треба допомога, обов’язково відгукнуться. На пенсії плануємо тут оселитися.
Руїни церкви Святого Іллі поблизу села ЦибліФото: Циблі на Facebook
Мирослава Денисенко, 58 років, місто:
– Я в Переяславі живу тимчасово. Війна змусила виїхати з рідного села на Херсонщині, та повертатися нікуди, бо воно затоплене. У Переяславі колись училася в університеті моя дочка. Я до неї в гості їздила, а коли виникла потреба, погодилася сюди переїхати. Раніше місто мені подобалося алеєю розкішних дерев на в’їзді до нього, річками, любила бувати біля озера, що в лісі.
Зараз Переяслав змінився: оновився чи осучаснився – не підберу правильного слова. Не можу сказати за що конкретно полюбила це місто, мабуть, найперше, через людей – вони тут особливі, підтримують, допомагають чим можуть, підбадьорюють. Це важливо, бо часом думками летиш у своє село і… розумієш, що його більше немає. То я у Переяславі і лишилася б, але дочка до себе кличе – вона неподалік Одеси живе. Поїду до дітей, але буду все життя вдячна Переяславу за те, що зустрів щиро і тепло.
Переяслав
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
